Співробітництво ЄС-Україна

У сфері транзиту газу співробітництво ЄС з Україною до 2001 року мало досить обмежений характер. Це зумовлювалося, перш за все, загальною установкою енергетичної стратегії ЄС на пріоритет підтримки виробників, порівняно з транзитерами, та диверсифікацією шляхів енергопостачання - що означає об’єктивну зацікавленість Євросоюзу в усуненні будь-якої монополії на транзит, у тому числі української.

На рівень співробітництва негативно впливав певний підрив міжнародної довіри до України як партнера в газотранспортній сфері, зумовлений колишньою практикою несанкціонованого відбору транзитного газу, несвоєчасними розрахунками за спожите російське «голубе» паливо, непрозорістю управління та проблемним технічним станом української газотранспортної системи.

В результаті зацікавленість ЄС у конкретній співпраці з Україною у сфері транзиту газу була досить невисокою. Реальне співробітництво обмежувалося відносно незначною фінансовою підтримкою окремих, розрізнених проектів. Виняток становила програма INOGATE, у рамках якої здійснювалися (і здійснюються) досить вагомі проекти, спрямовані на модернізацію української ГТС.

Внесення до переліку проектів тих із них, що стосуються нарощування потужності української газотранспортної системи, продемонструвало наміри Євросоюзу розширити в перспективі український напрямок транспортування російського газу до ЄС і відповідно - активізувати співробітництво з Україною.

Присутність України в планах Євросоюзу щодо розвитку трансєвропейських газових мереж та динамічне розгортання енергодіалогу дають підстави сподіватися на позитивну перспективу співробітництва.

Співробітництво Росія-Україна. На цей час Росія і Україна беруть участь у виконанні спільного проекту, внесеного до переліку проектів ЄС у газовій сфері: розширення пропускної спроможності газопроводів з Росії до Балканських країн та Туреччини. Безпосередньо України стосується та частина спільної роботи, що пов’язана з розширенням пропускної спроможності транзитного газопроводу Ананьїв-Ізмаїл.

Виконання проекту дозволить збільшити пропускну спроможність газотранспортної системи України та забезпечить транзит російського газу до Туреччини і країн Балканського регіону обсягом до 38 млрд. куб. м на рік.

На території України передбачено будівництво газопроводу Ананьїв -Ізмаїл і компресорних станцій. Проект виконує ВАТ «Газтранзит». Першу фазу проекту - будівництво КС «Тарутине» - вже закінчено, це дозволяє збільшити експорт газу на 3,9 млрд. куб. м. Розпочато підготовчі роботи до другого етапу проекту - будівництва другої гілки газопроводу Ананьїв –Тирасполь - Ізмаїл.

Реалізація російських проектів обходу трубопроводами території України, за підтримки ЄС, вже до 2010 року може призвести до зменшення обсягів транзиту газу через Україну більш як на 60 млрд. куб. м на рік. Водночас розширення української газотранспортної системи за проектами, що реалізуються, може підвищити пропускну спроможність ГТС щонайбільше на 15-20 млрд. куб. м на рік.

Враховуючи, що прокладання нових газових трас у кілька разів дорожче, ніж розширення або повне завантаження існуючих (необхідно проводити додаткові геодезичні, проектні та інші дослідження, землевідведення тощо), можна стверджувати, що рішення Росії та ЄС обійти українську територію є економічно обтяжливим для кінцевих споживачів газу в Євросоюзі, значною мірою суб’єктивним і таким, що лежить швидше в політичній площині.

За своєю пропускною спроможністю, протяжністю та складністю споруд газотранспортна система України посідає друге (після російської) місце у світі. Її особливістю є, зокрема, наявність потужних підземних сховищ газу (ПСГ), що дає змогу покривати сезонні нерівномірності у газоспоживанні. Вартість української ГТС, за різними оцінками, становить 15-20 млрд. дол.

Протягом багатьох років ГТС дозволяла Україні отримувати за послуги з транзиту близько 30 млрд. куб. м російського газу (що дорівнює річній потребі в газі населення та комунально-побутових підприємств України) на суму близько 1,5 млрд. дол. Доходи від транзиту газу становлять майже 10% загальних доходів від експорту.

Від стабільної роботи ГТС значною мірою залежить енергетична безпека не лише України, але й 18 європейських країн - споживачів російського газу. Сьогодні основне обладнання ГТС працює без значних перебоїв завдяки постійній роботі українських підприємств з його оновлення та модернізації.

