Пам’ятники давньосаксонської писемності

Користувалися континентальні сакси (9 -12 ст.).

Сакси дедалі більше зближувалися з пд. і центральними германцями. Тому давньосаксонську мову іноді називають давньонижньонімецькою, але це неправильно.

Пам’яток дійшло небагато, в основному вони релігійного характеру. Поема «Геліанд» («Спаситель»), написана алітераційним віршем. В ній описується життя Христа, але в описі біблійних подій і фактів, у пейзажах тощо виразно відчувається вплив германського героїчного епосу. З рукопису 12 ст. збереглося 6 тис. рядків, вважається, що оригінал було ств. в 9 ст. До цього ж часу відносять біблійну легенду про створення світу. В обох пам’ятках уже дуже помітні верхньонімецькі впливи. З дрібніших памяток дійшли грамоти, податкові списки, благословення та ін.

Наголос у давньогерманських мовах.

В спільноєвроп. мові мав 2 особливості:

· він був тонічним чи музичним, на відміну від динамічного чи експіраторного, пов’язаного із силою видиху. В спільногерм. мові тонічний наголос був змінений динамічним.

· Він був вільним, тобто міг падати на будь-який склад. В спільногерм. мові вільний наголос був замінений фіксованим на кореневому складі.

Але деякі особливості звукової системи германських мов свідчать, що ще в ранньогерм. епоху наголоси були й певні залишки індоєвроп. вільної системи наголосу. Напр., гот. bindan – band – bundum – bundas – зв’язувати. Це показує, що в перших двох формах дієсл. кореневий голосний має нормальний ступінь, отже він був в більш ранні часи під наголосом, тоді як у третій і четвертій формах виступає в редукованому ступені, що свідчить про його ненаголошеність.

У префіксованих герман. словах наголос був неоднаковим – у дієсловах кореневим, а в іменах початковим. У гот. мові іменні утворення мають префікси anda-, faura, а дієслівні and-, faur-,: andabeit докір – andabeitan лаяти.

У складних словах наголос падав на перший компонент. Також складні слова мали другорядний наголос.