Тема 8. Соціальна структура

1. Структура суспільства та соціальна атомізація.

2. Видиоб’єднувальних зв’язківта види нерівності.

3. Класова та стратифікаційна теорія і межі їх використання.

4. Соціальна стратифікація та її види.

5. Залежність поведінки від домінуючого виду стратифікації.

Практичне завдання №8: Наскільки старанно і чому саме так буде вчитися та які оцінки і завдяки чому буде отримувати студент СумДУ, якщо в нього домінує економічна стратифікація, якщо політична і якщо професійна. Обґрунтуйте це.

Ключові терміни теми №8: структура суспільства, соціальної атомізації, об’єднувальні зв’язки у суспільстві, види соціальної нерівності, класова теорія, теорія соціальної стратифікації, види соціальної стратифікації: економічна, політична, професійна.

1. Структура суспільства складається із великих соціальних груп (сьогодні із страт і націй) та об’єднувальних зв’язків між ними. Інакше кажучи, суспільство як велика система і, зокрема, його «кістяк», тобто – структура (яка в будь-якій системі забезпечує взаємозв’язок елементів для підтримання цілісності та стійкості системи) складається не з окремих осіб, а з найбільших соціальних груп (які, у свою чергу, складаються із малих груп, а ті вже – із осіб), і не лише із цих великих елементів, але і з особливих зв’язків між ними.

Натомість, суспільство може розкладатися на малі групи (що не об’єднуються у великі), але тільки в умовах соціальної кризи, яка, зрештою, може досягти рівня соціальної атомізації, тобто відсутності згуртованих малих груп із спільними традиціями і соціальним контролем (що виявляється і у відсутності почуття сорому перед кимось). І тільки в останньому випадку суспільство буде складатися із особистостей, що, очевидно, буде найгіршим сценарієм розвитку.

2. Об’єднувальні зв’язки у суспільстві бувають двох типів:

1) вертикальні, що об’єднують «верхи» і «низи» в рамках одного «клану» (їх міцність базується на традиціях «сімейних», патерналістських відносин, характерних для доіндустріальної, феодальної епохи);

2) горизонтальні, що об’єднують людей із однаковим матеріальним і соціальним становищем в рамках одної соціальної страти (їх міцність базується на спільних традиціях і стандартах життя, характерних для індустріальної, капіталістичної епохи).

Види соціальної нерівності:

1) касти – системна (законодавчо і культурно закріплена) нерівність можливостей і результатів, що взагалі не залишає людині права вибору соціального статусу;

2) уніфікація – безсистемна (ідеологічно засуджена і майже не використовувана) нерівність можливостей заради рівності результатів, що сильно обмежує соціальну мобільність;

3) стратифікація -рівність можливостей при нерівності результатів, що потребує соціальну мобільність і сприяє їй законодавчо і культурно.

3. Класова теорія (К.Маркс, 1818-1883) поділяє будь-яке суспільство на дві великі групи, одна з яких експлуатує іншу (отримує надмірний прибуток із спільної діяльності) і між якими завжди точиться класова боротьба. Правомірна для опису перехідної фази у розвитку суспільства, але непридатна для пояснення фази стабільного розвитку.

Теорія соціальної стратифікації (П.Сорокін, 1889-1968) поділяє будь-яке суспільство на декілька прошарків (страт, тобто великих соціальних груп, об’єднаних однаковим матеріальним і соціальним становищем та спільними нормами і цінностями), взаємодія між якими відбувається шляхом соціальної мобільності та наслідування зразків культури вищих страт нижчими. Правомірна для опису стабільної фази у розвитку суспільства, але непридатна для пояснення фази перехідного розвитку.

4. Види соціальної стратифікації:

1) економічна – поділ людей за ступенем багатства;

2) політична – поділ людей за розміром влади в їхніх руках;

3) професійна – поділ людей за ступенем майстерності та визнання в якості спеціаліста.

5. Суспільні цінності і суспільна поведінка людини залежать від домінуючого у неї виду стратифікації, адже цей факт означає домінування у її поведінці відповідних цінностей: фінансово-майнових, владних або фахових. Причому з тих пір, як людина стала особистістю, це домінування має у неї незмінний характер (якщо не трапиться у її житті чогось надзвичайного, що призведе до переоцінки цінностей) і виявляється у готовності пожертвувати одними цінностями заради інших. Скажімо, якщо при виборі місця роботи людина жертвує фаховими інтересами ради фінансових вигод, то незалежно від її свідомих обґрунтувань цього вибору можна констатувати домінування у неї цінностей економічної стратифікації. Звичайно, в окремих, рідкісних випадках цей вибір може бути зроблений випадково або під тиском, але як правило люди знаходять можливість ухилитися від тиску, якщо пропонований вибір їм зовсім не по душі. А якщо постфактум вони пояснюють своє рішення моральним обов’язком, тиском чи іншими «поважними причинами», що не дали їм здійснити бажаний вибір, то це лише красиві відмовки або нерозуміння власних цінностей (саме з огляду на це принцип об’єктивності і забороняє зважати на самопояснення).