Водночас ці процеси стримуються як значним податковим тиском, так і недоліками державного регулювання. Так, у сфері газотранспорту, попри її стратегічну важливість для держави, не використовуються такі методи, як надання пільгових кредитів на закупівлю сучасного обладнання, модернізацію та нове будівництво, надання гарантій і страхування кредитів, встановлення пільгових термінів амортизації обладнання, надання пільг при оподаткуванні тощо.

Розвиток ГТС не визнано пріоритетним напрямом економічного розвитку держави, зволікається її реформування.

Фізична та моральна застарілість обладнання української ГТС не дозволяє досягти проектної потужності 170 млрд. куб. м на виході «технічний стан ГТС є незадовільним, а економічна модель її роботи є архаїчною, невідтворювальною та збитковою; і вже назріла необхідність реформування українського нафтогазового комплексу».

Систематичне недофінансування робіт з реконструкції та капітального ремонту об’єктів транспорту досі не призводило до зривів транзитних поставок, але надалі їх переривання через вихід з ладу застарілого обладнання стає дедалі ймовірнішим.

Імовірнісні закономірності функціонування нафтового ринку України та впливу РФ на поставки сировини. Загалом (за винятком магістральних трубопровідних систем та потужних терміналів) виробничо-технологічна та сервісна база ринків нафти і нафтопродуктів України значною мірою інтегрована до паливно-енергетичного комплексу РФ.

Виробничо-технологічне та сервісне середовище ринків нафти та нафтопродуктів України становлять підприємства нафтопереробної галузі; АЗС усіх форм власності; потужності підприємств зберігання, переробки і відвантаження нафти та нафтопродуктів, включаючи бази, окремі дільниці та пристосовані термінали; транспортні мережі, інша інфраструктура комунікаційних систем. Основною тенденцією розвитку зазначеного середовища в останні роки є посилення впливу транснаціональних нафтових компаній, переважно російських, поетапне витискання з ринків незалежних вітчизняних операторів.

Так, протягом 2000 - 2002 рр. внаслідок приватизації понад 87% нафтопереробних потужностей почали контролювати російські нафтові компанії та фінансово-промислові групи: ЛУКОЙЛ, ТНК & BP, АТ «Татнафта», «Альянс» та «Альфа». Близько 78% нафти, що надходила на вітчизняні НПЗ, постачалася російськими операторами українського ринку. У 2003 р. практично завершився організаційний період формування механізмів господарювання великих російських компаній на оптовому та дрібнооптовому ринках нафтопродуктів за посередництвом належних їм (чи підпорядкованих) виробничо-комерційних структур - резидентів України (ЛУКОЙЛ - Україна, ТНК - Україна, ВАТ «Укртатнафта», відповідні торгові доми, замкнуті збутові системи, дочірні структури та ін.). Загалом можна вважати, що транснаціональні чи близькі до них структури вже контролюють більш ніж 75% оптового та дрібнооптового ринків нафтопродуктів України.

2001 - 2003 роки можна назвати періодом охоплення роздрібного ринку нафтопродуктів структурами, близькими до транснаціональних, з використанням джобберських та франчайзингових схем підпорядкування, впливу та придбання ними виробничих потужностей незалежних вітчизняних операторів, насамперед мереж АЗС. Станом на серпень 2003 року централізованими системами роздрібного збуту нафтопродуктів було охоплено понад 29% загальної чисельності АЗС України, що налічує близько 6,3 тис. одиниць. Повідомлення засобів масової інформації (бюлетень «Газ & Нафта») свідчать, що найбільш розвинуті системи роздрібного збуту нафтопродуктів у зазначений період мали ТНК - Україна - близько 960, СЕНТОЗА/АВІАС - 350, ЛУКОЙЛ - Україна - 165, НАК «Нафтогаз України» - 140, ЗАО «Укртатнафта» (разом з ТД «Укртатнафта») - 120, Галнафтогаз - 60 станцій та ін. Постійний розвиток цього процесу дав підстави ТНК - Україна оголосити про охоплення близько 30% роздрібного ринку нафтопродуктів України, у планах ЛУКОЙЛ - Україна передбачається реалізувати понад 25% нафтопродуктів власного виробництва через мережу АЗС. Аналогічні плани створення розвинутих збутових систем реалізують інші провідні транснаціональні структури, зокрема група «Альянс» та Херсонський НПЗ, які мають охопити понад 10% вітчизняного роздрібного ринку. Загалом слід очікувати, що найближчим часом 70-80% роздрібного ринку нафтопродуктів може бути розподілено між обмеженою кількістю виробничо-фінансових та торговельно-комерційних структур.

