double arrow

Міжетнічні (етнополітичні) конфлікти. 10 страница


вехи формирования // Вопр. философии. 1991. № 7.

Гелнер 3.

Условия свободн: гражданское общество й его исторические
соперники. М, 1995.

Государство й гражданское общество // Социально-полит. журн.

1997. № 4.

Гражданское общество. Мировой опьіт й проблеми россии. М.,

1998.

Грезин Й.

Правовеє государство. М., 1988.

Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення / Відп.
ред. С. В. Бобровник. К., 1997.

Загальна декларація прав людини: Прийнята ООН 10 грудня 1948 р.
К., 1963.

Замбровский Б. Я.

К вопросу о формировании гражданского общества й правового

государства // Социально-полит. науки. 1991. № 6.

Ильин М. В., Коваль Б. Й.

Две сторони одной медали: гражданское общество й государство //

Полит. исследования. 1992. № 1—2.



21 *

 


Інституціоналізовані форми політики

 


 


Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996 р. К., 1996.

Кочетков А. П.

О формировании гражданского общества // Социально-полит. нау-
ки. 1992. № 1.

Кравченко Й. Й.

Концепция гражданского общества в философском развитии //

Полит. исследования. 1991. № 5.

Левин Й. Б.

Гражданское общество на Западе й в России // Полит. исследова-
ния. 1996. № 5.




Лінецькип С.

Ідея правової держави в сучасній Україні: проблеми досвіду // Нова

політика. 1996. № 5.

Нерсесянц В. С.

Правовое государство: история й современность // Вопр. филосо-

фии. 1989. № 2.

Одинцова А. В.

Гражданское общество: прошлое, настоящее, будущее // Социально-
полит. науки. 1991. № 12.

Павленко Р., Рябов С.

Динаміка громадянського суспільства в Україні // Нова політика.

1996. № 5.

Перегудов С. П.

Гражданское общество: «трехчленная» или «одночленная» модель?

// Полит. исследования. 1995. № 3.

Смольков В. Г.

Проблеми формирования гражданского общества // Социально-
полит. науки. 1991. № 4.

Тимошенко В. І.

Правова держава (теоретико-історичне дослідження). К., 1994.

Фергюсон А.

Опьіт истории гражданского общества. М., 2000.

Шабо Ж.-Л.

Государственная власть: конституционньїе предели й порядок

осуществления // Полит. исследования. 1993. № 3.

Шапиро Й.

Демократия й Гражданское общество // Полит. исследования, 1992.

№ 4.


ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ
І ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

П

оряд з державою важливими політич-
ними інститутами, елементами полі-
тичної системи суспільства є полі-
тичні партії. Вони виражають інтереси
соціальних спільностей і виступають голов-
ною ланкою, яка пов'язує громадянське
суспільство з державою, забезпечує пред-
ставництво соціальних інтересів у політичній
сфері суспільства. Багатоманітність соціаль-
них інтересів зумовлює наявність у суспіль-
стві різних політичних партій. У взаємодії —
співробітництві чи боротьбі — між собою
вони прагнуть до завоювання (найчастіше
за допомогою виборів), утримання й
використання державної влади. Перемога
тієї чи іншої політичної партії на виборах
створює можливість використання держав-
них посад для утвердження її лінії у
вирішенні економічних, соціальних і полі-
тичних питань. Боротьба політичних партій і
свобода виборів є важливими засадами
демократичного суспільства.



СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗИС І ФУНКЦІЇ
ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Сутність політичної Слово «партія» (лат. рагіік — частина)

партії означає частину більшої спільності або

цілісності. Воно використовувалося ще

в античному світі для позначення політичної організації,

причому в негативному значенні — як неблагородного,

-<» 325


Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії і партійні системи

 


 


ганебного союзу. Таке (негативне) розуміння партії як по-
літичної організації збереглося в історії на тривалий час.
Наукові спроби визначити сутність політичної партії, її місце
в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст.
При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три
основних підходи:

1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добро-
вільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння
характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії
політичної думки;

2) партія — це організація певного суспільного класу чи
соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто
класової організації, виразника корінних інтересів того чи
іншого класу характерне для марксизму;



3) партія — це громадська організація, інститут політич-
ної системи, головним завданням якого є завоювання,
утримання й використання державної влади.

