Репродукція - складний біологічний феномен, за допомогою якого природа реалізує програму збереження виду і продовження роду

РЕПРОДУКТИВНА МЕДИЦИНА -це особливий напрям медико-біологічних знань, планування сім'ї, безпечного материнства, сексуального здоров'я. Вона увібрала в себе досягнення багатьох наук, нею вивчаються всі аспекти репродуктивного здоров'я людини з моменту народження і до глибокої старості. Сучасна репродуктивна медицина - медицина сім'ї в цілому. В Україні чимало жінок і сімейних пар, які мріють мати дитину, але не можуть, для них безпліддя - велика трагедія життя. За даними ВООЗ, безпліддя - проблема кожної п'ятої подружньої пари. Воно є результатом численних захворювань і вад розвитку. Професійний обов'язок лікарів - позбавити подружні пари від них, повернути пацієнткам сексуальне здоров'я і можливість безпечного материнства. Репродуктивна медицина у світі розвивається досить нестримно, відрадно, що в Україні також.

Стратегія репродукції в 21 столітті:

СЕКС ДЛЯ РЕПРОДУКЦІЇ - народження дітей в сім'ї (продовження роду).

СЕКС БЕЗ РЕПРОДУКЦІЇ - різні методи контрацепції.

РЕПРОДУКЦІЯ БЕЗ СЕКСУ - допоміжні репродуктивні технології (ВРТ).

РЕПРОДУКЦІЯ В МЕНОПАУЗІ - використання донорських ооцитів та ембріонів.

ВІДСТРОЧЕНА РЕПРОДУКЦІЯ - кріобанк сперміїв, ооцитів, ембріонів і частин гонад для використання в майбутньому.

 

БЕЗПЛІДДЯ В УКРАЇНІ

Декілька слів про стан проблеми безпліддя в Україні. В нашій країні з 7,2 млн. сімей 4,5 мають тільки одну дитину; 2,5 млн. сімей мають дві дитини; 458 тис. сімей мають троє дітей; на одну жінку в селі доводиться 1,3-1,4 дитини; на одну жінку в місті - 0,9 дитини. Чисельність жіночого населення в Україні за станом на 2005 рік склала більше 25 млн. В 2005 році зареєстровано близько 36 тис. випадків жіночого і 5296 випадків чоловічого безпліддя. Встановлено, що у світі частота жіночого безпліддя складає близько 60%, чоловічого - 40%. В Україні жіноче безпліддя складає 88%, чоловіче - 12%. Тобто, існує великий резерв вдосконалення роботи служби планування сім'ї.

В нашій країні за останні 5 років частота жіночого і чоловічого безпліддя реєструється майже на одному рівні, як у жінок, так і у чоловіків. Але поширеність жіночого безпліддя майже в 3 рази вище, ніж чоловічого. Захворюваність (уперше виявлені випадки безпліддя) у жінок в 2 рази вище, ніж у чоловіків. Найвищий рівень поширеності жіночого безпліддя в 2005 році був зареєстрований в Житомирській (4,8 на 1000 жінок фертильного віку), Чернігівській (4,8), Тернопільській (4,5), Вінницькій (4,1), Дніпропетровській (4,0), Закарпатській (4,0), Полтавській (4,0) областях. Найвищий рівень поширеності чоловічого безпліддя за цей період був зареєстрований в Хмельницькій (2,6 на 1000 чоловіків дітородного віку) і Дніпропетровській (1,4) областях.

Репродуктивне здоров'я нації визначають наступні чинники: демографічні і медичні показники; частота безпліддя; кількість захворювань, що передаються статевим шляхом; контрацепція. Завданнями рішення проблем репродуктивного здоров'я нації займається репродуктивна медицина, складовою частиною якої є допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) в лікуванні безпліддя. Але оскільки центри, в яких впроваджені методики ДРТ, є приватними, вони не мають тісного зв'язку зі службою планування сім'ї. Тому актуальним є питання координації загальних зусиль відносно подолання безпліддя. В Україні працюють близько 20-ти центрів, що займаються заплідненням in vitro. З них тільки два центри державного замовлення - Івано-Франківський і Донецький, де впродовж року отримують допомогу близько 600 подружніх пар. В Запорізькому обласному Центрі репродукції людини лікуються від безпліддя 6559 жінок і 5555 чоловіків. У 2011 році в Центр уперше звернулися 1096 подружніх пар для лікування безпліддя.