У 2002–2003 роках спостерігається підвищений рівень активності зарубіжних та вітчизняних операторів ринків під час перерозподілу прав власності та створення нових потужностей підприємств зберігання нафти та нафтопродуктів. При цьому увага приділяється регіонам чорноморського та азовського узбережжя України. Група «Альянс», що контролює Херсонський НПЗ та Укрнафтопродукт, спільно зі швейцарською компанією Lia Oil має наміри реконструювати термінали та резервуарний парк у Камишовій бухті Севастополя, розробити проект будівництва у Херсоні нового термінала з перевалювання нафти та нафтопродуктів. Компанія ЮКОС вельми активно відвантажує нафту та нафтопродукти транзитом через портові та термінальні споруди Феодосії, розглядає пропозицію щодо будівництва у Донузлаві комплексу з перевалювання нафти та нафтопродуктів потужністю понад 20 млн. тонн. Не меншу активність виявляють вітчизняні нафтотрейдери. Компанія ІНФОКС (контролює нафтотермінал у Херсонському порту) є одним із засновників фірми Іллічівський паливний термінал, яка планує упродовж року ввести в експлуатацію першу чергу комплексу загальною потужністю 3,23 млн тонн з перевалювання дизпалива та мазуту в Іллічівському морському торговельному порту. Спостережна рада Одесанафтопродукт вирішила викупити акції компанії у дрібних акціонерів. Азовська нафтова компанія, що володіє 90% статутного фонду Маріупольнафтопродукту, погодила рішення про ліквідацію цієї структури, маючи намір використовувати резервуарний парк для власних потреб.

Загалом наведене дає підстави вважати обґрунтованим висновок про інтегрованість ринків нафти та нафтопродуктів України до ПЕК РФ.

Енергетичний ринок. Україна підтримує плани Європейського Союзу щодо створення єдиного внутрішнього енергетичного ринку на основі правил єдиної енергетичної мережі.

Крім того Україна підтримує план пріоритетних заходів ЄС щодо об'єднання електромереж, створення єдиного європейського регулятора, а також заходи по відділенню операторів електромереж від постачальників.

Україна зацікавлена у співпраці, в здійсненні зовнішньої енергетичної політики країнами-членами ЄС, зокрема, в частини визначення пріоритетів перебудови інфраструктур постачання (включаючи трубопроводи і термінали для зрідженого газу), розробки Дорожньої карти для створення Пан'європейської енергетичної співдружності, перегляду підходів до співпраці з основними партнерами ЄС з огляду взаємозалежності.

Фондовий ринок. У кожній країні є свої особливості функціонування фондового ринку, викликані національними традиціями, історією розвитку ринку, особливостями регулювання і т.д. Відповідно до цього, в кожній країні регіональні біржі відіграють різну роль.

Практично в усіх країнах існує один фінансовий центр, який є одночасно центром банківських операцій і центром операцій з цінними паперами, в т.ч., акціями. В більшості випадків роль такого центру відіграє столиця держави (Лондон, Токіо, Сінгапур) або місто, що є основним економічним центром (Нью-Йорк, Мілан, Амстердам), хоча у ряді випадків фінансовий центр може не бути найбільшим економічним центром країни (Франкфурт, Сан-Паулу). У цьому фінансовому центрі знаходиться провідна фондова біржа країни на якій концентрується основний оборот торгівлі цінними паперами в країні.

Регіональні фондові біржі. Число і роль регіональних бірж розрізняється в різних країнах. У великих (за територією та населенням) країнах число таких бірж може вимірюватися десятками. Наприклад, в США на початку століття налічувалося близько 100 регіональних бірж (Wellons). Фондові біржі виконували подвійну роль: по-перше, забезпечували можливість регіональним інвесторам здійснювати торгівлю акціями найбільших компаній; по-друге, на регіональних біржах організовувалася торгівля акціями регіональних емітентів, розмір яких був недостатній для лістингу на провідній національній біржі.

