Поняття, структура та юридична класифікація повітряного простору

Лекція

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ

1. Поняття та структура повітряного простору.

2. Класифікація повітряного простору

3. Національний та міжнародний повітряний простір.

4. Правове регулювання використання повітряного простору.

Поняття, структура та юридична класифікація повітряного простору.

Цікавим питання правового режиму повітряного простору є тому, що в даному випадку взаємодіє декілька категорій правових норм, що є різними за своєю правовою природою, а отже, специфічним є характер їх взаємодії. Це правові норми двох видів – міжнародно-правові та національні. В першу чергу – це принцип суверенітету держави над повітряним простором в межах її кордонів, як норма міжнародного повітряного права.

Але навіть цей принцип є закріпленим не лише в міжнародному праві, а й у національних правових актах. В українському законодавстві відповідна правова норма міститься у Повітряному кодексі України, у статті 1, яка навіть має назву “Суверенітет над повітряним простором України”.

Норми міжнародно-правового характеру, що регулюють правовий режим повітряного простору можна класифікувати за декількома критеріями. Наприклад, за походженням чи джерелами. Тоді на чолі їх розмістяться найважливіші імперативні норми, основні принципи міжнародного права, потім різні галузеві норми міжнародного права – окремі норми повітряного, морського права, норми, що стосуються правового режиму використання окермих видів територій та інші.

Таким чином, розглядаючи питання правового режиму повітряного простору необхідно комплексно сприймати джерела регулювання, а також саму категорію повітряного простору.

Саме по собі питання режиму повітряного простору цікавить не лише з правової точки зору, але й з точки зору використання повітряного простору, оскільки визначає права та обов’язки різних суб’єктів, учасників як міжнародного так і національного повітряного права.

Повітряний простір з правової точки зору – це сфера від поверхні Землі до кордону з космічним простором, який сучасне міжнародне право визнає на висоті 100-110 км над рівнем Світового океану[1]. Повітряний простір Землі входить до складу різних за своїм статусом територій – державної території, території з міжнародним режимом, території зі змішаним або спеціальним режимом.

Повітряний простір на перший погляд є досить простою категорією. Але ця думка здається хибною, коли починаєш розглядати його правову природу та статус.

По-перше, повітряний простір сприймають як один із видів території. Саме ця думка є розповсюдженою серед юристів. В більшості випадків ми можемо знайти наступне визначення повітряної території держави: повітряна територія – це стовп повітря над сухопутною і водною територією держави.[2] При цьому, визначення повітряного простору науковці пов’язують не з самим повітряним правом, а з питаннями території в міжнародному праві. Так, в підручнику, укладеному під редакцією В.Г.Буткевича, визначення повітряного простору не дає В.І.Рижий, в главі ХІ “Міжнародне повітряне право”, але його надає в главі ІХ “Територія в міжнародному праві” О.В. Задорожній.

Підхід І.І. Лукашука до визначення повітряної території наступний: “повітряна територія – це повітряний простір в межах визначених кордонів, висота якого сягає (звичаєва норма) 100 – 110 км”.[3] Далі, у главі Х Міжнародне повітряне право І.І.Лукашук зазначає, що “повітряний простір – це частина території держави, межі якої представляють собою вертикальну площину, що починається від лінії кордону.”[4] Таким чином, підхід до визначення повітряної території є такий самий, як і підхід О.В.Задорожного.

У підручнику Ю.М. Колосова та В.І. Кузнєцова надане наступне визначення: “повітряна територія держави – це повітряний простір, що знаходиться в межах сухопутних та водних кордонів”.[5]

Висновок напрошується сам собою – повітряний простір – це складова частина території держави, яка представляє собою вертикальну площину повітря над земною поверхнею в межах державних кордонів до межі з космічним простором, і на яку поширюється державний суверенітет.

Саме таке визначення є притаманним для міжнародного повітряного права. Але в такому випадку поза увагою залишається повітряний простір над сухопутними та водними просторами з іншим ніж державний правовими режимами. Можна застосовувати визначення по аналогії. Таким чином повітряний простір над Антарктикою – це повітряний простір, що знаходиться в межах, що співпадають з фізико-географічними кордонами Антарктики. Повітряний простір над відкритим морем – повітряний простір, що знаходиться за межами державної водної території, на який не поширюється державний суверенітет і т.д.

По-друге, повітряний простір можна, і навіть необхідно, розглядати як окремий природний ресурс. Природним ресурсом повітряний простір є оскільки з хімічної та фізичної точки зору він має природне походження і представляє собою поєднання окремих хімічних елементів при визначених фізичних умовах, і є необхідним для підтримання життєдіяльності живих організмів на Землі. При цьому, повітряний простір можна вважати вичерпним природним ресурсом, оскільки він має свої межі і підлягає забрудненню, тобто погіршенню його стану. В даному випадку нам необхідно зупинитись на тому, що повітряний простір як природний ресурс дозволяє займатись певними видами комерційної діяльності і так само як без пального, без повітряного простору неможливо було б здійснювати повітряні перевезення. Більше того, обмеженим ресурсом повітряний простір вважається з точки зору державної належності – так само як і сухопутна і водна територія, повітряний простір має свої межі – державні кордони, а також верхню та нижню межу.

Узагальнюючи все вищезазначене та враховуючи подвійний підхід до розуміння повітряного простору спробуємо надати його визначення: повітряний простір – це природний ресурс, який відрізняється від інших специфічними характеристиками і представляє собою частину сфери Землі до висоти 100-110 км, яка знаходиться над сухопутними та водними поверхнями та вважається одними із видів території. В залежності від юрисдикції, яка поширена на ту чи іншу частину повітряного простору саме і визначається його правовий режим.

В кінці 1991 року держави-учасниці СНД уклали Угоду про цивільну авіацію та про використання повітряного простору.[6] Її учасники підтвердили повний та виключний суверенітет кожної держави над своїм повітряним простором, встановили, що розробка правил його використання, контроль за їх виконанням та організація єдиного управління повітряним рухом знаходяться у сфері спільного регулювання. Підписання 15 травня 1992 року деякими державами СНД Угоди про використання повітряного простору [7]наклало на них обов’язок під час підготовки законодавчих актів, що регулюють порядок використання повітряного простору та діяльності авіації, враховувати інтереси Збройних Сил Співдружності та інших користувачів повітряного простору.

В Російській Федерації до 1997 року діяв Повітряний кодекс та деякі інші нормативні акти СРСР щодо регулювання порядку використання повітряного простору РФ. 5 березня 1997 року Радою Федерації було схвалено [8] Повітряний кодекс РФ, з набранням чинності якого втратили силу деякі норми законодавства СРСР.

У сатті 1 “Суверенітет по відношенню до повітряного простору Російської Федерації”, Повітряного кодексу РФ закріплено: “Российская Федерация обладает полным и исключительным суверенитетом в отношении воздушного пространства Российской Федерации. Под воздушным пространством Российской Федерации понимается воздушное пространство над территорией Российской Федерации, в том числе воздушное пространство над внутренними водами и территориальным морем.” [9]

Відповідно до статті 2 Повітряного кодексу України, щодо правового режиму повітряного простору, то Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України.

Отже, Повітряний простір України - частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, у тому числі над її територіальними водами (територіальним морем), і обмежена вертикальною поверхнею, що проходить по лінії державного кордону України.

Слід зазначити, що структурно повітряний простір складається з наступних елементів: - райони польотної інформації; - диспетчерські райони; - диспетчерські зони; - зони аеродромного руху; - маршрути обслуговування повітряного руху; - заборонені зони; - зони обмеження польотів; - небезпечні зони; - повітряний простір зони з особливим режимом використання повітряного простору; - тимчасово зарезервований повітряний простір; - зони виконання спеціальних польотів; - зони виконання випробувальних польотів; - повітряний коридор перетинання державного кордону; - райони пошуку та рятування; - райони спрощеної координації.

район польотної інформації - частина повітряного простору, у межах якого забезпечується польотно-інформаційне обслуговування та аварійне сповіщення;

диспетчерський район - частина контрольованого повітряного простору, що простягається від межі, встановленої над земною поверхнею, до встановленої верхньої межі, контроль та обслуговування повітряного руху в якій здійснюється відповідним диспетчерським органом;

диспетчерська зона - частина контрольованого повітряного простору над земною поверхнею до встановленої верхньої межі, контроль та обслуговування повітряного руху в якій здійснюється відповідним диспетчерським органом;

зона аеродромного руху - частина повітряного простору навколо аеродрому для здійснення безпечного аеродромного руху;

маршрут обслуговування повітряного руху (ОПР) - визначений маршрут, призначений для спрямування потоку руху з метою забезпечення обслуговування повітряного руху. Зазначене поняття використовується для повітряної траси, контрольованого чи неконтрольованого маршруту, умовного маршруту, маршруту прибуття або вильоту тощо;

заборонена зона - частина повітряного простору, в межах якої забороняються польоти повітряних суден;