Якщо ж між указаними альтернативами людина обере діяльність, яка їй фахово цікавіша, жертвуючи високою зарплатнею в іншому варіанті, то вона, вочевидь, схильна до професійної стратифікації. А от до політичної стратифікації вона схиляється, якщо її більше приваблює можливість приймати рішення, що стосуються багатьох людей, керувати ними, відчувати, що від її волі залежать інші (залежать і в хорошому, і в поганому сенсі, - що кому ближче) або що вона просто має вищий статус в очах оточення, зокрема і тому, наприклад, що має більш престижні речі, звання, посаду тощо. Тож такою буде людина, що вибере не надто оплачувану роботу і не цікаву з професійної точки зору, але ту, що дає окремий кабінетик і вивіску на дверях, можливість до чогось примусити відвідувачів і цим піднятись у власних очах та очах інших авторитарних осіб (на жаль, у нас так буває аж надто часто).

Схильність до політичної стратифікації не означає, що людина буквально йде у політику (хоча там збираються якраз такі люди), адже реалізувати схильність до кожного із названих видів стратифікації можна на будь-якому робочому місці, у будь-якій професії і у будь-якій страті (вищій або нижчій). Скажімо, прибиральниця із економічними цінностями буде намагатися працювати на декількох роботах, причому на кожній – поменше за часом і побільше за оплатою, і цікавити її будуть здебільшого питання, де можна найкраще заробити і на що вигідніше потратити гроші (і в міру здібностей вона буде просуватися нагору по сходах економічної стратифікації). Якщо ж ця сама прибиральниця мріє не про гроші, а про кабінетик із гордою вивіскою «Менеджер по клінінгу», який їй обіцяють, то вона буде старатися, не шкодуючи часу саме через цінності політичної стратифікації (які, втім, можуть виявитись і в тому, що вона вижене поважного професора із туалету під приводом термінового прибирання, але насправді – заради відчуття влади). І лише якщо вона робить те, що їй цікаво, а цікавиться у своїй професії всіма її сторонами, працює, бо вона добре це вміє і її захоплює можливість робити це творчо і самостійно (а якщо примушують працювати строго по інструкції, то вона цікавиться, чому саме так, бо не любить діяти неосмислено), адже інакше взагалі не стане цим займатися, то це схильність до професійної стратифікації.

Визначення ключових термінів теми №8:

1. Структура суспільства – це організована мережа об’єднувальних зв'язків між великими соціальними групами (стратами та націями), яка робить суспільство цілісною і стійкою системою. Соціальна атомізація – розклад суспільства в умовах крайньої соціальної кризи, коли навіть малі групи та їх цінності перестають бути значущими для більшості людей, які, тим самим, не підпорядковуються дії ніякого соціального контролю, що – у свою чергу – виявляється у відсутності почуття сорому перед кимось.

2. Об’єднувальні зв’язки у суспільстві бувають двох типів: (1) вертикальні, що об’єднують «верхи» і «низи» в рамках одного «клану» (їх міцність базується на традиціях «сімейних», патерналістських відносин, характерних для доіндустріальної, феодальної епохи); (2) горизонтальні, що об’єднують людей із однаковим матеріальним і соціальним становищем в рамках одної соціальної страти (їх міцність базується на спільних традиціях і стандартах життя, характерних для індустріальної, капіталістичної епохи).

3. Види соціальної нерівності: (1) касти – системна (законодавчо і культурно закріплена) нерівність можливостей і результатів, що взагалі не залишає людині права вибору соціального статусу;

3) уніфікація – безсистемна (ідеологічно засуджена і майже не використовувана) нерівність можливостей заради рівності результатів, що сильно обмежує соціальну мобільність;

4) стратифікація -рівність можливостей при нерівності результатів, що потребує соціальну мобільність і сприяє їй законодавчо і культурно.

4. Класова теорія (К.Маркса) поділяє будь-яке суспільство на дві великі групи, одна з яких експлуатує іншу (отримує надмірний прибуток із спільної діяльності) і між якими завжди точиться класова боротьба. Правомірна для опису перехідної фази у розвитку суспільства, але непридатна для пояснення фази стабільного розвитку.

5. Теорія соціальної стратифікації (П.Сорокін, 1889-1968) поділяє будь-яке суспільство на декілька прошарків (страт), взаємодія між якими відбувається шляхом соціальної мобільності та наслідування зразків культури вищих страт нижчими. Правомірна для опису стабільної фази у розвитку суспільства, але непридатна для пояснення фази перехідного розвитку.

6. Соціальні страт – великі (в масштабі всього суспільства) соціальні групи, об’єднані однаковим матеріальним і соціальним становищем та спільними нормами і цінностями

7. Види соціальної стратифікації: (1) економічна – поділ людей за ступенем багатства; (2) політична – поділ людей за розміром влади в їхніх руках; (3) професійна – поділ людей за ступенем майстерності та визнання в якості спеціаліста.