Действие второе

Внутренность избы Маруси Кугутки представляла во всем почти изобилие. Горница просторная с чуланом и довольно опрятная. По стенам висели на колушках богато вышитые полотенца. Вместо лавок, стояли скамейки со спинками. Стол был накрыт ковром, на котором лежала белая малороссийская паляница. Подле стола на скамейке сидела Галя в задумчивости и что-то шила. Мать ее помогала служанке стряпать и убирать горницу, почасту посматривала на дочь свою и качала головою.

Явление 1-е

Кугутка

(окончив всю стряпню, подошла к дочери)

Галю, що це, моя дитино, з тобою зробилось? Цілий ранок ні півсловечка не сказала. Може, в тебе що болить, а ти матері своїй і не кажеш? Ти ж така у мене була говорлива да веселенька, а тепер мов моєї Галочки нема дома. Я ж кажу: чи то ж вражі люди не зурочать!..

(К служанке)

Вівде, збігай лишень скоріше за Домахою!

Служанка уходит.

Галя

Мамо, що це ви робите? навіщо Домаха?

Кугутка

От бач, навіщо! Аже ж кажуть: хто людей пита, той розум ма. Вона ж одначе получає од мене всім добрим, — тільки б помагала од хвороби і стерегла би оселю од попімства ворогів.

(Молча походив чемного)

Нічого казать, і помагала, бо ти, дочко, змалечку така була хворовита, що й куди!..

Галя

(вздохнув)

Ох, мамо, мамо! Коли б я змалечку, як хворала, та й умерла, чим дожить... не бачивши радості.

(Плачет) /212/

Кугутка

Господь з тобою, моя дитино!

(Подсела к дочке и взяла ее за руку с состраданием)

Що тобі сталося? Плачеш, а матері нічого і не об’явиш. Хіба ж мати тобі вже стала й не мати? здається ж, я тебе, моя дочко, нічим лихим не обідила? з самого малечку так кохала, що й господи!.. а ти скриваєшся од мене...

(Оставив дочку, ходит)

Не була ж ніколи ти така!

(Подсела опять)

Галя

(перестав плакать)

Мамо, гріх вам мене обіжати! що я вам об’явлю? Я й сама не розберу, од чого тутечка,

(указывая на сердце)

мов гадюка обвилася і...

Кугутка

(качая головою)

Ах, діти, дітиі

В эту пору отворяется дверь.

Явление 2-е

Входит служанка со старухою.

Змииха

Добридень тобі, Марусю! чого це ти мене так швидко требовала?

(Садится на скамейке),

Кугутка

(подошед к ней и со вздохом)

Ох, Домашко, недобре щось моїй Галочці зробилось. Цілісіньку ніч і ранок спідтишка плаче, та такая скуч- /213/ ная... Уже що хоти, то й роби, тільки б помоглося. Ти знаєш, вона в мене одна дитина... Чи не з пристріту?

Змииха

Та добре ж, уже для кого, для кого, а для тебе, Марусю, усе можна...

(Подходит к Гале и берет ее за руку, смотрит ей в глаза и качает головою; у Гали ж на глазах слезы навернулись)

Гм, нівроку, пристріт! Та буде ж знать і той!..

Галя

Ах, бабусю, що ви йому хочете зробить? зділайте милість, нехай собі...

(Плачет)

Кугутка

(прислушавшись)

Хто б це такий, Домахо?

(К служанке)

Вівде, піди лиш да на току коноплі перебери!

(Служанка уходит. А она опять)

Хто б це такий, розкажи-бо, Домахо!

Змииха

Хто ж більше, Марусю, як не той, що дівчатами перебирає. Да ще й...

Кугутка

Догадалась, Гриць!

Галя

(вскрикивает)

Ох, моя мамочко!

(И покраснела, опустив глаза) /214/

Кугутка

(к дочке)

Так що ж, Галю, тобі об сім і журиться? Не тільки світа, що в вікні, а може, за вікном і більше. А все тобі не треба себе убивати... Чи то у нас мало парубків? Да попович який-небудь позариться! Тільки б слово... то й одгону од старостів не буде! усяк з охотою поквапиться на тебе, моя дочко, і на худобу нашу!..