Медична допомога має бути спрямована на збереження репродуктивного здоров'я населення завдяки:

- - оптимізації мережі медичних закладів;

- - розробці сучасних стандартів медичної допомоги;

- - впровадженню сучасних лікувально-діагностичних технологій.

Необхідно знати, що за даними ВООЗ у світі щохвилини: у 380 жінок реєструється вагітність; у 190 вона небажана і незапланована; у 110 мають місце ускладнення вагітності; 40 жінок роблять кримінальний аборт; одна помирає від ускладнень, пов'язаних з вагітністю і пологами. Подолання цих загрозливих явищ є ще одним завданням репродуктивної медицини.

Зменшення репродуктивних втрат можна досягти завдяки заходам, передбаченим Національною програмою "Репродуктивне здоров'я нації", а саме:

1. Зниження смертності дітей у віці до 1 року з 11,9 до 10,5 на 1000 живонароджених еквівалентно збереженню життя 1 тис. дітей.

2. Зниження перинатальної смертності в її складовій мертвонароджуваності означає зменшення на 400 кількості випадків мертвонароджень.

3. Зниження материнської смертності з 26,2 до 20 на 100000 живонароджених збереже життя 26 жінкам.

4. Зменшення кількості абортів з 32,1 до 25 на 1000 жінок дітородного віку, передбачене Програмою, еквівалентне зменшенню кількості абортів на 80 тисяч випадків.

Провідне місце в структурі жіночого безпліддя займає трубно-перитонеальна форма. Проблема лікування хворих, які страждають безпліддям трубно-перитонеального генезу, зберігає свою актуальність, незважаючи на істотний прогрес в інструментальному виконанні і широкий арсенал медикаментозних засобів. Ефективність лікування трубно-перитонеального безпліддя значно нижче ендокринного і складає в середньому не більше 20-25%. Окрім цього лікування, як правило, вимагає застосування дорогих методів оперативного втручання, а також використання допоміжних репродуктивних технологій.

Зміна соціальних стосунків і поширення різних протизаплідних засобів спричинили збільшення числа випадків захворювань урогенітальними інфекціями. Встановлено, що провідною причиною розвитку безпліддя у обстеженого контингенту хворих став урогенітальний хламідіоз або перенесений раніше, або виявлений уперше при обстеженні у відділеннях. 38% усіх подружніх пар, які звернулися в центри, страждають на безпліддя, виявлений урогенітальний хламідіоз. Серед жінок, які страждають на трубно-перитонеальну форму безпліддя, цей показник був вищий і досягав 65-67 %. З анамнезу з'ясовано, що нерідко хворим після виявлення у них хламідійної інфекції не призначалася специфічна антибактеріальна терапія, а проводилося банальне протизапальне лікування з використанням антибіотиків, що не чинять дії на хламідії. Хламідійна інфекція поєднувалася з уреаплазменою та мікоплазменою в 23 % випадках, перебігала на тлі бактеріального вагінозу у 16 % хворих.

Ще одним чинником, що сприяє жіночому безпліддю, є медичні аборти. За даними літератури у 114 (20,6 %) обстежених пацієнток були в анамнезі 1 і більше абортів, у 61 (11 %) жінки шляхом аборту була перервана перша вагітність. Позаматкова вагітність мала місце в анамнезі у 74 (13,4 %) жінок, які перебувають на обліку. Операції з приводу трубної зі збереженням органу вагітності проводилися у 38 (6,9%) пацієнток; сальпінгоектомії односторонні у 32 (5,8%), двосторонні - у 4 (0,7%) жінок.

Тазові перітоніти, пов'язані з апендицитом або гінекологічними і іншими операціями на органах черевної порожнини, часто призводять до виникнення злукової хвороби в області малого таза і тягнутьза собою безпліддя. У 8 (15,6%) пацієнток в анамнезі були оперативні втручання з приводу апендициту і кіст яєчника.

Післяпологова інфекція все ще залишається провідною причиною запальних захворювань органів малого таза. В деяких випадках, що не діагностуються клінічно або що викликають мінімальні розлади, виникають серйозні ураження маткових труб. Післяпологовий сепсис є добре підтвердженою причиною ушкодження маткових труб. Число випадків, де чинником трубно-перитонеального безпліддя стала післяпологова інфекція, склало 26 (4,8 %) випадків.

В останні 25-30 років контрацепція внутрішньоматковими засобами стала дуже популярною. Дуже часто внутрішньоматкова спіраль вводиться без урахування бактерійної інфекції, що призводить до поширення запального процесу на фаллопієви труби, і спричиняє за собою трубне безпліддя. З обстежених хворих внутрішньоматкова спіраль в анамнезі виявлена у 40 (7,2%), причому переважно у осіб, що страждають на вторинне безпліддя.

В останні роки однією з причин порушення прохідності маткових труб виділені малі форми ендометріозу.

До проблеми безпліддя і репродуктивних втрат має істотне відношення матковий чинник (міома матки; поліпи; перетинки і інші природжені вади; внутрішньоматкові злуки; діетилстильбестрол (ДЕС) - асоційовані аномалії). Їх лікування сприяє підвищенню ефективності ДРТ.

Обговорюється питання реального успіху ДРТ при субмукозних, інтрамуральних і субсерозних фібромах. Якщо вони не деформують порожнину матки, пацієнток можна включати в лікувальні цикли ДРТ. Після видалення фібром при лапароскопії, гістероскопії або лапаротомії, близько 50% прооперованих пацієнток повинні отримати шанс на вагітність в природних циклах.

Принципово вирішувати проблему безплідного шлюбу сьогодні дозволяють три ключові досягнення: розшифровка механізму ендокринної регуляції репродуктивної функції жінки, впровадження ендоскопічних методів діагностики і лікування безпліддя, а також розробка допоміжних репродуктивних технологій, при яких певні етапи або увесь процес запліднення проводяться в умовах лабораторії.

Сьогодення і майбутнє акушерства, гінекології і репродуктивної медицини пов'язане з допоміжними репродуктивними технологіями (ДРТ), які міцно увійшли до повсякденної практики лікування безпліддя. Досягнення ДРТ стали можливі завдяки успіхам ряду медичних і медико-біологічних наук: ембріології, гінекології, ендокринології, генетики, репродуктивної медицини, трансплантології і тісній взаємодії фахівців в цих областях. Сьогодні - це не лише способи подолання різних форм чоловічого і жіночого безпліддя, але і можливість профілактики і лікування спадкових захворювань за допомогою преімплантаційної діагностики і клітинних технологій, що нестримно розвиваються.

Важливо сказати, що при застосуванні усіх допоміжних репродуктивних технологій дотримуються наступнихі принципів: індивідуальні потреби пацієнтки, безпека і максимальна реалізація шансу на успіх. При використанні будь-якого з цих методів основна мета - імітація природного процесу запліднення, від моменту злиття репродуктивних клітин до імплантації. На сьогодні найгарячіше обговорюються морально-етичні і правові аспекти використання допоміжних репродуктивних технологій, тому далі увага акцентована на деяких ключових моментах юридичного супроводу цих програм. Регламентними документами в цій області медицини є наступні:

- Сімейний кодекс України від 01.01.2005 р. (статті 123,136 і 139).

- Наказ міністра охорони здоров'я України № 24 від 04.02.1997 р.

- Наказ міністра юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 р.

- Національна програма "Репродуктивне здоров'я 2001-2005" - Указ Президента України № 203/200 від 26.03.2001 р.

- Конвенція Ради Європи про захист прав і гідності людини у зв'язку з використанням біології і медицини: Конвенція про права людини і біомедицину (1997 р.).

Наявність законодавчих документів - дуже важливий момент в розвитку вітчизняної репродуктології: затверджений порядок реєстрації в Україні дітей, народжених в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, що само по собі можна вважати великим досягненням.