Закони соціоекології

Важливим питанням для будь-якої науки, свідченням її певної зрілості є формування системи її законів. Соціальна екологія як наука повинна встановлювати наукові закони про об'єктивні, необхідні, суттєві та стійкі зв'язки між явищами в системі “суспільство-природа”. Однак, як і для будь-якої іншої відносно молодої галузі наукового знання, для неї відповідь на питання про систему законів є неоднозначною. Система законів соціальної екології формується, змінюється внаслідок розширення інформації та поглиблення знань про особливості протікання процесів в соціоприродних об'єктах.

Враховуючи специфіку об'єкта соціальної екології, варто наголосити на тому, що її закони, з одного боку, не є подібними до законів природничих наук (фізики, хімії, математики, механіки, електротехніки й ін.) що носять характер жорстких причинно-наслідкових залежностей, і, в той же час, не можуть всі бути віднесені до законів, що описують закономірності протікання соціальних відносин і виявляють тенденції або мають нормативний характер.

Дійсно, якщо правильно, що взаємовідносини суспільства та природи можливо і необхідно поставити під контроль людини, то, цілеспрямовано формуючи ці взаємовідносини, людина буде фіксувати: своє ставлення до природи у вигляді соціально-економічних, моральних, естетичних і правових норм. А у своїх діях вона буде спиратися на знання природних і соціальних законів, що доступні вивченню звичайними засобами і деякою мірою нам уже відомі.

Закони соціальної екології - це скоріше алгоритми, способи, методи взаємодії людини з навколишнім природним середовищем. Алгоритм у даному випадку - це правило, якогонеобхідно дотримуватись для досягнення поставленої мети - оптимізації взаємодії між суспільством та природою. Таким чином, можна говорити, що закони соціальної екології - це не що інше, як соціальна інтерпретація загальних законів природи.

Провідну роль у розумінні закономірностей соціоприродних процесів та вираженні їх у вигляді пізнаних законів відіграють закони екології, що описують, як уже зазначалось, принципи взаємодії будь-якого об'єкта з оточуючим середовищем та особливості його функціонування. Відомий американський еколог і спеціаліст в області охорони природи Б.Коммонер сформулював чотири так звані «закони екології», що успішно застосовуються дляпояснення сучасної екологічної ситуації.

1. Усе пов'язано з усім. Це дуже лаконічне перефразування закону діалектики про всезагальний взаємозв'язок і взаємозумовленість предметів і явищ у природі і суспільстві. Цей закон відбиває колосальне число зв'язків між мільярдами живих істот, що населяють біосферу, та їх навколишнім середовищем, біосферою і суспільством, між компонентами різноманітних екосистем, а також вказує на те, що дія на одну із складових системи може вплинути на будь-яку складову системи.

2. Усе повинно десь подітися. Це перефразування закону збереження речовини й енергії: ніщо не зникає безвісти. Попадаючи у навколишнє середовище, речовина (наприклад, сміття) переходить з однієї форми в іншу, переміщується з місця на місце, з однієї екосистеми в іншу, із району в район. Усе, що людина викидає в процесі виробництва в зовнішнє середовище, рано або пізно потрапляє через продукти харчування, повітря і воду в її організм, викликаючи численні захворювання, передчасне старіння і смерть.

3. Природа знає краще. Закон заснований на теорії еволюції, згідно з якою сучасні організми, види і екосистеми - результат еволюції за 2-3 млрд років жорсткого добору і боротьби за існування. З багатьох мільярдів існуючих організмів та екосистем відібрані найбільш продуктивні і стійкі для конкретних природних умов. Існуючі природні умови пройшли багатократне і довготривале «випробування» на стійкість і оптимальність. Сьогодні ж внаслідок руйнації людиною екологічного середовища (екоцид), винищування рослин і тварин (геноцид) еволюційний процес або цілком переривається, або змінюються його спрямованість, темп, масштабність.

