І. Про життя М. Л. Коржа

Я уродженець Нових Кодаків, до яких прийшли мої пращури на проживання з Малоросії, тобто Гетьманщини, що нині місто Кобеляки Полтавської губернії. Першим із них був прадід Василь Жадан на прізвище, жив на світі 85 літ; другий, дід Тарас Жадан, жив на світі 89 літ і за півтора року до смерті осліп. Його я досить добре пам’ятаю: воджу, бувало, за руку, незрячий-бо. Третій, батько мій Леонтій, на прізвище не Жадан, а Таран — таке прізвисько одержав від куреня запорозького і жив на світі 115 літ, а матір звали Марією, вона теж померла в глибокій старості й похована в моєму садку, де нині мій осідок. Всі ці мої предки перебували до смерті в Нових Кодаках безвідлучне, жили доброчесно й набожно за християнським звичаєм; займалися хліборобством, скотарством, бджолярством та риболовлею, іноді полювали на звіра. Бо тоді, за часів Запорожжя, скрізь понад Дніпром., по обох берегах буяли густі ліси, де водилася безліч різних диких звірів, про що і я добряче пам’ятаю.
Народився я в тому ж містечку Нових Кодаках 1731 року травня 30 дня і, проживши при батьках моїх у дитинстві до семи літ, був узятий на виховання хрещеним моїм батьком Яковом Омеляновичем Качаловим4. у Січ, де він був тоді старшиною, тобто полковником та осавулом військовим5, а зимівник свій зі скотарством мав на річці Сухій Сурі, де нині я проживаю, на тому самому місці, у тій же хаті, яку сам хрещений батько мій вибудував і яка досі стоїть без усякої перебудови вже значно більше ста літ. Вона зведена із різаного липового дерева, вся рублена, площею невелика, без усіляких прибудов, окрім сіней. Коло цієї хати у давнину були тернові кущі і ріс невеликий бересток, де нині високий ліс і сад, моїми трудами розведений. Батько мій хрещений був холостяком, з юності нежонатий, після атакування Січі йому пожалували від корони прем’єр-майора, а прожив на світі 101 рік. Я був при ньому невідлучно до його смерті, похований він у Нових Кодаках.
Оженився я ще за його життя, теж у Кодаках, на дівці Парасці. Дітей мали — сімох синів і чотирьох дочок, з яких дехто помер. Онуків у мене 18 душ та правнуків четверо, і всі вони ще живі. Дружина моя померла 40 років тому. З малоліття до одруження я був у послушенстві в мого хрещеного батька — як у Січі при курені, так і в зимівнику по його господарству6; як оженився, сам займався хліборобством, скотарством і садівництвом, мав різну звичайну мороку по господі. Нині те господарство і всі клопоти домашні доручив дітям, а займаюся під старість лише бджолярством, та й то вже немічний і хилюся до землі — з неї ж вийшов, на ній існую і скоро в неї, як і годиться, повернемося й переселимося до пращурів. Якщо не умру, а живий буду і повідаю про діла запорозькі, то щонайперше розкажу про Михайлівку, де я був осадчим і повірником за землю; а потім говоритиму про Запорозьку Січ, про Катеринослав, про Самару й інші місцини та події тутешнього краю., Що ж стосується прізвища мого, чому я називаюся Коржем, про те згадаю перегодом, при описі запорозьких звичаїв.