(К Змиихе)

А все-таки й Домаха зробить, щоб Галин Гриць був!

(Начала приготавливать на стол закуску и вино)

Змииха ж

(взяв Галю за руку, посадила на примостке у печки. Потом стала производить своє искусство. Зажгла восковую свечу и поставила на шестке; приготовила девять кусков клочка; налила в чашку тепленькой водицы и Гале велела держать оную подле груди. Тогда, шепча что-то, начала поодиночке сжигать отобранные клочки; с возгорением каждого, бросала в принесенный с собою горщичек, который тотчас опрокидала в чашку с водою. И когда сожгла таким образом все девять клочков, то, взяв немного воску, бросила в воду, отчасти больше понагревшуюся. Стала смотреть в чашку и, качая головою)

Галю, Галю, ще й другії очі його призорюють, но наше візьме! ось придивися лишень!

Галя

(посмотрев в воду)

Ох, мені лишко!

Змииха

А що? Чи правда?

Галя

Нічого.

(Отводя дух)

Як я злякалась, зовсім лиця не видно. /215/

Змииха

(с важностью)

От так же й та не буде його бачить!

(Потом взяла нож и ложку, окунула в воде с шепотом девять раз. После к Гале)

На ж, дочко, да напийся оцієї водиці три рази і приказуй: щоб наші вороги навіки спать полягли.

(Видя ж Галю в нерешимости)

Ну, що ж?

Галя

О! боюсь, бабусю!

Кугутка

(видя ж это, сама понуждает дочку)

Чого ж ти боїшся, Галочко? Ми з Домахою зла тобі не желаєм.

Галя пьет и шепотом говорит.

Змииха

Тепер же сплюй тричі!

Галя и то делает.

Ну, рости ж да здорова будь!

(Убирает все свои аппараты)

Кугутка

Спасибі ж тобі, Домахо! сядьмо ж та вип’ємо теперечка по трудах!..

(Садятся и пьют по рюмке)

Змииха

Марусю, піднеси лиш дочці хоч трошки!

Кугутка

О ні, Домахо! вона в мене і змалечку не зна сього. Та дівчатам і сором. Хіба вишнячку? а в мене єсть такий же слабенький да хороший...

(Уходит в кладовую за наливкою). /216/

Змииха

(подошед к Гале)

Знаєш що, дочко! як діждем молодика, то постарайся тоді з-під Грицевого ступеня... роздобуть землі та й принеси до мене; а я над нею познахарую, оддам тобі, щоб, гуляючи з ним, по секрету насипала йому на голову. Тоді не бійся ніякої соперниці — він буде за тобою слідом ходити...

Галя

(вздохнув)

Ох, бабусю, ще до молодика багацько в річці води збіжить...

Змииха

Нічого робить, доню, треба потерпіть; тепер, бач, підповня, а там ущерб, а там... раніше ж не можна...

Явление 3-е

Кугутка возвращается с наливкою, и вслед за нею входит войт.

Войт

От бач, який я догадливий. Знаю, де п’ють, то як там вродився.

(К Гале)

Здорова будь, Галю! чого це ти бліда, мов панський папір?

(И оборотившись к Змиихе)

Ба, і Домаха тутечка. Ага — догадався! Галі занудило, так і Домаха на підмогу...

Змииха

А тобі, війте, коли-небудь нездоровиться?

Войт

Тоді тільки, Домашко, як нічого не буває в горлі; /217/ то я, бач, не до тебе, а до Лейби — він у мене предобріший знахор.

Кугутка

(к войту)

Сідай лишень, війте, ми познахоруєм не згірше твого Лейби.

Войт

(садится за стол)

Далебі, що так!

Кугутка

(начала угощать вином войта и Домаху, припрашивая также и закусывать)

Годуйтеся, гостечки мої, що бог послав, а чого недостає, то уже, будьте ласкаві, вибачайте!

Змииха

Спасибі й простибі тобі, Марусю, ми й так дозволяємось.

А войт с большим аппетитом кушает, после двух сряду выпитых рюмок, не говоря ни слова. Кугутка опять стала было потчевать вином, но Змииха отказалась.

Войт же

(утолив аппетит)

Ну дак мені піднось: це не її діло. Знахоровать — вона, а до цього в її не виросла ще рука. Давай же, Марусю, я сам буду себе трактовать!