4. Ніщо не дається задарма. За все треба платити, глобальна система єдина. «Виграш» в одному місці супроводжується «втратою» в іншому, в кожному конкретному випадку співвідношення «виграшу» і «втрати» будуть різноманітними. Природа настільки складна і довершена, що майже кожен крок технічного прогресу приносить одночасно і користь, і шкоду.

Сучасними науковцями робиться цілий ряд спроб творення системи законів соціальної екології, говорячи переважно про певні норми, що мають визначати характер людського впливу на природу. Серед цих законів виділимо такі:

§ усе тече, усе змінюється, рух є вічним і нескінченним. Зміни в природі відбуваються спонтанно і під впливом людини. Спроби зберегти природу незмінною є нереальними;

§ біосфера дуже вразлива. Процеси порушення балансів рівноваги біосфери взаємодіють і пришвидшуються. За певних умов невеликі зміни середовища можуть викликати потужні екологічні наслідки;

§ ресурси і ємність біосфери обмежені. Більшість ресурсів вичерпні. Невичерпних ресурсів немає, а є лише вичерпні, але за різний час;

§ потреби людини постійно зростають. Задоволення одних потреб призводить до появи інших, значно більших. Це зростання відбувається як ланцюгова реакція. Обмеження потреб (переорієнтація на інші види споживання) – історична необхідність;

§ будь-яке виробництво дає відходи. Безвідхідна технологія неможлива, як і «вічний двигун». Природа теж знає відходи, але вони не є токсичними і утилізуються або складуються в екологічні «тупики» (на дні морів, океанів, озер, боліт і т.д.). Відходи природи є такими лише певний час і за деяких умов можуть повертатись в біотичні колообіги речовини та енергії;

§ розмаїтість - основа стабільності. Розмаїтість генофонду середовища і біоти забезпечує розмаїтість біоресурсів, задовольняє різнобічні запити людства;

§ малі об'єкти є вразливішими за великі. Нечисленні популяції рослин і тварин менш стійкі, ніж численні в тих самих умовах; малі річки й озера більш схильні до забруднення, обміління, виснаження, засмічення, ніж великі; екосистеми на малих територіях менш стійкі, чим аналогічні екосистеми, що займають великі території.

Для розуміння екологічних проблем і розробки конструктивних шляхів вирішення природоохоронних завдань вкрай важливе значення має закон колообігу речовин у природі. Порушення людиною колообігу речовин та енергії в природі - наслідок багатовідходності сучасної технології - одна з основних причин сучасної глобальної екологічної кризи: виснаження ресурсів, забруднення середовища, масових захворювань населення під впливом забрудненого середовища.

Переосмисливши цей закон з позицій соціальної екології та завдань охорони природи, розповсюдивши його на соціоприродні відносини, відомий російський вчений Е.В.Гірусов сформулював закон відповідності організованості суспільства і навколишнього середовища - біосфери.

Група українських вчених (Ф.В.Вольвач, М.І.Дробноход, В.Г.Дюканов), спираючись на здобутки видатного українського мислителя другої половини ХІХ ст. С.Подолинського, формулюють закон взаємодії суспільства і природи: стійкий розвиток можна забезпечити лише тоді, коли життєдіяльність суспільства узгоджується з можливостями загальноеволюційного біосферного процесу, що полягає у створенні на землі додаткової енергії засобами фотосинтезу. За рахунок цієї енергії розвиваються інші підсистеми суспільства (техніка, економіка, культура, освіта, будівництво тощо).

Однак всі внще перераховані закони набувають соціально-екологічного змісту лише за умови їх узгодження із основним законом соціаліьної екології. Він повинен описувати головну закономірність, що визначальним чином впливає на характер, способи та наслідки взаємодії суспільства і природи. Цей закон можна назвати законом кореляції соціального та екологічного ідеалів суспільства і, перефразовуючи відомий вислів К.Маркса, сформулювати наступним чином: «Пануюче в суспільстві ставлення людини до природи, суть пануюче в ньому ставлення людини до людини, і навпаки». Лише ті суспільства, в основу соціальної організації яких закладено відносини взаємоповаги, товариськості, балансу інтересів індивіда і спільноти, дійсного гуманізму, дають шанс людству уникнути глобальної екологічної катастрофи. Ті соціальні організми, що базуються на встановленні жорстко регламентованого життя своїх членів, тотального переважання загального над особистим, лише наближають цю катастрофу і не можуть дати дійсного плану виходу із ситуації глобальної екологічної кризи.

