Діяльність як детермінанта психічного розвитку дитини

Вікові новоутворення у психічному розвитку дитини відбуваються не спонтанно, а в процесі її діяльності. Ді­яльність є системою, яка має будову, внутрішні переходи, перетворення та розвиток.

Діяльність - активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з навколишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Стати людиною - означає навчитися діяти, гідно пово­дити себе з іншими людьми, предметами. Оволодіння ди­тиною під керівництвом дорослих суспільним досвідом, досягненнями людської культури свідчить про засвоєння нею вміння правильно використовувати предмети, спілку­ватися з іншими людьми за допомогою мовлення, поводи­тися згідно з правилами суспільної моралі, використовую­чи відповідні способи запам'ятовування, мислення та ін. Саме у процесі оволодіння людськими діями і людською поведінкою дитина набуває необхідних психічних якостей і властивостей особистості.

Дія - структурний елемент діяльності, процес, мотив якого не збі­гається з його предметом (з тим, на що вона спрямована), втіле­ний у діяльності, у яку ця дія включена.

Предметом дії є усвідомлена безпосередня мета. Між предметом і дією існує певне відношення: мотив діяльності може змінюватися і переходити на предмет (ціль) дії. Унаслідок цього дія перетворюється на діяльність, яка є формою буття, способом існування людини, її активністю, спрямованою на доцільну зміну і перетворення світу. На цій основі виникають зміни провідної діяльності, відбуватися перехід від однієї стадії розвитку до іншої.

Життя дитини складається з виконання різноманітних дій. Малюк більшу частину свого життя проводить в іграх. Він також малює, ліпить, конструює, танцює, вчиться виразно читати вірші, співати, рахувати, доглядати за рослинами і тваринами, слухає і розповідає казки допомагає вдома тощо. Усі ці дії можна згрупувати, зарахувати до різних видів діяльності. Наприклад, дії дитини в сюжетно-рольовій грі можуть бути досить різноманітними (одне - створювати образ лікаря, інше - вихователя), але всі вони потрібні для розігрування тієї чи іншої ролі і стимулюють­ся інтересом дитини до життя дорослих.

Діяльність включає як зовнішні (практичні) дії, так і внутрішні (психічні). Практичні дії ведуть до отримання зовнішнього результату. Ним може бути вміння дитини ви­тиратися рушником, їсти ложкою, пити з чашки, малювати олівцем, будувати з кубиків тощо. Водночас у дитини фор­муються і внутрішні дії, за допомогою яких вона розглядає предмети, пізнає їх властивості, встановлює взаємозв'язки, створює задум гри, малюнка або будови, запам'ятовує та ін. Формування таких внутрішніх дій (сприймання, пам'яті, мислення, уяви) становить основний зміст психічного роз­витку дитини. Вони забезпечують орієнтування дитини у навколишньому світі, ознайомлення з умовами, в яких не­обхідно виконувати практичні дії, а тому називаються орі­єнтувальними діями.

Упродовж раннього і дошкільного віку дитина оволоді­ває новими внутрішніми психічними діями, які дають їй змогу виконувати складніші і різноманітніші завдання. їх джерелом є зовнішні орієнтувальні дії.

Дитина, оволодіваючи новим для неї видом діяльності, поступово засвоює і необхідні їй дії. Так, під час засвоєння нової орієнтувальної дії дитина виконує її не у внутрішній, а в зовнішній формі - результат досягається шляхом пробних рухів, прикладанням предметів один до одного, переміщенням їх тощо. Пізніше завдання розв'язується не за допомогою спроб, а за допомогою виконаної подумки дії.

Нові завдання ставить перед дитиною і діяльність, яка її захоплює, якою вона прагне займатися, наприклад зро­бити малюнок яскравішим і детальнішим, відобразити в іграх більше подій навколишнього життя.

Внутрішні дії не виникають безпосередньо. Спочатку всі дії засвоюються у зовнішній формі, а потім деякі з них стають внутрішніми, психічними. Це можна простежити в діях ди­тини з предметами. Спостерігаючи, як вона виконує одні й ті самі завдання, можна виявити, що зовнішні дії переходять у внутрішні. Вони виникають у результаті переходу всередину тих зовнішніх форм орієнтувальної дії, за допомогою яких завдання кожного типу виконуються на попередніх етапах. Цей процес у психології називається інтеріоризацією.

Інтеріоризація (лат. interior - внутрішній) - процес переходу зовнішніх реальних дій з предметами у внутрішні.

Завдяки інтеріоризації засвоєння зовнішніх дій, яке відбувається під керівництвом дорослих, зумовлює виник­нення і вдосконалення внутрішніх психічних дій, зрушен­ня у психічному розвитку особистості.

Згідно з розробленою вітчизняним психологом Петром Гальперіним (1902-1988) теорією поетапного формуван­ня розумових дій можна виокремити такі етапи процесу інтеріоризації:

1) формування мотиваційної сторони мовлення;

2) складання схеми орієнтувальної основи дії;

3) формування дії у матеріальній (матеріалізованій) формі;

4) «голосне соціалізоване мовлення»;

5) поступове зникнення зовнішньої сторони мовлення;

6) зникнення процесу мовлення зі свідомості, в якій за­лишається лише кінцевий результат - предметний зміст дії.

На кожному етапі дія виконується спочатку розгорну­то, а потім поступово скорочується, згортається.

Діяльність сприяє психічному розвитку дитини, є пе­редумовою вікових новоутворень.