(Берет бутылку с вином и пьет из нее)

Кугутка

Ну, як собі хоч.

(Сама взяла наливку и начала угощать Змииху)

Вип’ємо лиш, Домашко, оцеї?

(Випивши по стаканчику) /218/

Змииха

Ну ж бо дочці піднеси скляночку...

(Подходят обе к Гале, просят ее выпить)

На лиш, дочко, запий свою тугу!

Галя

(покрасневши, отговаривается)

Їй-богу, що голова буде боліти!

Змииха и Кугутка

Та це слабенька, дочко! як квасок!

(Галя пьет, а Змииха приговаривает)

На здоров’я тобі, доне, і на погибель ворогам!

Войт

Амінь тим, що горілки не п’ють!..

Кугутка

Кому що, а Панькові одно в думці.

Войт

Аже ж так, Марусю! Що коли б скоріше діждать, як ти будеш Галю видавать заміж — ото тоді б!!..

(Встав из-за стола и поглаживая усы)

Та ще й якби за того навіженого Гриця!..

(Поет)

Гей, сюди й туди дубину стрепену;

Посиплеться жолудів пелену!!..

(Смеется)

А що, чи гарно заспівав?

Кугутка с Змиихою

(тож смеются)

Гарно, да коротко!.. /219/

Войт

Доброго потрошку, щоб животік не болів... Жінки! ходімо ще до Лейби, чи що?

Пьют еще по стакану наливки. Потом собираются идти в корчму.

Кугутка

(одеваясь, к дочке)

Гляди ж, Галю, в господі да поприбирай із столу!..

Змииха

(подошед к Гале)

Не журись, доню! по-нашому...

(Что-то шепчет ей на ухо)

Войт

Нуте ж, як іти, то швидше!..

(Уходят)

Явление 4-е

Галя

(одна оставшись в избе, убрала со стола и потом села подле него в задумчивости. Покачав головою, вздохнула)

Ох, боже мій, боже мій!

(Подняв глаза вверх, на которых навернулись слезы).

Що то буде з Галею?..

(Встав и походив в задумчивости по избе, запела).

Ой, ти живеш на горі,

А я ж під горою, —

Чи ти тужиш так по мні,

Як я за тобою... (2)

Коли б тужив ти за мною,

Як я за тобою, — /220/

Жили б же ми, серце моє,

Як риба з водою.

Жили б же ми вдвох з тобою

І горя б не знали;

Нас би люди стороною

За те б поважали.

Дивись — риба воду любить,

Без води вмирає;

Чужий милий світом нудить —

Серце не бажає...

Рибалочка на бережку

Да рибоньку ловить,

А милая по милому

Білі ручки ломить.

Рибалочка по бережку

Да рибоньку удить,

А милая по милому

Божим світом нудить.

На шивлію воду грію,

На руті не буду,

Кого вірно полюбила —

Повік не забуду!..

Тепер же я ні сяк ні так,

Чужий, нехороший,

Стужилася, зморилася, —

Тільки одні мощі!

(Окончив песню, садится опять подле стола и облокачивается на оный рукою, задумывается, вздохнув)

Мати каже, що не тільки світа, що в вікні, а за вікном більше... Но цей спалить... а не нагріє...

(Планет)

Та вже ж хіба Домаха да не Зміїх’а... Побачим дальше...

(Подперши рукою голову, опять задумывается) /221/

Явление 5-е

Между тем входит Гриць и видит Галю в задумчивости, потихоньку притворяет дверь и стоит молча подле порога.

Галя

(не слыхав прихода Гриця и не видя его)

Що то буде далі?

Гриць

Що бог дасть!

Галя

(с испугу кидается)

Ох, моя матінко!

Гриць

Чого це ти, Галю? це я — Гриць!..

Галя

(пришед в себя, сердито)

Як тобі, Грицю, не стидно і не сором знестямки лякать?.. Чи так же роблять?..

Гриць

(садится подле Гали и берет ее за руку)

Ну, прости ж мені, Галочко! Ти, бач, проговорила словечко, а я здуру й собі...