Впродовж всього нинішнього сторіччя кількість і значення регіональних бірж в більшості країн знижувалася. Особливо прискорився цей процес в останні 25 років. Обумовлено це, перш за все, тим, що отримують все більший розвиток нові автоматизовані технології торгів і з'являються нові торгові системи. Розвиток комп'ютеризації призводить до того, що географічне положення торгового майданчика перестає мати велике значення.

Паралельно з падінням ролі регіональних бірж росла і продовжує рости роль електронних торгових систем, які займають певною мірою проміжну нішу між біржовим ринком і неорганізованим ринком. Першою системою такого типу була система NASDAQ в США, яка почала діяти з 1971 року. Надалі з'явилися подібні системи і в інших країнах, більшість з яких в принципі копіюють технологію NASDAQ (у Росії – РТС).

В результаті до теперішнього часу в більшості країн склалася наступна модель організації фондового ринку:

· Національна фондова біржа

· Національна електронна торгова система

· Регіональні фондові біржі

· Позабіржовий ринок

Український фармацевтичний ринок оцінюється як інвестиційно-привабливий. Для підвищення інвестиційної привабливості необхідно спростити і зробити прозорішими правила, які зроблять ці ринки цікавішими для крупного іноземного бізнесу.

Щорічне зростання українського фармацевтичного ринку складає не менше 10% вже впродовж декількох років. Сьогодні на ринку із зареєстрованих лікарських засобів 34% - препарати українського виробництва, інші - іноземного. У фінансовому вияві приблизно 70% ринку займають імпортні препарати, 30% - вітчизняні.У обгортках навпаки: українські препарати - 70%, імпортні - 30%.

Ринок виробництва пива. Три роки поспіль виробництво пива в Україні зростало в середньому на 7-12% і сягнуло близько 68 млн. дал. За цей час на ринок вийшли й закріпились на ньому нові вітчизняні торгові марки, а українські пивокомбінати стали привабливими для закордонних інвесторів.

Приріст виробництва забезпечується практично лише за рахунок лідерів - шістки найпотужніших пивокомбінатів: два з них - чернігівська "Десна" та запорізький "Славутич" - мають закордонних інвесторів; Донецький пивозавод, миколаївський "Янтар" та харківська "Рогань" збираються їх залучити найближчим часом; а київська "Оболонь" для переозброєння виробництва отримала кредит від ЄБРР. Загалом пивні гіганти за останні роки модернізували виробництво, наростили потужності, закупивши нове обладнання, створили потужну збутову мережу. І тепер мають усі можливості впевнено завойовувати ринок стабільною високою якістю продукції.

Відчутний вплив на кон'юнктуру своїх регіональних ринків справляють одеський "Чорномор", фірма "Полтавпиво", київські пивозаводи №1 та "Поділ", лисичанський "Лиспи", Охтирський, Тернопільський, Микулинецький, Бердичівський, Ніжинський пивозаводи, Ізюмська пивоварна компанія, деякі інші. Через застаріле обладнання та технологію ці підприємства не спроможні продукувати пиво такої якості, як продукція провідної шістки.

У закордонних інвесторів посилився інтерес до українських пивокомбінатів: вирішується питання з викупом акцій у Донецького пивозаводу американською D.B.S. America Inc.; бельгійська Interbrew (стратегічний інвестор "Десни") веде переговори про придбання контрольного пакета акцій харківської "Рогані"; скандинавський холдинг BВH (Baltic Beverages Holding), який працює зі "Славутичем", прагне придбати ще й контрольний пакет львівського "Колосу"; дочірня компанія SUN Brewing - кіпрська Cantorne Trading Limited - завершила оформлення придбання 26% пакету акцій ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Крим", який остаточно закріпить за нею цю пивоварню.

Імпорт пива, з огляду на низьку платоспроможність вітчизняного споживача, не відіграє особливої ролі на внутрішньому пивному ринку. Так, за даними Держкомстату, у 1998 році в Україну ввезли пива на 7,14 млн.дол., або вдвічі менше, ніж у 1997-му. Найпопулярніші марки в Україні - Bavaria, Gosser, Heineken, Tuborg, Bear Beer, Amstel, Pilsner. А основні країни-постачальники - Нідерланди (40% імпорту), Німеччина (17%), Данія (15%) та Чехія (8%).

