Розкол між східними і західними церквами. Патріарх Фотій. Папи Миколай І і Андріан ІІ. Великий Софійський Собор. Осудження “filioque”. Папа Іоанн VІІІ та інші папи

Папа Миколай (858–867) в дусі Лжеісідорових декреталій виступив проти визначень Константинопольських соборів 858 і 861 року у справі патріарха Фотія.

Перш ніж торкнутися деяких вузлових питань, пов’язаних із справою Фотія, необхідно відмітити, що найважливіші документи, які відносяться до цієї справи (акти соборів 858, 861, 867 років) були знищені його ворогами у період їхнього тимчасового торжества після 867 року й історикам довго доводилося черпати матеріали про Фотія переважно у творах його лютого противника, Микити Пафлагонця, письменника дуже несумлінного.

У якому становищі був Ігнатій в момент вступу Фотія на престол? Ігнатій був заарештований у листопаді 858 року й інтернований на о. Тервінфе у зв’язку з антиурядовою змовою і повстанням Гебеона, котрий видавав себе за сина Феодори. Єзуїтський часопис “Оriens” (1938 р. №1-11) характеризує ставлення Ігнатія до цієї справи так: “Через власну простодушність св. Ігнатій дозволив використати себе як знаряддя політичної інтриги, від якої сам стояв дуже далеко”.

В момент обрання Фотія Ігнатій не зазнавав церковного осудження, навпаки, Фотій дав обіцянку шанувати його як отця. Чи були канонічні умови для нових виборів?

Мабуть – так. На соборі 868 року навіть Митрофан Смирнський і кілька інших найупертіших ігнатіанів приєдналися до загального рішення про обрання Фотія. Згодом Митрофан пояснював свою участь у цій справі саме тим, що існувала принципова згода Ігнатія на обрання нового патріарха: “Він був обраний в нашій Христовій церкві патріархом” (лист Митрофана). (Цит. за працею Ф. Дворника Les Legendes de Constantin et Methode, Прага, 1933, стор. 140). Подібним чином висвітлюється це питання і в “Житті св. Євфимія”, документі, належним чином оціненому візантологами. В ньому говориться: “Він (Ігнатій) упродовж десяти років керував Церквою. З огляду на те, що ті, в чиїх руках знаходилось урядування державою, постійно різко виступали проти і піддавали його відкритим і систематичним переслідуванням, він, зрештою, вирішив відмовитися від протидії цим невиліковно хворим, у котрих на думці було тільки зло; він полишив таким чином престол і церковне правління рішенням, в якому до його власного бажання додавався тиск ззовні. Передавши церкві акт зречення, він усамітнився в монастирі, воліючи віддаватися роздумам про Бога і єднанню з Ним у цілковитому спокої, аби не сподіювати зла ані собі, ані своїй пастві, зважаючи на вороже ставлення уряду. Коли розійшлася звістка, що архипастир був усунутий зі своєї церковної кафедри всупереч власної волі, багато хто відмовлявся з цієї причини від спілкування з новим патріархом... Таким був блаженний Фотій... відданий Христові з дитинства... Його життя гідне подиву, а смерть угодна Богові й ознаменована чудесами...” Навіть папа Миколай в одному з листів запитував про причини полишення Ігнатієм патріаршого посту. Законність обрання Фотія визнали і папські легати – єпископи Захарія і Родоальд на (“Повторному”) соборі 861 року.

Фотій був обраний собором єпископів, а “не поставлений Вардою”, як говориться у деяких підручниках. Щоправда, уряд дуже хотів, аби Фотій прийняв обрання і справляв у цьому напрямку тиск на Фотія. Державною владою, без собору, якраз був поставлений не Фотій, а Ігнатій, чого він сам не заперечував під час суду на соборі 861 року, посилаючись на прецедент з Тарасієм. Папа Миколай І опротестував рішення Повторного собору.

У листі Фотієві (862 р.) папа Миколай стверджував, що “вся сукупність віруючих отримує напучення і цілісність віри від цієї святої церкви (Римської), котра є глава всіх церков”. Скасувавши римським судом визначення константинопольських соборів і виголосивши анафему Фотієві, Миколай писав імператорові Михайлові (865 р.), що рішення апостольського престолу “ніким не може переглядатися і нікому не дозволено судити про це рішення” (P. L. 69 col. 954).

Відомі і відповідні заходи, прийняті Фотієм у 867 р. Папа Адріан ІІ (867 – 872) йшов стопами свого попередника. Позиція Адріана з церковного питання передається формулою, прийнятою на Римському соборі 869 р. Папа є суддя єпископів і ніким не може осуджуватись”.

Яскравою ілюстрацією цієї позиції може правити собор, що відбувся при ньому, під керівництвом його легатів, у 869 р. в Константинополі за нового імператора Василя Македонця, – цей собор римо-католики зачисляють до вселенських. Відзначимо найхарактерніші риси цього собору. Для участі в засіданнях собору особи, котрі посідали єпископські місця за Фотія, на вимогу легатів, мусили попередньо підписати “особливу формулу задоволення”, libellus satisfactionis, якою осуджувалися Константинопольський собори 858, 861 і 867 року і визнавалося римське учення про переваги Римської церкви.

Легати категорично виступали проти суду над Фотієм (!) і, не зважаючи на протести східної сторони, так і не допустили розбору цієї справи, діючи за принципом: Roma locuta, causa finita. Звертає увагу атмосфера недовір’я, що панувала в Константинополі до такого собору і невелика кількість його учасників на перших 8 засіданнях: число їх не перевищувало 40, коли після восьмимісячної перерви, яка пройшла між 8 і 9 засіданням, робота собору відновилась, учасників побільшало, але все ж їх максимальне число було у тричі менше, аніж на соборах 861 і 879 року.

Про ставлення східної сторони до собору красномовно свідчить скандальна історія викрадення у легатів після 8-го засідання одержаних ними з такими труднощами “формул задоволення”. Тільки після рішучих протестів імператор повернув їх з неприхованим роздратуванням.

На цьому соборі Фотій був “осуджений” без суду на 8-му засіданні.