Узагальнивши ці підходи, відомий американський по-
літолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основних
елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка
партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або при-
наймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й
людини. По-друге, партія — це організація, тобто відносно
тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє,
метою партії є завоювання і здійснення влади. По-четверте,
кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу —
аж до членства або активної участі в ній1.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до
завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення
цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних
поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відріз-
няється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не
має характерних для партії організаційної структури та
детально розробленої політичної програми, а по-друге, від
групи інтересів, що не прагне до завоювання державної
влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

| Отже, політична партія — це добровільне та організаційно
| оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси

'Див.: Шмачкова Т. В. Из основ политологии Запада (характер режи-
мов, гражданское общество й партийньїе системьі при демократии) //
Полит. исследования. 1991. № 2. С. 138—139.


| частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом
| здобуття, утримання і використання державної влади.

Генезис політичних Політичні партії пройшли тривалий

партій шлях формування і розвитку. Вони є

продуктом соціально-економічних і

суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у

вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних

груп пануючого класу і боролися між собою за володіння

державною владою або за вплив на неї, склалися ще в

рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні

партії в сучасному їх розумінні (як масові організації)

виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер
розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політич-
ного клубу і масової партії. Щоправда, всі стадії пройшли насправді
лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних
партій сформувались одразу як масові партії.

В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій
початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання
про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження
повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які
протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згурто-
вані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали
називати відповідно лібералами й консерваторами).

Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове
становлення представницької форми правління ознаменували вступ
наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії,
різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало
поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які
відрізнялись від аристократичних угруповань — котерій — наявністю
ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби
виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному
буржуазної ідеології.

В Англії політичні клуби сформувались у 30-х роках XIX ст. Торі
заснували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували
історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарла-
ментську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парла-
мент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб
кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. й
відіграли, особливо перший, значну роль у політичному житті.

Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст.
разом із формуванням представницьких інститутів і поши-
ренням виборчого права. Під політичною партією малась на
увазі організація, що прагнула до завоювання посад у

: 327


Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії' і партійні системи

 


 


І

державних органах у конкурентній боротьбі за голоси ви-
борців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало
залучення до політики широких верств населення, поклало
початок формуванню сучасних масових політичних партій.
Перші з нтіх з'явились в основному в результаті злиття в
єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпе-
чували підтримку депутатам. Однак на відміну від політич-
них клубів політичні партії вже не обмежувались забезпечен-
ням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства
та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а
чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання
виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості
членів.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток
робітничого руху. Робітничий клас створював політичні
партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст.
масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а
також на Заході континентальної частини Європи (соціал-
демократи). Першою масовою партією вважається засноване
в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.
В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза-
гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра-
тична партія Німеччини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої
ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібе-
ралізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти
феодальних режимів. Консервативні партії постали як
противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в
боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні пар-
тії — в боротьбі проти соціал-демократії.

Функції політичних Головне завдання політичних партій
партій полягає в тому, щоб перетворити багато-
манітність інтересів окремих індивідів,
різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний полі-
тичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного
знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у пред-
ставництві в політичній системі тих верств населення,
інтереси яких вона відображає. Через представництво в
політичній сфері різних соціальних спільностей за допомо-
гою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються


в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що
поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи
подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки
партіям суспільство здійснює контроль над державою, а
держава — зворотний зв'язок із суспільством.

У загальному вигляді механізм керівництва розвитком
суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті
чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в
готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих
інтересів. На основі обраної ідеології визначається політич-
на доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані
в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між
ідеологією та політичною практикою і є інструментом
боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії,
яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини,
об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє
людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж
ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний
зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важли-
вих інструментів отримання підтримки мас та утвердження
партії при владі.

В сучасних демократичних суспільствах головним
шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Тому партія
всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу
частину суспільства. В разі оволодіння державною владою
вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею
політичний курс через своїх представників в органах влади.
Кожна партія здійснює це в суперництві чи співробітництві
з іншими політичними партіями.

Конкретизувати загальне призначення політичних партій
можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які
вони виконують у політичній системі. Основними функціями
політичної партії в сучасному суспільстві є:

політичне представництво соціальних інтересів;

соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів
через взаємодію політичних партій;

розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

боротьба за оволодіння державною владою та участь у її
здійсненні;

участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного
апарату;


Політичні партії і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

 


 


участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного
курсу держави;

політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом
певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу-
ченню його до політичної системи;

формування громадської думки;

політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії
якомога ширших верств населення як ЇЇ членів, прихиль-
ників і виборців;

підготовка та висунення кадрів для апарату держави,
партії, громадських організацій.

Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політич-
ній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином
теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політич-
них партій не може бути однозначно позитивною. Давно
помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони
можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

До негативних рис політичної партії належить, за визна-
ченням одного із засновників теорії політичних партій —
партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її струк-
тури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи
політики — єдності й боротьби загальних і часткових
інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій
іншій великій організації, влада поступово зосереджується в
руках керівників, утворюється розрив і протиставлення
інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосеред-
ження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.
«Визнання організації, — писав Р. Міхельс, — це завжди
вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації
(партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні
риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури,
викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення
вождя до мас вона перетворює на свою протилежність.
Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або
профспілки на керівну меншість і керовану більшість»2.

Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще в 1911 р.
критичного ставлення до політичних партій у подальшому
знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише


щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів.
У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на істо-
ричну арену вступили партії екстремістського спрямуван-
ня — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в
процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В
результаті сформувалось критичне ставлення до самого
феномену політичної партії у багатьох політологів і політи-
ків. Не без підстав набула поширення думка, що партії
спотворюють волю народу, роз'єднують і протиставляють
різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових
громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади,
сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним
типом політичної партії стали вважати деструктуровані й
децентралізовані спільності, які б виникали в процесі само-
організації громадян і функціонували як центри дискусій і
прямої демократії.

Однак очевидно, що такі організації були б нездатні у
серйозній конкурентній боротьбі завойовувати та ефективно
здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись
без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно
існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують
ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою
політичних партій громадянське суспільство вирішує низку
важливих питань свого існування: делегує до владних
структур своїх представників, здійснює вибір між різними
концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність
вищих державних органів. Без опори на партії неможлива
робота парламенту.

Партії є необхідним елементом демократичної політичної
системи. Політичний режим без партій увічнює панування
традиційних еліт, сформованих за ознаками походження,
знатності, багатства. Такий режим робить вибори формаль-
ними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний
досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні
партії, то ним керують клани. Конкретизації загального
уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недо-
ліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія
політичних партій.


2 Михельс Р. Необходимость организации (глава из книги «Социология
политической партии в условиях демократки») // Диалог. 1990. № 3. С. 58.


Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії і партійні системи

 


 


ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ
ПАРТІЙ

З

а наявності спільних для всіх партій
ознак, які визначають їхню сутність

і відбиваються у визначеннях, партії відрізняються за своєю
соціальною основою, організаційною побудовою, характе-
ром членства, ідеологією, місцем у системі влади, цілями,
методами й засобами діяльності тощо. Типологія політичних
партій за цими та іншими ознаками є одним із найважли-
віших питань політології. Вона допомагає глибше розкрити
сутність і структуру партій, їхнє місце в політичній системі
суспільства.

Типологія партій Оскільки політичні партії завжди вира-
за соціальною жають певні соціальні інтереси і праг-
основою нення, то найбільш загальною основою
їх типології є соціальна основа, або база,
тобто та соціальна спільність, інтереси якої виражає партія.
Відповідно до основних груп соціальних спільностей
розрізняють класові, національні, жіночі, селянські,
регіональні та інші політичні партії. Так, у більшості країн
світу є робітничі партії — комуністичні, соціалістичні,
соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих
власників засобів виробництва — дрібнобуржуазні й бур-
жуазні. Це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є
також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних
верств населення, зайнятого в сільському господарстві,
селянські й поміщицькі — партії відповідно дрібних і
великих землевласників.

Практика показала, що в сучасному суспільстві партія не
може досягти відчутного впливу, спираючись лише на
якийсь один суспільний клас чи на його частину. У боротьбі
за виборця кожна з політичних партій орієнтується на певну
систему цінностей, більшість із яких (власність, праця,
демократія, свобода, рівність, справедливість, солідарність
тощо) є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії
представників різних суспільних класів і соціальних верств.
У тому разі, коли партія не має більш-менш чіткої соціаль-
ної бази, вона виступає як інтеркласова, або партія виборців.
(Інтеркласовими є, наприклад, Демократична й Республі-
канська партії США.)


Отже, за класовою ознакою розрізняють: робітничі,
дрібнобуржуазні, буржуазні, поміщицькі та інтеркласові
політичні партії. Такий поділ притаманний в основному
марксистській традиції в політології.

Оскільки інтеркласові партії орієнтуються на різні
суспільні класи й соціальні верстви, то вони можуть визна-
чатись і як загальнонаціональні, коли націю розуміти як
державно-політичну спільність (сукупність усіх громадян
держави), а не як етнічну. В такому разі загальнонаціональ-
ний чинник у соціальній орієнтації партії має раціональний
зміст і демократичну спрямованість. Від партій цього типу
потрібно відрізняти національні партії, які виходять з
етнічного розуміння нації і де національне нерідко пере-
ростає в націоналістичне, а потім і в шовіністичне. На
національний чинник найчастіше посилаються партії
фашистського типу. Щоправда, він може відіграти і прогре-
сивну роль, наприклад як консолідуючий фактор у боротьбі
за національну незалежність.