Причини низьких обсягів поставок імпортного пива - протекціоністські заходи держави, які захищають вітчизняного виробника, та девальвація національної валюти. Саме останній чинник вивів імпортне пиво за межі доступності широкому колу споживачів. Так, при імпорті пива підприємцю, крім акцизу та ПДВ, доводиться сплачувати ще й мито: 0,5 євро за літр (більш ніж 1 грн. за півлітрову пляшку). Донедавна діяла і мінімальна митна вартість. Виходячи з цього, імпортне пиво в Україні після оформлення всіх документів коштує в 2-5 раз дорожче, ніж вітчизняне. Звідси й обмеженість вибору торгових точок, в яких можливий збут імпортного пива: супермаркети, центральні міські гастрономи, престижні ресторани, бари та нічні клуби. Роздрібна ціна півлітра імпортного пива (пляшкового, баночного чи розливного) коливається від 3 до 8 грн., а у престижних барах доходить до 25 грн.

Ринок нерухомості. Держави Балтійського регіону, що бурхливо розвиваються, і Україна привертають європейських інвесторів, які працюють з ринком нерухомості, багатими інвестиційними можливостями.

Після вступу колишніх радянських республік Естонії, Латвії і Литви до Європейського Союзу в травні 2004 року, європейські інвестори спрямувалися на їх ринки нерухомості. Особливо багато інвестиційних можливостей відкривається в столицях цих держав, де зосереджена краща нерухомість Балтійського регіону, яка приносить високий дохід на вкладений капітал.

Привабливість цих держав також пояснюється їх істотним економічним зростанням. Так, ВВП Латвії у 2004 році виріс на 8,5%; Естонії - на 6,2%; Литви - на 6,7%.

Найбільш активними на ринках балтійських країн є інвестори з Скандинавії, оскільки скандінавський і балтійський регіони знаходяться недалеко один від одного і мають тісні торгові зв'язки. Наприклад, датська компанія Baltic Property Trust з 2001 року інвестувала в країни Балтії 170 млн. євро (204 мільйони доларів) і протягом наступних декількох років планує інвестувати ще 600.

Україна вважається ризикованим ринком, оскільки її політична нестабільність очевидна і її вступ до ЄС найближчим часом маловірогідний. І все-таки інвестори з Європи навряд чи зможуть відмовитися від можливостей отримати високий дохід від інвестицій в український ринок нерухомості.

Впродовж 2006 року в Україні спостерігалася стабілізація кількості кредитів, які видавалися банками на придбання нерухомості. Якщо в 2004 році, з квітня (початок роботи Реєстру) по грудень, в Україні було зареєстровано понад 55 тисяч виданих іпотечних кредитів, в 2005 році приріст кількості іпотек склав понад 150%, то з січня по грудень 2006 року приріст виданих іпотечних кредитів склав тільки 32% до рівня 2005 року. Загалом, по Україні в 2006 році (з січня по грудень) було видано на придбання нерухомості понад 180 тисяч банківських кредитів.

Лідером по кількості кредитів, виданих банками на придбання нерухомості, впродовж всіх трьох років залишається Київ (з січня по грудень 2006 року - понад 26 тисяч іпотечних кредитів). Традиційними лідерами є також Донецька область (понад 16 тисяч іпотек впродовж 2006 року), Дніпропетровська, Харківська і Одеська області (понад 12 тисяч іпотек впродовж 2006 року в кожній).

Лідерами приросту кількості іпотечних кредитів в 2006 році сталі області, які впродовж 2004-2006 років залишалися аутсайдерами по кількості кредитів, виданих на придбання нерухомості. Так, в Кіровоградській області, яка впродовж 2004-2005 років була абсолютним аутсайдером в Україні по кількості виданих іпотечних кредитів (0,368 тисяч - в 2004 і 1,9 тисяч - в 2005 році), приріст в 2006 році склав понад 80%.

Менше всього кредитів на купівлю нерухомості впродовж 11 місяців поточного року видавалося в Чернігівській і Тернопільській областях - понад 2,6 тис. кредитів. Найвідчутніший спад попиту на іпотечні кредити з січня по грудень 2006 року відбувся в Сумській області - 15% приросту до рівня 2005 року (у 2005 році приріст іпотеки в області складав 110%), в Херсонській області - майже 17% приросту до рівня 2005 року (у 2005 році аналогічний приріст склав 168% до рівня 2004 року), а також в АР Крим - 19% приросту до рівня 2005 року (приріст іпотеки в 2005 році складав 124% до рівня 2004 року).

