Склад позичкового капіталу підприємства

Для фінансування своєї фінансово-господарської діяльності підприємство залучає власний та позичковий капітал. Позичковий капітал може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел та відображається у балансі у складі зобов’язань.

Відповідно до П(С)БО 11 “Зобов’язання” зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Заборгованість підприємства визнається зобов’язаннями, якщо їхня оцінка може бути достовірно визначена і існує ймовірність зменшення економічних вигід внаслідок їх погашення.

Згідно П(С)БО 2 довгострокові зобов'язання – це зобов'язання, що будуть погашені протягом терміну, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він довший за 12 календарних місяців.

До довгострокових зобов'язань підприємства відносяться:

кредити банків та інші кредити, термін погашення яких довший за 12 місяців;

довгострокові зобов'язання за емітованими облігаціями;

довгострокові векселі видані;

довгострокові зобов'язання з фінансової оренди та оренди інших майнових комплексів;

інші довгострокові зобов'язання (відстрочені виплати податків, фінансова допомога, що надається за умов повкернення тощо)

Поточні (короткострокові) зобов'язання – зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців після дати складання балансу

До поточних зобов'язань відносяться:

короткострокові кредити банків;

поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно оплатити протягом 12 календарних місяців з дати складання балансу);

векселя видані;

кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, яка не забезпечена векселями;

поточні зобов'язання за розрахунками з одержаних авансів;

поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, включаючи податки з працівників підприємства;

поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування;

поточні зобов'язання за розрахунками з оплаті праці;

поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками;

поточні зобов'язання за внутрішніми розрахунками (заборгованість підприємства пов'язаним сторонам і кредиторська заборгованості за внутрішньовідомчими розрахунками);

інші поточні зобов'язання.

До складу позичкового капіталу відносять зобов'язання, що відображаються у розділі «Доходи майбутніх періодів».

Доходи майбутніх періодів – джерело коштів, отриманих у звітному періоді або попередніх періодах, але тих, що відносяться до доходів майбутніх періодів. Вони враховуються при визначені прибутку тих періодів, до яких відносяться.

До таких доходів відносять отримані авансові платежі за здані в оренду основні засоби, передплата періодичних і довідкових виданнь, виручка від продажу квитків для проїзду у транспорті, квитків на театрально-розважальні програми, абонементна плата за користування засобами зв'язку тощо.

6.2. Фінансування підприємства за рахунок фінансових кредитів

Фінансовий кредит – позичковий капітал, який надається банком-резидентом чи банком-нерезидентом, а також резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ у позичку юридичній або фізичній особі на визначений термін для цільового використання та під визначену плату (процент).

Банківський кредит є основним видом фінансових кредитів, що надається суб’єктам господарювання на умовах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового характеру використання.

У контексті фінансової звітності банківські кредити поділяються на довгострокові та короткострокові.

Під довгостроковими кредитами банків розуміються зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позички), які перейшли до складу довгострокових.

Короткостроковими кредитами банків є зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання балансу, а також зобов’язання за кредитами (позичками), як довгостроковими, так і короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання балансу.

Довгострокові фінансові кредити залучаються суб’єктами господарювання на наступні цілі:

збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва;

фінансування капітальних вкладень для придбання, реконструкції, модернізації основних засобів;

нове будівництво промислових об’єктів – будівель;

фінансування інших інвестиційних проектів – розробка та експлуатація природних ресурсів, будівництво шахт, портів, трубопроводів тощо.

Цілями залучення короткострокових банківських кредитів є:

фінансування оборотних активів у разі невчасного надходження виручки від реалізації продукції;

забезпечення сезонних потреб підприємств у додаткових фінансових ресурсах.

Порядок отримання банківського кредиту є таким.

Етап 1. Проведення попередніх переговорів.

Представник підприємства (керівник, фінансовий менеджер, інша уповноважена особа) звертається до банку та з’ясовує головні критерії та умови отримання кредиту, а саме:

термін надання позички;

рівень відсоткових ставок;

документи, необхідні для отримання кредиту;

порядок повернення кредиту.

Етап 2. Офіційне звернення підприємства за кредитом.

Підприємство надає у банк заявку на отримання кредиту та пакет необхідних документів.

Заявка, як правило, містить: реквізити підприємства-позичальника, цілі, суму, термін кредитування, вид кредитного забезпечення.

Перелік документів для отримання кредиту визначається банком та може містити:

документи, які підтверджують цілі, термін та величину залучення кредиту (копії контрактів і договорів з підприємствами-постачальниками, будівельними фірмами, плани будівництва, обґрунтування інвестиційних проектів, бізнес-план із розрахунками потреби в капіталі, термінами окупності залучених коштів тощо);

документи, які містять інформацію щодо фінансового стану підприємства-позичальник (фінансова та податкова звітність (Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Декларація про прибуток підприємства з додатками, розшифровка кредиторської та дебіторської заборгованості в розрізі сум заборгованості та контрагентами, пояснення щодо причин виникнення заборгованостей, дати виникнення та погашення щзаборгованостей), висновки аудитора щодо фінансово-майнового стану підприємства та копії актів перевірок державними податковими органами, довідки з банків, у яких відкрито рахунки позичальника, довідки про відсутність заборгованості за кредитами;

документи, які засвідчують той чи інший вид кредитного забезпечення тощо.

Етап 3. Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника і ризику за позичкою.

Кредитоспроможність – наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його.

Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його вчасність розрахунків за раніше отримані кредити, ліквідність активів, спроможність залучати додаткові кошти із різних джерел.

Під час експертизи кредитної заявки аналізуються такі показники підприємства-позичальника:

ефективність менеджменту;

конкурентна позиція підприємства-позичальника на ринку;

історія погашення кредитної заборгованості у минулому;

ліквідність і платоспроможність;

структура капіталу та майна, склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості;

прибутки і рентабельність;

грошові потоки тощо.

Кожен банк має право застосувати власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності позичальника, яка здійснюється на основі даних, одержаних безпосередньо від позичальника, архівних даних банку та іншої інформації, одержаної поза межами банку.

Етап 4. Укладання кредитної угоди та надання кредиту.

У разі позитивних висновків за результатами експертизи щодо позичальника банк остаточно визначає вид кредиту, його суму, термін, погашення, показник забезпечення, порядок видачі і погашення, кредиту рівень відсоткової ставки та укладає з підприємством-позичальником кредитну угоду. У кредитній угоді також встановлюються порядок внесення плати за позичку, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів для контролю за кредитуванням, періодичність їх подання до банку тощо.

Для забезпечення повернення кредиту поряд із кредитною угодою укладається договір застави або договір поручительства (гарантії).

Застава означає, що у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання кошти, одержані від реалізації заставленого майна, передусім спрямовуються на задоволення вимог заставодержателя.

Предметом застави можуть бути:

рухоме майно – транспортні засоби, обладнання, товари в обороті та переробці, сировина, готова продукція;

майнові права – дебіторська заборгованість;

нерухомість – будівлі, споруди, земельні ділянки;

цінні папери.

Поручительство – це додаткове зобов’язання відносно кредитора, оформлене договором між кредитором за основним зобов’язанням і поручителем для забезпечення його виконання.

Поручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за виконання зобов’язання боржника повністю або частково. Кількість поручителів за договором не обмежується і всі вони відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не передбачено договором поруки.

Гарантія характеризує зобов’язання третьої особи задовольнити вимоги кредитора у разі настання певних, заздалегідь обумовлених гарантійних випадків.

Відмінності поручительства від гарантії наведено у табл. 3.

Таблиця 3