Сцена II

Почти в сумерки сидел народ деревенский подле корчмы жидовской на колоде и разговаривал между собою про разное... От корчмы простиралась деревня — и только малая часть видна была через дорогу с плетнем огорода и несколькими избами. Меж разговаривающими известнейшие: Лопата Ив., Коваль Ост., Гончар Игн., Пинчук Омел., Маляр Фед., Борщ Гарс., Овчар Дем., Макогон Ден. и Мотузок Охр. Но молодежи не было здесь, а только слышен был их шум на деревне, как знак гулянья молодеческого на улице.

Лопата

(увидев метеор, пролетевший в деревню, над головами их довольно високо)

Що б це значилось, панове громада?

Указывая на оный прочим. Вот все начали креститься и с удивлением, вместе и со страхом смотрели на скрывающийся уже метеор. /201/

Коваль

Чого ж тут дивоваться! хіба ж ви не знаєте, що то до Домахи полетів милий!.. да ще й буде не те, панове громада, тільки давайте потолю своїм жінкам — побачите!..

Гончар

Так що ж прикажеш з ними робить — не всі пустяться в ледащо. Будуть такі, що й...

Пинчук

(прерывая его)

Ей, Ігнате, ти ще молодший нас, не знаєш — жіночий розум не змішає. Мовляв мій покійний батько: не вір, бо то звір, хоч не вкусить, то зляка. Мовляв: колись давно, літом не було дощів, а відьми, бач, задумали попімститься над народом да й заховали дощ у себе. Що робить? народ і ну сумувать; от, мовляв, у їх був старинний чоловік Самон, уже чи кому об чім посовітоваться — то до його; да й присовітовав він топить в ставу відьом; громада і взялась за діло. Так такий дощ пішов, що й куди... Мовляв...

Маляр

Ні, ні, Омельку!

(Прокашливается)

Он що, їм до сього не діждать, то, бач, божая кара була — он що! А що мирян лякать, корів украдкою доїть, чаровать і пімститься над народом — вони до того удалі; он що! Як я приняв титарство, то Бабенко мене і надоумив, що як на великодну ніч підуть в обхожденіє на утренні, то щоб я стеріг, як можна, замка у дверей, а то котора із відьом перша ухватиться за замок, та буде старшинствовать. Он що! дивлюсь, аж од баб одгону нема, перше просив їх не товпиться, а далі нічого робить — узяв палицю да й ну одгонить. Так що ж, не встерігся, он що, Зміїха схватилась!.. Та й кажуть: вона на Лисій горі старшинує. /202/

Несколько голосов

Правда, правда, пане титаре!

Борщ

Як той казав, хто хоче розпознать, котра жінка відьма, то треба цілий піст йому в жадну неділю досвітом через голову скинуть на горище осикове поліно, а на Великдень удосвіта і затопить тими дровами. Як той казав, вони — і ну за огнем бігать... Да не знаю, на що їм барзо той огонь потрібен, як той казав.

Макогон

Постривай же, попитаю я оцю справу! Як тільки ж і моя Олена в вражій комплекції, тоді вже не одмолиться; задам таку гонку, що й до нових! віників буде знать... Макогін не любить жартовать!.. Даром, що вона мені третя да ще й молоденька!..

Овчар

Денисе, ти думаєш, молоденька не зуміє тебе отуманить... Двох заховав, а ця — тебе. У мене тільки друга, а таку силу взяла, що стиснеш плечима та й мовчиш.

Некоторые

Так, братця, так! бодай ніхто не діждав першу жінку заховать!..

Макогон

Розказуйте...

(А сам призадумывается)

Мотузок

Макогоне, а якби ж тобі трапилось те, що мені? Колись з Лопатою і Ковалем ми гуляли у Лейби да й підтягли так, що хто де сидів, то й задрімав. От я, прочнувшись, задумав додому йти. Ніч була дуже темна, а я чимчикую.

Коли ж тільки доходжу до своїх воріт, аж дві жінки стоять; я до їх ближче — одна ж у ворота, а другая — бог зна; тільки мені собака під ноги, я її дубинкою, /203/ а вона звалилась, ну я її за лапи да й у хату — і ну бити; уже чим вона не перекидалась, а я все б’ю да й приказую: «раз». Моя жінка аж надсідається — і лає і просить. Дак я, покинувши собаку, да за жінку... Не знаю, де вже собака ділась.

В это время пробежала собака под плетнем и метеор пролетел не очень високо над головами разговаривающих. Вот многие из них, оробев, крестятся, говоря: «Цур, наше місце...» Между тем вдали идет в о й т, коего почли за призрак, и, приближаясь к громаде, поет.

Ішов же я з вечорниць

Темненької ночі,

Сидить гуска на купині,

Вирячила очі...

А я кажу: гиля, гиля!

А вона й присіла,

Коли б не кий, не палиця,

То була б іззіла...