Компанія «ХХІ Століття» заявила про намір здійснювати інвестування в проекти нерухомості в столиці і регіонах України на суму від 5 до 100 млн. дол. Серед можливих варіантів співпраці - інвестування в проекти, спільний розвиток проектів, стратегічне партнерство.

Компанія планує почати вихід на регіональні ринки України, як для реалізації проектів нерухомості власними зусиллями, так і разом з іншими компаніями. У перелік міст, в які збирається інвестувати „XXІ Століття”, входять Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів, Миколаїв, Запоріжжя, а також території АР Крим.

В Україні зростає дефіцит комерційної нерухомості. Найбільш гострий дефіцит площ у сфері комерційної нерухомості відчувається в регіональних центрах, у першу чергу - в містах-міліонерах. Найближчим часом насичення ринку комерційної нерухомості не передбачається, оскільки реалізація багатьох задекларованих проектів з різних причин затягується, а попит збільшується.

Причиною зростання дефіциту торговельних, офісних і складських приміщень є недостатня кількість професійних девелопменських компаній у регіонах, висока вартість розвитку проектів нерухомості, брак інвестицій і відсутність доступу до дешевих кредитних ресурсів.

Вирішуватися проблема дефіциту торговельних, офісних і складських площ у регіонах буде шляхом введення в експлуатацію нових об’єктів. Однак, внаслідок макроекономічних і галузевих факторів цей процес може проходити не досить швидко.

Збільшити в регіонах пропозиції професійної нерухомості можна через стратегічне партнерство столичних і локальних девелопментських компаній. У таких випадках дуже ефективна спільна робота локальних і столичних компаній. Перші - володіють ділянками і проектами, в інших - нагромаджений досвід і необхідний арсенал ресурсів. У результаті такого партнерства виграє кожна сторона, оскільки збільшуються масштаби і прибутковість бізнесу.

З метою задоволення зростаючого попиту в якісній комерційній нерухомості Компанія „XXІ Століття“ уже розпочала реалізацію кількох проектів у регіонах України. Зокрема, на даний момент триває проектування ТРЦ оновленої мережі „Квадрат“ формату „гіпермаркет-галерея“ у Львові, ведуться передпроектні дослідження для будівництва ТРЦ у Дніпропетровську, Одесі, Харкові і в Криму. На стадії розвитку знаходиться кілька проектів багатофункціональних центрів у Запоріжжі.

На сьогодні регіональні ринки торговельної нерухомості відстають від київського приблизно на чотири роки. Більшість діючих у регіонах торгових центрів – це реконструйовані універмаги й універсами. За концепцією, площами й архітектурою багато з них навіть не потрапляють у категорію професійних торгових центрів. Тому багато хто з підприємців тимчасово залишають Київ, щоб будувати торговельну нерухомість у регіонах.

Ринок житла. Одна з причин подорожчання житла - недостатня пропозиція його на ринку. Ця тенденція простежується і у позиції "Київміськбуду". Якщо в цей же час минулого року компанія виставляла на продаж тисячу квартир, то зараз пропозицію складає 500 квартир. Чинники, які викликали подорожчання житла, мають довгостроковий характер. Це - зростання цін на будівельні матеріали, обмеженість земельних ресурсів і складність дозвільної системи при отриманні земельних ділянок.

Складений рейтинг середньої вартості квадратного метра житла. Найдорожчі квартири, як і слід було чекати, - в Києві (середня вартість одного квадратного метра - 2600 доларів).

На другому місці - Одеса (1820 доларів за 1 квадратний метр). У Дніпропетровську вартість 1 квадратного метра - 1340 доларів). У Севастополі 1 квадратний метр м оцінюють в 1275 доларів, не дивлячись на те, що кількість населення в нім порівняно невелике - 379 тисяч чоловік (у Києві - 2708 тисяч чоловік). Харків зайняв почесне 5 місце з вартістю 1170 доларів за 1 квадратний метр нерухомості. Середня вартість 1 кв. м в Львові - 1100 доларів, в Донецьку - 865 доларів. Найдешевші квартири в Кіровограді. Там середня вартість 1 кв.м - 645 доларів. Різниця цін по пропозиціях вельми істотна: київські ціни, наприклад, вище харківських в 2,2 рази. На підставі даних відносно цін пропозицій і кількості населення в кожному з міст була розрахована середня вартість квадратного метра житла по Україні. Вона склала 1369 доларів США. Тільки у двох містах - Києві і Одесі - вартість пропозицій вище середнього показника. У решті міст - ціни нижчі за нього.