Сучасна наука, використовуючи принципи функціонування природних екосистем, активно розробляє питання шляхів та засобів збереження навколишнього середовища на основі маловідхідних технологій, створення заповідних зон, територій, що охороняються в особливому режимі. Вміле використання найбільш загальних законів філософії, фізики, біології, екології дозволяє не тільки пояснювати сучасну екологічну ситуацію, а й допомагає змінювати, оптимізувати її. Однак, без цілеспрямованої зміни пріоритетів суспільного розвитку, сформованих на засадах дійсного гуманізму, який сьогодні органічно включає в себе і проблему гуманного ставлення до природи, отримати бажаний результат – оптимальним чином організовану глобальну систему “суспільство-природа” – отримати буде неможливо.

Повернутись до плану лекції

Повернутись до змісту підручника

Лекція №3

Агроекосистеми.

План.

1. Забезпечення населення продуктами харчування.

2. Агроекосистеми.

3. Ресурси в агро екосистемах:

· сільськогосподарські рослини і тварини – продукт добору та генетичного конструювання.;

· енергетичний аналіз агроекосистем;

· співжиття в агроекосистемах. бур'яни, хвороби та шкідники;

· фактори стабілізації агро систем, сівозміни, меліорація;

4. Інтенсифікація сільського господарства:

· відходи сільськогосподарського виробництва. забруднення природного середовища;

· стратегія сільськогосподарського користування в XXI столітті; адаптивне рослинництво та альтернативне землеробство.

Література.

1.Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998.- 248 с.

2.Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посібник.- Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003.- 416 с.

3.Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. Навчальний посібник.- Львів: Афіша, 2000.- 256с.

4.Газета “Екологічний кур’єр”.

5.Журнал “Екологічний вісник”.

6.Журнал “Рідна природа”.

7.Акимова Т.А. Хаскин В.В. Экология: Учебник для вузов.- М.: ЮНИТИ, 1998.- 455 с.

8.Малофеев В.И. Социальная экология: Учебное пособие.- М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К^о», 2003.- 260 с.

Повернутись до змісту підручника

1. Забезпечення населення продуктами харчування. Агроекосистеми.

Якість життя людини визначається отриманням повноцінного харчування. Сучасному населенню планети основне продовольство надають культурні рослини та свійські тварини.

Із загального різноманіття рослин людина використовує 6 тис. видів; з них культивує 1,5 тис. видів; решта використовується в дикому вигляді.

Масово вирощуються лише 90 видів у світі; основну масу їжі дають 20 видів, 14 з яких належать додвох родин – злакові і бобові.

Кількість видів тварин, що розводяться невнлика, проте їх чисельність висока. На початок 90-х років у світі вирощувалося 1 млн.226 тис. голів великої рогатої худоби, 1 млн. 138 тис. овець, 774 тис. свиней, 0,5 млн. кіз, 7 млн. свійських птахів. Основну кількість їжі дають проте 5 видів ссавців та 2 види птахів.

В Україні практичну цінність мають 65% видів її флори: лікарські –800 видів, вітамінозні – 200, дикорослі їстівні – 150, ефірооліцні – 400, кормові – 1000, медоносні – 500. Ресурсні запаси плодів дикорослих яблук та груш оцінюються в 6 тис. тонн, малини – 5,5 тис. тонн.

Загальні обсяги продуктів харчування що виробляються, достатні, щоб забезпечити їжею населення планети, хоча його розподіл за регіонами різко не рівномірний. Частка білків тваринного походження складає в добовому раціоні мешканців США 92%, Cхідної Європи – 39%, Африки- лише 20%.

Лише Австралія, Канада, Нова Зеландія, США та ПАР забезпечують населення продуктами харчування власного виробництва. Приблизно половина населення планети не отримує повноцінного харчування.