(Потом с состраданием смотрит на нее)

Що це з тобою, Галю, зробилось? ти дуже щось перемінилась!.. Встрітившись з матір’ю і почув, що заслабла ти, я скоріше прийшов одвідать свою Галю!..

Галя

Велике ж в лісі згинуло, цього ще за Грицем не видано!!..

Гриць

Да тепер бачиш, Галю! /223/

Галя

Бачу, — щоб більше не діждать такого бачення!.. А Гончарівна здорова?

(Улыбается с язвительностью)

Гриць

(с удивлением)

А що б це значило?

(И опустил руку Гали)

Ага!

Галя

(встав и походив немного по избе, запела)

Ой, у полі дві тополі,

Одна другу перехилює;

А в козака да дві дівчиноньки,

Одна другу перепитує.

Ой сестричко, ти подружко,

Чи була ж ти да на улиці?

Ой, хоч і була, да ще й чи бачила

Козаченька того... на ігрищі?

Ой, як же мені да й не бачить,

Коли я з ним да й постояла,

Тяжко вздихає — тебе споминає,

Да все з тебе насміхається...

(Потом, походив немного, опять поет)

Ой, у броду, ой, у броду

Брала дівчина воду,

Там козаченько коня наповає,

З дівчиною розмовляє;

Да коли б мені, коли б мені

І човничок, і веселечко;

Сів би, поїхав на той бережечок,

Де дівчина — моє сердечко!

Нащо ж тобі, нащо ж тобі

І човничок, і веселечко?

Стань, придивися дуже ти на мене,

Козаченьку, моє серденько!

Козак іде, коня веде

І ратищем підпирається; /223/

За ним бреде молода дівчина,

Слізоньками обливається...

Ой, брязнули златі ключі,

Біля моїх да воріт ідучи,

Ой, заплачеш молодий козаче,

Свою долю проклинаючи...

Галя

(окончив петь, подошла к Грицю, который все еще задумавшись, сидел)

Тобі, Грицю, байдуже Галя, хоч би і вмерла. Да правда, чи мало таких... та ще й лучче може?..

Гриць

(посмотревши на Галю)

Ні, од Галі нема краще і моторніше!

(С лукавством улыбнулся и запел)

Ой, рад же б я ходити.

Тебе, Галю, любити:

В тебе мати лиха,

Серце моє!

Галя далее поет.

Матері дома немає,

Мати в корчмі гуляє,

А ти, Грицю, ходи,

А ти вірно люби,

Серце моє!

Гриць

Ой, рад же б я ходити,

Тебе вірно любити:

В тебе наймиття лихе,

Серце моє!

Галя

Я челяді угожу,

Копу грошей заплачу,

А ти, Гр. і т. д. /224/

Гриць

Ой, рад же б я ходити,

Тебе вірно любити:

В тебе ворота скриплять,

Серце моє!

Галя

Я ворота підлажу,

Горщик масла ізмажу,

А ти, Гр. і т. д.

Гриць

Ой, рад же б я ходити,

Тебе, Галю, любити:

В тебе собаки лихі,

Серце моє!

Галя

Коли ж собак боїшся,

На воротах повішся:

Ізгинь-пропади,

І до мене не ходи,

Ти обманчику мій!..

Гриць

(смеется)

Так йому й треба! ай, Галя! — правдива дівчина!

Галя

(и себе улыбаясь),

Кажуть: з пісні слова не викинеш. Уже не гнівайся, будь ласкав, Грицю!

Гриць

Я ще ні на кого, здається, не гнівався. А на Галю — гріх і подумати.

Галя

(с улыбкою)

А що ж таке Галя? /225/

Гриць

А те, що Галя Грицю великого стоїть!

(Встал со скамьи и намеревается уже идти)

Ну, прощай, Галю, пора і мені додому. Та здорова будь і виходи на улицю, бо, далебі, без тебе і улиця пуста!

(Взявши Галю за руку с улыбкою)

Їй-богу, Гриць без Галі нічого не значить.

Галя

(тож с усмешкою)

Чи первій же Галі ти кажеш це?

Гриць

(закрасневшись).

Здається!.. Ну, а тимчасом до зобачення, Галю!

(Идет в дверь)

Галя

(смеется)

Проведу ж тебе, Грицю, од собак!

(Проводит Гриця и затворяет за собою двери).