Високі ціни в Одесі пояснюються рядом причин: портове місто з обширними зарубіжними зв'язками, розвиненою промисловістю і інфраструктурою, курортна зона. Тому друге місце в цьому рейтингу - цілком з'ясовно і закономірно. Не менш виправданою представляється і третя позиція Дніпропетровська, де розвинена промисловість і високе зосередження грошових потоків. Дещо дивним виявилося несподівано низьке - 19-і - місце Донецька. Враховуючи те, що в цьому місті зосереджені і промисловість, і крупні грошові ресурси, а ціни на престижні квартири високі, цей факт свідчить про серйозний дисбаланс в соціальній структурі населення: у регіоні багато бідних і мало багатих, а прошарок середнього класу незначний.

Агропромисловий комплекс. Інституційні обмеження конкуренції існують у багатьох галузях, але найбільш значними та обтяжливими вони є в сільському господарстві. Ринок землі сільськогосподарського призначення фактично з’явився лише на початку поточного десятиріччя, після реформування сільгосппідприємств. При цьому в більшості регіонів конкуренція за орендування землі відсутня або є слабкою, тому селяни, як правило, змушені здавати її в оренду за істотно занижену плату. Негативний вплив на стан та розвиток конкуренції на аграрних ринках мають антиконкурентні дії окремих органів державної влади та місцевого самоврядування.

Обмеження дії ринкового механізму - найважливіша причина збереження в галузі великої кількості неефективних господарств. Продуктивність праці 10% працівників найкращих підприємств у 20 разів більша, порівняно з продуктивністю 10% найгірших.

Наявний рівень ефективності використання ресурсів - найбільш важливий чинник, що обумовлює регулярні кризові явища на ринках АПК (зокрема, у 2005 році - на ринках м’яса та цукру). Відповідно, лише комплексне реформування - єдиний шлях до того, щоб забезпечити стабільний розвиток аграрного сектора. Навіть поява обмеженої конкуренції за землю в результаті реформування сільгосппідприємств, яке було здійснене у 2000 році, сприяла суттєвому зростанню ефективності. Тому найважливіше завдання - запровадити в галузі дію ринкових механізмів у повному обсязі. Це прискорить виведення з ринку неефективних підприємств, перехід землі та інших ресурсів до кращих господарів.

Ринок зерна. Російський зерновий союз і Українська зернова асоціації планують підписати меморандум, направлений на подальшу розвиток зернових комплексів обох країн і, зокрема, на зміцнення своїх позицій на світовому ринку зерна.

Спільна діяльність буде направлена на підвищення конкурентоспроможності і ефективності функціонування національних зернових комплексів України і Росії, гармонійний конкурентний розвиток регіонального зернового ринку і зміцнення позицій українських і російських експортерів зерна на світовому ринку.

Представники союзу і асоціації планують сумісні заходи, проведення консультацій і розповсюдження інформації. Крім того, можливе створення сумісних експертних робочих груп по найбільш перспективних напрямах співпраці.

З метою стабілізації продовольчого ринку, усунення диспропорцій у товаропотоках і цінах на зерно та продукти його переробки, прискорення впровадження ефективних механізмів державного регулювання ринку зерна, посилення захисту прав споживачівпотрібно:

а) вжити заходів щодо здійснення закупівель зерна для закладення його до державного резерву, проведення інтервенційних операцій на ринку зерна, формування регіональних ресурсів зерна виключно через акредитовані біржі;

в) опрацювати єдині підходи до формування та використання регіональних ресурсів зерна, передбачивши використання цих ресурсів для зниження рівня товарних та цінових коливань на регіональних ринках та визначення на конкурсних засадах суб'єктів господарської діяльності, що залучатимуться до формування і використання регіональних ресурсів зерна;

е) вжити організаційних заходів щодо створення сільськогосподарськими товаровиробниками спеціалізованих зернових бірж для продажу продукції власного виробництва; розвитку конкуренції на регіональних ринках зерна та продуктів його переробки; запровадження постійного моніторингу регіональних ринків зерна, зокрема динаміки цін на ринку, обсягів споживання, запасів зерна, та використання його результатів для оперативного усунення негативних тенденцій на цих ринках.