У багатьох країнах світу є суто жіночі партії, причому не
стільки за соціальною орієнтацією, скільки за складом. За
характером своєї діяльності вони часто наближаються до
відповідних громадських організацій. Є молодіжні партії, але
здебільшого об'єднання молоді діють як громадські
організації. Однак кожна з більш-менш впливових політич-
них партій, приділяючи велику увагу залученню молоді до
своїх лав, створює молодіжні партійні осередки або
організації при партії.

Існують і регіональні партії, тобто такі, що діють не в
загальнонаціональному, а в регіональному масштабі й відби-
вають інтереси населення певного адміністративно-терито-
ріального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В
діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні
й сепаратистські тенденції.

Нарешті, є так звані гротескні партії, які не мають більш-
менш певної соціальної бази, а об'єднують прихильників
якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад «шану-
вальників пива». Не претендуючи на владу, вони досить
стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але
згуртований склад.

Таким чином, за соціальною основою, тобто за орієн-
тацією на певну соціальну спільність або її відсутністю, крім
робітничих, дрібнобуржуазних, буржуазних і поміщицьких


Політичні парті! і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

 


 


партій, виокремлюються також інтеркласові, національні,
жіночі, молодіжні, регіональні, гротескні партії.

Інші типології За ідеологічною ознакою політичні партії
політичних партій поділяються на ідейно-політичні, праг-
матичні та харизматично-вождистські.
Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної
ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демокра-
тичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські,
ісламські тощо. Прагматичні — це такі партії, які орієнту-
ються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і
суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога
більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії
виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо
особи конкретного політика і діють як групи його під-
тримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямова-
ність, але вона визначається не стільки їхньою соціальною
базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною
мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяль-
ності,
за якими партії поділяються на революційні, рефор-
містські та консервативні. Революційні партії відкидають
існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим.
Реформістські орієнтуються на значні перетворення існую-
чого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними
проявили себе комуністичні партії, реформістськими —
соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти
існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною осно-
вою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером
діяльності тісно пов'язаний їх поділ на ліві, центристські і
праві.
Нагадаємо, що такий поділ був започаткований у часи
Великої французької революції XVIII ст., коли в залі
засідань Національної асамблеї — парламенту Франції —
праворуч від головуючого розташовувалися консерватори
(прихильники монархії), ліворуч — радикали, які обстою-
вали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в
центрі зали — посередині між консерваторами і радикалами.
Відтоді правими стали називати прихильників збереження
існуючого ладу, а лівими — прихильників радикальних змін.
Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціаліс-


тичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані
працівники, правих (ліберальних, консервативних, націона-
лістичних, фашистських тощо) — власники.

Звичайно, такий поділ відносний. Основні цінності та
орієнтації правих і лівих, особливо в останні десятиліття,
часто перетинаються. Так, у 80-ті роки соціал-демократичні
партії багато чого запозичили в лібералів, наприклад
орієнтацію на приватну власність і ринкове регулювання
економіки. Зі свого боку, ліберали й навіть консерватори за
прикладом соціал-демократів стали приділяти значну увагу
проблемам соціального забезпечення, боротьбі з безробіттям
тощо.

Залежно від типу організаційної структури політичні
партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єд-
нують у своїх лавах невелику кількість впливових професій-
них політиків і спираються на фінансову підтримку підпри-
ємницьких структур. Французький політолог М. Дюверже,
який ще в 50-х роках запропонував таку (бінарну) класифі-
кацію політичних партій, назвав кадрові партії «партіями
нотаблів» (від франц. поІаЬІе — видний, почесний, імени-
тий) — людей, чиє становище в суспільстві забезпечує їм
авторитет у політичному житті.

Кадрові партії є децентралізованими об'єднаннями.
Вони, як правило, не мають фіксованого членства, зверта-
ються до громадян лише в період виборчої кампанії. Такими
є, наприклад, консервативні й ліберальні партії країн Захід-
ної Європи, Республіканська й Демократична партії США.

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав
якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки
членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності.
Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну
структуру й порівняно значну кількість членів, між якими
встановлюється тісний постійний зв'язок. Це партії з більш-
менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну
участь у виборах. До масових належить більшість соціал-
демократичних, соціалістичних, комуністичних, християн-
ських партій. Масовими можуть бути і фашистські партії.







Сейчас читают про: