Диференціальне рівняння першого порядку в загальному випадку можна записатиу виглядіF(x, y, yl) = 0,(1)
де x – незалежна змінна, y – невідома функція від x, F(x, y, yl) – задана функція змінних x, y, yl =
.
Якщо рівняння (1) можна розв’язати відносно похідної, то його записуватимемо у вигляді yl = f(x, y). (2)
Таку форму запису диференціального рівняння називають нормальною. Найпростішим з диференціальних рівнянь у нормальній формі є рівняння yl = f(x). Якщо функція f(x) визначена і неперервна на деякому інтервалі (a, b), то, як відомо з математичного аналізу, y =
, де C – довільна стала.
У багатьох випадках рівняння (2.2) зручно записувати як
або у вигляді
dy − f(x, y)dx = 0, який є окремим випадком рівняння
M(x, y)dx + N(x, y)dy = 0, (3)
де M(x, y), N(x, y) – відомі функції (коефіцієнти рівняння).
Рівняння (3) зручне тим, що змінні x і y у ньому рівноправні, тобто кожну з них можна розглядати як функцію від іншої.
Розв’язком диференціального рівняння (2) на інтервалі (a, b) називають неперервно диференційовну на цьому інтервалі функцію y = y(x), яка перетворює рівняння (2) у тотожність, тобто
yl ≡ f(x, y(x)).
Розв’язок рівняння (2.2) може бути заданий не тільки явно, тобто як y = y(x), але й у неявному вигляді Φ(x, y) = 0 (у вигляді, не розв’язаному відносно y) або у параметричній формі: x =
(t), y = ψ(t).