(Повторяя последнее полустишие, подошел к громаде весьма близко и видих, что они молчат и не отзываются к нему — кричит).

Тю, га! панове громада! чого це ви на мене так придивляєтесь?

Несколько голосов

Пане війте, чи задумав єси мороковать?

Войт

Оце лучче мороковання — сидіть під Лейбиною хатою да й по чарці не пить. Нуте ж од носа по гривняці, чи чуєте?

(Стучится в окошко корчмы)

Ей, Лейбо, скоріше винось!..

(Опять к громаде)

Правда, панове громада?

Некоторые

Да й же ж нічого робить, пане війте! (Стали между собою тихонько разговаривать) /204/

Лейба

(выносит вино и с упреком)

А ци вам, пах, панове з громада, і не гріх зе так робить? цілий вечір сидіть під моєю з орандою, да й ніцого ж не потребовати? Це з, пах, і не видано такого з дива!..

Войт

Говори ж ти, я й сам дивуюсь.

Начал угощать принесенным вином. Тут некоторые потребовали еще у Лейбы вина, который, желая прибыли, старался как можно скорее успевать с выполнением требований громады. Мало-помалу увеличился шум разговаривающего народа, сидевшего под орандою. Так что некоторые, подпив несколько, стали петь.

Да орав мужик при дорозі, при дорозі,

Да повісив торбу на березі, на березі.

Гей, гей на березі —

Гей, гей, гей на березі.

Аж там дівки грибки брали, грибки брали,

Да вони ж, суки, торбу вкрали, торбу вкрали.

Гей, гей і т. д.

Да та ж торба з пирогами, з пирогами,

З начинкою — з горобцями, з горобцями.

Гей, гей і т. д.

Лишь только они окончили третий куплет, как по улице идут к ним жены их с музыкою и иные из них танцуют под песню.

Ой кум до куми

Борозенкою йшов.

Кума, кума, кумушка ти моя,

Як лебідка, білая ти моя!

Борозенкою йшов,

Куль соломи найшов.

Кума, кума, кумуш. і т. д.

А у тім кулі

Черевички кумі.

Кума, кума, кумуш. і т. д.

Ой кум кумі рад,

Завів куму в виноград.

Кума, кума, кумуш. і т. д. /205/

Їж, кума, ягідки,

Котрії солодкі.

Кума, кума, кумуш. і т. д.

А которі гіркі —

Для моєї жінки.

Кума, кума, кумуш. і т. д.

По окончании песни.

Лопатиха

Добривечір вам, наші чоловічки! а ми оце прийшли одвідати вас. Подумали, де-то бідненькі вони пропадають!

Кугутка

А щоб веселіше було, то й музику привели.

И начали хохотать и понуждать музыку играть, сами же танцуют и поют.

Ой, грай, коли граєш,

Коли чорні брови маєш,

Я-бо свої слажу, смажу,

Таки твої переважу;

Я-бо свої прималюю,

Таки твої погайную.

Несколько голосов

Умора, а не жінки!

Лопата

І без їх не обійдеться! Правда, ковалю?

Коваль

Ажеж так, куме Іване!

Маляр

Нуте ж, коли співаєте, то що-небудь годящеє. Он що, Марусю, заспівай лишень ти!

Кугутка

(не отговариваясь, запела)

Біда польку спокусила,

Вийшла полька за русина;

Русин каже: полька, в поле, /206/

А у польки колька коле.

Ой, поїхав муж у поле,

Осталася полька дома,

Отепер же моя воля,

Що немає мужа дома!

Одінуся в віщо маю,

Піду в корчму погуляю

І нап’юся, і просплюся,

Да й нікого не боюся!

Все

Ай, Маруся! ай, Кугутка!

Войт

Мабуть, Марусю, сю пісню скомпанувала про себе? Бо тебе одначе покійний Кугут привіз із Польщі, як їздив з панами.

Кугутка

А що ж тобі, війте, за діло? Може й колись я була Марися, а тепер стала Маруся!..

(К Лейбе)

Дай лишень, Лейбо, і нам чого-небудь... хоч гарнець пива!

Лейба

Зараз, пах, Марусю, зараз.

(В окошко к жене)

Хайло! кіма гир — гит пивелес цвей гарнець!

А здесь между тем женщин угощают некоторые из мужьев вином.

Овчар

Олено, ну лишень заспівай своєму Макогону, щоб веселіше сидів; бач, як він насупив свої брови!

Все

Еге, еге, Макогоне, чи нехай твоя жінка заспіва?

(Иные упрашивали его жену)

Олено, сделай милость!..

(Которая, посмотрев на мужа) /207/

Макогон

Та вже ж про мене!

(Сам, почесав себе затылок)

Макогониха

(принуждена была запеть, коей подпевали некоторые из мужьев)

Ой під вишенькою, під черешенькою

Стояв старий з молодою, як із ягодою.

І просилася, і молилася:

Пусти ж мене, старий діду, на улицю погулять.