Збільшення продовольчих ресурсів досягається за рахунок інтенсифікації сільського господарства. Сільськогосподарське виробництво контролюється кліматичними та грунтовими факторами, але меншою мірою, ніж це прийнято вважати. Більш важливим є загальний соціально-економічний рівень виробництва: в Каліфорнії урожайність рису становит 8,5 тонн на гектар, а в Індії в більш сприятливому для цієї культури кліматі – тільки 2,5 тонни на гектар.

Раціон людини включає чималу кількість продуктів тваринництва (м’яса, молока та ін.). Для їх отримання тваринам згодовують 40% продукції рослинництва. Використання пасовищних кормів при утриманні тварин дає все менше результатів – пасовища всіх країн виснажені через перевипас, мають урожайність в 5 разів меншу ніж можливо.

З еколого-енергетичного погляду тваринництво не вигідне: трансформації біомаси з рослинної у тваринну зменшує її кількість у 10 разів (правило Ліндемана). Висока частка м’яса та молока в раціонах харчування вимагає великої продуктивності агроекосистем. Якщо споживання м’яса у світі довести до рівня мешканців США, то виробництво зерна треба подвоїти, що не реально. Необхідно інше. Населенню розвинених країн треба відкинути парадигму споживацтва стосовно м’ясо-молочної продукції і стати на шлях самообмеження. Зменшити тиск на біосферу з боку агроекосистем можна тільки одним шляхом: змінити місце людини в трофічному ланцюгу шляхом збільшення частки рослинних продуктів її їжі. Якби населення розвинених країн різко скоротило споживання тваринної їжі і перейшло на тип харчування населення країн, що розвиваються (переважне використання продуктів рослинництва) тоді зерна, що витрачається на корм худобі хватило б для харчування ще 2-3 млрд. людей.

Ресурси водойм. З 1970 року вилов риби у світі стабілізувався приблизно на рівні 75 млн. тонн на рік. У цілому морські біоресурси додають людині 80 млн. тонн на рік (5-10% у харчуванні людини). Ця частка з кожним роком зменшується внаслідок виснаження запасів та забруднення водойм. Так, у 1992 році американський уряд заборонив вилов риби вздовж атлантичного узбережжя через забруднення миш’яком, що надходив з промисловими стоками.

На зміну рибальству приходить аквакультура – вирощування устриць, мідій, розведення риби в ставках. Мідії дають смачне м’ясо з повноцінним білком; у Франції вихід м’яса мідій на одному гектарі водойм становить 200-250 тонн на на рік, а розведення курей – 2 тонни живої маси, корів – 0,3 тонни з гектара. Аквакультура економічно більш вигідна. Цей досвід цікавий для України, де можливе отримання до 150 тонн з гектара м’яса мідій на рік в північно-західній частині Чорного моря (розводять в Одесі та Криму). Аквакультура до 2100 року може давати людству до 7 млн. тонн м’яса на рік.

Якість продовольства. Якість залежить від екологічної чистоти продукції. Постійно розробляються стандарти щодо екологічної чистоти сільськогосподарської продукції: добове надходження нітратів з їжею має бути менше ніж 3,6 мг на 1 кг ваги тіла.

Біотехнологія -ще один шлях виробництва продуктів харчування та кормів, відкритий у ХХ столітті. Біотехнологія – мікробіологічний синтез білка та інших органічних речовин на основі відходів сільського господарства, деревини, нафтопродуктів. Провідне місце серед біотехнологічних процесів посідають США, Японія та Німеччина. Проте, біотехнологічне виробництво є екологічно небезпечне якщо користуватися недосконалими технологіями при низькій культурі виробництва.

Щодня на планеті з’являється 250 тисяч нових громадян, яких треба годувати і вдягати. Однак до початку ХХІ століття темпи виробництва зерна стали падати: 1990 рік – 0,317 тонн на людину, 2000 рік – 0,302 тонни на людину. Кожній новій людині тільки для виробництва їжі необхідно 0,4 га ріллі, а резерв орних ґрунтів вичерпаний.

Повернутись до плану лекції

Повернутись до змісту підручника