Провідні види діяльності дитини

Процес оволодіння дитиною різноманітними діями від­бувається під впливом навчання і виховання, однак він за­лежить не лише від бажання дорослого, оскільки дитина може засвоїти далеко не всі дії і засвоює їх не в будь-якому порядку. Спочатку вона засвоює простіші, потім складні­ші дії, тому доступний їй рівень їх складності завжди обме­жений попередніми досягненнями. Кожна нова дія повинні відповідати потребам та інтересам дитини, бути вклю­ченою у привабливу для неї діяльність. Це стимулюватиме влаштованість дитини до опанування нею. Дошкільнята, ніс відомо, значно краще і легше засвоюють нові дії у про­цесі гри, ніж за інших обставин. В одному дослідженні їм було запропоновано непросте завдання - тривалий час ут­римувати одну і ту саму позу. Усвідомлюючи важливість і зміст завдання, намагаючись виконати його, діти все-таки не змогли цього зробити. Та коли те завдання включили у гру (дитина виконувала роль вартового і повинна була не­рухомо стояти на варті), його виконали набагато краще.

Упродовж перших семи років життя дитина поступово засвоює декілька видів діяльності, кожний із яких робить неоднаковий внесок у психічний розвиток. Це зумовлено ТИМ, що в кожному віці один із видів діяльності є основним, провідним для психічного розвитку дитини. Ідея провідної діяльності є одним із найважливіших досягнень психоло­гічної науки.

Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

«Провідною діяльністю ми називаємо не просто діяль­ність, яку найчастіше виконують на певному щаблі розвит­ку, - стверджує О. Леонтьев. - Гра, наприклад, зовсім не забирає найбільше часу в дитини. У середньому дитина дошкільного віку грається не більше 3-4 годин на день. Виходить, справа не в місці, яке посідає цей процес. Про­відною ми називаємо таку діяльність, у зв'язку з розвитком якої відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини і всередині якої розвиваються психічні процеси, що готують перехід дитини до нового, вищого щабля її розвитку».

У провідній діяльності виникають і диференціюються ін­ші, нові види діяльності; формуються або перебудовуються психічні процеси (мислення, сприймання, пам'ять тощо). Від неї залежать основні психологічні зміни особистості ди­тини на певному віковому етапі. Тому провідним видом ді­яльності для кожного віку є не той, яким найбільше займа­ється дитина, а той, який обумовлює основні, найважливіші зміни в її психіці. Основними видами діяльності у дошкіль­ному дитинстві є спілкування, предметна діяльність і гра.

Емоційне спілкування дитини з дорослим виникає до оволодіння нею найпростішими діями з предметами. Не­мовля ще не розуміє слів, поведінки дорослого, але радіє йому, готове довго дивитися на нього, відгукуватися на слова, усмішку. Предмети в цей час привертають увагу ди­тини не самі по собі, а за спонуканням дорослого (коли до­рослий показує їх, вкладає в руку дитини).

У ранньому віці інтерес до дорослого переноситься і на предмети, внаслідок чого дитина прилучається до предметної діяльності. Оволодіваючи використанням предметів, дитина стає самостійнішою, набуває здатності наслідувати дії дорослого, діяти разом з ним, стимулюва­ти певне ставлення до своїх дій та себе (вимагати уваги, похвали).

Наступним етапом розвитку є перехід до рольової гри. Дитина прагне бути такою, як дорослий, виконувати його роль, розпоряджатися речами і подіями, як він. Все це во­на робить, замінюючи справжні речі іграшками, справжні дії - уявними.

Потреби та інтереси дитини весь час пов'язані з дорос­лими людьми. З розвитком її можливостей цей зв'язок на­буває нових форм, з'являються нові потреби, які слугують основою для виникнення нових видів провідної діяльності.

Засвоєння нових дій підвищує можливості дитини і стає передумовою для виникнення нових видів діяльності. Однак відбувається це не автоматично. Наприклад, можна навчити дитину виконувати певні дії з іграшками, але во­ни не забезпечать виникнення рольової гри, якщо в дити­ни не буде інтересу до явищ дорослого життя, прагнення в доступній для неї формі виконувати функції дорослої лю­дини (мами, тата, няні, шофера).

Перехід до нової провідної діяльності залежить від умов життя дитини, а не лише від того, чого її вчать дорослі. У провідних видах діяльності виявляються основні потреби й інтереси дітей, відбувається формування найважливіших для кожного віку дій, психічних якостей і властивостей особистості. Однак діяльність дитини не вичерпується про­відними її видами. Одночасно з'являються і розвиваються інші види діяльності, які по-своєму впливають на психіч­ний розвиток дитини.

Вплив суспільства на розвиток особистості дитини від­бувається по-різному, проте завжди - через її діяльність.

Від трьох до семи років дитина оволодіває не лише грою, але і продуктивними видами діяльності - малюванням, аплікацією, ліпленням, конструюванням, починає виконувати різноманітні навчальні і трудові завдання. Навчанням і працею як особливим, самостійним видом діяльності дошкільник ще не займається, це його чекає в майбутньому.

Кожний вид діяльності сприяє засвоєнню дій, утворен­ню психічних якостей, необхідних для його виконання і розвитку особистості. Наприклад, гра дуже важлива для розвитку мислення, уяви дітей, засвоєння ними норм поведінки, встановлення стосунків з іншими дітьми, однак вона не створює спеціальних умов для розвитку сприйман­ня. Такими можливостями наділені малювання, конструювання. Адже якісно намалювати предмет, відтворити складний зразок можна тільки на основі достатньо повно­го і точного ознайомлення з його особливостями. Цим обу­мовлена важливість малювання і конструювання у розвит­ку дитячого сприймання.