Ой, я сам не піду, і тебе не пущу;

Хочеш мене, старенького, да й покинути.

Не кидай мене, бабко, куплю ж тобі хатку,

І ставок, і млинок, і вишневенький садок.

Не хочу ж я хатки, ані сіножатки,

Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Ти в запічку — кахи, кахи, я молода — хихи, хихи.

Ой, ти старий, я молода, з тобою жить невигода.

Ой, ізгиньте, пропадіте ви, старії кості,

Не сушіте, не моріте моєй молодості.

Все

Ай, Олена! Ай, гарно!

(И смеются).

Овчар

А що, Макогоне... здається, до ладу?..

Макогон

(почесывая голову)

Бач, яка цікава, а як дома...

Макогониха

Бо то в господі інше діло, а що правда... /208/

Мотузок

Ану ж Овчареві!

Все

Еге, еге! Овчареві! Овчареві! Усте, да гляди!

Овчариха

(стала петь и, танцуя)

Добривечір вам, молодички!

А що й у вас молодії чоловічки,

А й у мене старище —

Не пускає на улицю, на ігрище.

Я ж звечора постіль слала.

Таки свого старика да й приспала.

Тихенечко да зібралась,

На ігрище молодецьке утесалась.

Здалось мені, не барилась —

Світовая зіронька вже підбилась.

Я ж думала — старий спить ще,

А він сидить у віконця, тільки свище.

Де ж ти була, молодоню,

Либонь тебе до воріт приведено?

Я ж на кошарі ночувала,

Худобоньки да твоєї доглядала:

Що й ягниця окотилась,

А ранняя корівонька отелилась.

Я ж молозива надоїла —

В полив’янім горщику натопила —

Таки свого стариганя одурила.

Все

Незгірше й Овчаревої.

(Хохочут)

Макогон

Насміялась верша з болота, коли оглянеться — аж і сама в болоті...

Овчар

Нічого, брате Денисе, обоє ми рябоє. /209/

Коваль

(потчевая)

Нуте ж, по ряду! ну ще ти, Палажко, своєму Мотузкові заспівай.

Овчар и Макогон

Так, братця! треба й Мотузкові!..

Все

Мотузкові! Мотузкові!

Мотузиха

(тоже запела в очередь)

Да по ярмарку ходила,

Біду собі купила.

Да біду собі купила за готові гроші,

Да велять люди любити, біда — нехороший,

І стидкий, і бридкий, і низького росту;

Стоїть часто біля печі да прудить сорочку.

Свою жінку зневіряє, нічого не робить,

І ще ж жадний божий день у оранду ходить...

Нехай же б він собі пив, жінку бити за що?

Чи вже то ми спаровались обоє ледащо?!..

Некоторые

Як правду Мотузиха співа, то для Мотуза нечля...

(Сама между собою переговариваются)

Борщ

Чи вже ж то ви, панове громада, не знаєте жіночу удаль? вони хоч кому приложать... Заспіваймо ж і ми їм!

(И начал с иными петь).

Та була ж в мене жінка, та була ж в мене зірка!

Да послала мене в ліс, да й у ліс по дрова.

Та дала ж мені сокиру, та дала ж мені тупую,

Щоб я утомився, в лісі забарився...

А бог мені погодив, я сокиру ізломив,

Так я й не втомився, в лісі не барився.

Опять начинается начальними двумя стихами, потом продолжается. /210/

Та дала ж мені хліба, та дала ж мені сухого,

Щоб я подавився, з ліса не вернувся.

А бог мені погодив, собака хліб ухватив,

Так я й не вдавився, в лісі не барився.

Опять то ж начало.

Та дала ж мені шкапу, та дала ж мені ліниву,

З нею б повозився б — в лісі опізнився.

А бог мені погодив, кобилу вовк задушив,

Так я не спізнився, в лісі не барився.

В продолжение песни многие, довольно напившись, стали собираться домой идти, а некоторые в корчму.

Войт

(останавливая иных)

Що-бо ви робите, панове громадо? Ще немає півночі...

(Поет)

Чого ж мені журитися,

Чи то в мене малі діти:

Одно не ходить, друге не говорить.

Третє не вміє сидіти.

Многие

Ай, війт закончив!

Коваль

Далебі, що без війта що б наша громада була?!..

Уводит войта и музыку в корчму, а за ним пошли Лопата с его женою, Кугутка с Лопатихою и с Пинчучкою и мужем ее. А Гончар, Маляр, Макогон, Борщ, Овчар и еще некоторые с женами своими идут в село, дорогою напевая.

Опанас воли пас, а Мариська бички;

Потривай, не втікай, куплю черевички.

Ой пішов Опанас по горілку для нас,

Зачепився за пень да й стояв цілий день.

Пішла жінка одчепила да й по шиї набила:

Іди, дурню, додому — плачуть діти за тобою.

Последний сей куплет едва слышен от скрывающихся их на деревне. И тем оканчивается вторая сцена. /211/