зона обмеження польотів (R- зона) - частина повітряного простору над сухопутною територією або територіальними водами, де обмежуються польоти повітряних суден;

небезпечна зона (D- зона) - частина повітряного простору, в межах якої у визначені періоди часу може провадитися діяльність, що є небезпечною для польоту повітряних суден;

зона з особливим режимом використання повітряного простору - частина повітряного простору, що межує із забороненою зоною, та/або повітряний простір над смугою земної поверхні завширшки 25 кілометрів углиб території України, яка проходить уздовж державного сухопутного кордону та/або берегової смуги прикордонних озер та інших водойм, прилеглих до державного кордону, а також над смугою завширшки 22,2 кілометра (12 морських миль), яка проходить по береговій лінії Чорного та Азовського морів углиб цих морів, в якій встановлюється особливий порядок виконання польотів та здійснення контролю за їх виконанням з боку органів управління Повітряних Сил Збройних Сил;

тимчасово зарезервований повітряний простір - частина повітряного простору, в межах якого у визначений час може провадитися діяльність, що становить загрозу для виконання польотів авіації або для використання повітряного простору в інших цілях;

зона виконання спеціальних польотів -частина повітряного простору, яка використовується для випробних польотів, дозаправлення повітряних суден пальним у повітрі, польотів на малих і гранично малих висотах, інших спеціальних польотів, пуску ракет, повітряних стрільб;

повітряний коридор перетинання державного кордону - обмежена за висотою і шириною частина повітряного простору, призначена для перетинання державного кордону повітряними суднами;

район пошуку та рятування - частина території, в межах якої здійснюються авіаційні роботи з пошуку і рятування;

район спрощеної координації - частина повітряного простору, в межах якого повітряним суднам дозволяється виконувати контрольовані польоти поза повітряними трасами, але за встановленими маршрутами без необхідності координації дій, між відповідними органами об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху, відомчими органами управління повітряним рухом та органами управління Повітряних Сил Збройних Сил (далі - Війська ППО).

Структура повітряного простору України розробляється та затверджується уповноваженим органом з питань цивільної авіації (тобто з Державіаадміністрацією) за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України, а в разі потреби - із заінтересованими державними органами, підприємствами, установами, організаціями відповідно до стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації, документів Євроконтролю та вимог авіаційних правил України. Інформація про затверджену в установленому порядку структуру повітряного простору публікується в документах з аеронавігаційної інформації і включається до бази даних Украероруху (CAI)

Що стосується зміни до структури повітряного простору України то вони вносяться на підставі пропозицій заінтересованих державних органів, підприємств, установ, організацій. Усі зміни затверджуються уповноваженим органом з питань цивільної авіації за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України, а в разі потреби - з відповідними державними органами, підприємствами, установами, організаціями та публікуються в документах аеронавігаційної інформації.

Удосконалення структури повітряного простору здійснюється на підставі відповідних пропозицій про внесення змін у документи, які визначають структуру повітряного простору (документи з аеронавігаційної інформації, інструкції з виконання польотів).

Інформація про структуру повітряного простору, дані про аеродроми, постійно діючі заборонені зони, зони обмеження польотів і небезпечні зони публікується у збірниках аеронавігаційної інформації за Світовою геодезичною системою-1984 (WGS-84) і наноситься на аеронавігаційні карти. Аеронавігаційна інформація повинна бути доступною для всіх користувачів повітряного простору. Збірник аеронавігаційної інформації та зміни до нього затверджуються Державіаадміністрацією за погодженням із заінтересованими державними органами. Зміни та доповнення до Збірника аеронавігаційної інформації вносяться згідно з правилами обслуговування аеронавігаційної інформації.Повітряні траси повинні відповідати діючим в Україні нормам придатності повітряних трас до експлуатації, інформація про них включається до Збірника аеронавігаційної інформації. Норми придатності, правила та порядок допуску повітряних трас до експлуатації встановлюються Державіаадміністрацією.

Повітряний простір України, що доступний для виконання польотів загального повітряного руху, поділяється на:

1) контрольований повітряний простір України обслуговування повітряного руху, в межах якого можуть надаватися в установленому порядку всі види обслуговування повітряного руху (диспетчерське, польотно-інформаційне, аварійне) відповідно до встановленої класифікації повітряного простору обслуговування повітряного руху;

2) повітряний простір України поза межами контрольованого повітряного простору обслуговування повітряного руху, де в установленому порядку забезпечуються польотно-інформаційне та аварійне обслуговування.