І пребудет твоя воля

І твій труд не всує…

Досить мало творів, у яких він не говорить з Богом.

Форми цієї розмови різні:

· говорить молитовно у підготовці до чину, місії, творчості: „Боже, спаси, суди мене / Ти по своїй волі. / Молюсь: Господи, внуши їм / Уст моїх глаголи” (53 псалом);

· молитовно дискутує сам із собою – у формі роздумувань, міркувань: „Один у другого питаєм: / Нащо нас мати привела? / Чи для добра? Чи то для зла? / Нащо живем? Чого бажаєм? / І, не дознавшись, умираєм, / А покидаємо діла... / Які ж мене, мій Боже милий, / Діла осудять на землі? / Коли б ті діти не росли, / Тебе, святого, не гнівили, / Що у неволі народились / І стид на тебе понесли ”.

· благає за цілу націю, за покривджених людей, за окремих осіб, і також, хоч доволі рідко, - за себе: „А чистих серцем? Коло їх / Постав ти ангели свої, / Щоб чистоту їх соблюли. / Мені ж, о Господи, подай / Любити правду на землі / І друга щирого пошли!”(„Молитва”);

· подяка за ласки: „Псалом новий Господеві / І новую славу / Воспоєм честним собором, / Серцем нелукавим” (149 псалом);

· розпачливе нарікання, як Христос на хресті: ”Чи ти мене, Боже милий, / Навік забуваєш, /Одвертаєш лице своє, / Мене покидаєш?” (12 псалом); «Боже милий! / Чи довго бути ще мені / В оцій незамкненій тюрмі?»

· гострі звернення погрозливого, або іронічного чи саркастичного характеру: „Чи Бог бачить із-зі хмари / Наші сльози, горе? / Може, й бачить, та помага, / Як і оті гори / Предковічні, що политі / Кровію людською...” („Сон”); «А може, й сам на небеси / Смієшся, батечку, над нами / Та, може, радишся з панами, / Як править миром!»

Вся поемна творчість – це „приписи ”, приклади, як треба або як не треба жити.

Найсильніше та найемоційніше він просить не земних благ, а душевних, не особистих, а національних.

Перекладаючи чи подражаючи старозавітним пророкам і співцям, він має на думці лише Україну та її долю.

Может ли быть чище, возвышеннее, богоугоднее молитва, как молитва о душе нераскаявшегося грешника? Религия христианская, как нежная мать, не отвергает даже и преступных детей своих [1], за всех молится и всем прощает. А представители этой кроткой, любящей религии отвергают именно тех, за которых должны бы молиться. Где же любовь, завещанная нам на кресте нашим спасителем-человеколюбцем?

Щоденник. 15.07.1857.