VIII. Про заснування міста Катеринослава

Починаючи з давніх часів запорозьких, Катеринослав має вже четверту назву: перша була Половиця9, друга — Катеринослав, третя — Новоросійськ, а четверта — знову Катеринослав. Та передусім скажемо про Половицю. Коли мої пращури прийшли в цей край, в Нові Кодаки, як мовилося вище, то на цьому місці було не більше шести хат, і жили господарі зимівниками: першого прозивали Крошко, а ім’я забувся; другий запорожець — Андрій Токар; а третій — Лазар Глоба. Крошко жив на тому місці, де зараз гімназія, Токар — там, де нині дім штаб-лікаря Роде10, а Глоба мешкав на тому самому місці, де нині дім ясновельможного й казенний сад, внизу над, Дніпром, під скелею, де і млин11 його був, один на каменях влаштований, другий байдашний для фо-люш, в яких валяли сукно. З ним, тобто із Глобою, жив ще один козак, жонатий, Гнат Сидорович Каплун; тут же і мій власний (Коржів) дім був, і ми всі троє зі своїми родинами жили в одній хаті під одним дахом. Хата була на дві половини, вважай, дві хати. На тому ж місці і на тих печищах, де була наша спільна оселя, нині влаштована караулка для сторожів та вартових солдатів, які тепер охороняють казенний сад і живуть у вартівні біля берега над самим Дніпром. А що сказано про моє помешкання, де нині Михайлівка по річці Сурі, то справді у давню пору запорозьку володів і я тією ділянкою, мав там зимівник і скотарство, і тут же мав дім із Глобою. Цей Глоба був неодружений і, перейшовши сюди на помешкання із Нових Кодаків, де мав челядь — близько 15 кравців, займався також садівництвом, ми з ним удвох по всій горі нашої ділянки садили дерева12. І цей нині так званий казенний сад, де будинок Потьомкіна, перше-наперше нами розведений був. А через те, що мій товариш, вже згаданий Глоба, був дуже охочий до садівництва, то зайняв ще невеличку ділянку для саду неподалік од нас, біля озера, вгору по Дніпру, де нині фабрики. Засадивши садом ту місцину, зайняв ще таку ж площу і, розвівши дивовижний сад, помер там же у глибокій старості й похований у саду. А жив на світі більше ста літ. Нині на тому місці також казенний сад23 і досі видніється над його могилою кам’яний стовп замість пам’ятника13. Інших же трьох козаків, які жили тут, по сусідству з нами, у зимівниках, ні імен, ні прізвищ за давністю не пам’ятаю.
Та повернемося до Половиці: від чого вона отримала свою назву? У цих місцях, починаючи від Старих Кодаків, як я ще пам’ятаю, і до Нових по всій горі, що простиралася понад Дніпром, були надзвичайно великі ліси й густі чагарники, а поміж деякими чагарями були й галяви сінокісні, які з огляду на малу кількість жителів і небувалі до тих пір зими ніколи не скошувались, не орались і хлібом не засівались, тому грунт на тих галявинах від давності сильно затвердів і таку тьму-тьмущу родив полуниць, тобто ягід полуничних, що тим щедротам всі навколишні мешканці дивувалися, і ніхто їх зібрати не міг. І якщо, бувало, вони наспіють, а комусь заманеться з цікавості возом прокотити через ті галяви, то всі колеса будуть геть мокрі, як од води, і забарвляться, немов червоним сап’яном обшиті. Від такої надзвичайної й нечуваної рідкості та з подиву людського названа ця місцинка пращурами нашими, запорожцями, Половицею, тобто така, де безліч полуниць.
Тепер ще слід сказати про Новоросійськ. Половиця й після атакування Січі ще довго існувала, навіть доти, поки Кременчуцька губернія була переведена в Половицю й перейменована на Новоросійську, проте ніби мала певні суперечності з Новоросійськом і довго йому опиралася з тієї причини, що місто, яке одержало назву Новоросійськ14, було збудоване раніше не на місці Половиці, а по той бік Дніпра, біля самого гирла Самари, де нині Горінь24, і залишалося там не більше двох літ. Бо коли прибула вода у Дніпрі й Самарі під час сильної повені (не пам’ятаю, в якому році), низовинна і не дуже вдало вибрана для міста площа опинилася під водою, а тому Новоросійськ змушений був з усіма управами й судами, тобто присутственими місцями, перенестися до Кременчука, на своє старе місце. І коли не Новоросійська, а Кременчуцька знову стала губернія25, то Половиця все ще не втрачала свого титулу й славилася старійшинством своїм ще чимало літ — аж до 1786 року15, до самого прибуття імператриці в тутешній край і до заснування міста Катеринослава. І коли вона побачила, що Половиця між Кременчуком-Новоросійськом і Катеринославом начебто нейтралітет тримає, то й сказала, що кому Бог поможе раніше, того й вона бік візьме.
Тепер нам слід повернутися до охопленого хвилями Новоросійська, бо він, вивільнившись од затоплення, з усіма вищими управами знайшов притулок у Кременчуку, а нижчі його суди, а саме: повітовий, земський та поліція, — не злякавшись водної стихії, залишилися тут, на Самарі, й під час повені до недалекої звідти Новоселиці супроти бистрини річкової, ніби на швидких крилах, перелетіли, бо Самара, після Запорожжя за розпорядженням губернського начальства на Новоселицю перейменована, вже отримала собі нову російську назву і по заснуванні в ній повіту Новомосковського судові справи самого міста залежали тоді від Кременчуцької губернії, а не од Новоросійської. Отак Новоросійськ, який славився своїми перевагами й панував над Половицею, втратив своє достоїнство назавжди, безповоротно. Назва ж його — Новоросійськ, гадаю, походила від слів Нова Росія, бо весь цей край і вся Палестина із трьох губерній не є споконвіку наша земля, а чужа і чужих власників і перегодом різними способами й нагодами різними російськими царями придбана, завойована та приєднана до суто нашої Росії, від чого й названа Новоросія або Нова Росія; отже, й місто Новоросійськ від цієї назви започатковане. Зрештою, дізнаємося й про існуючий нині Катеринослав (про який і мова наша): з якого приводу він отримав своє найменування. Та оскільки між цією епохою поважно ступала Катерина по всіх російських містах і областях, то й ми також почнемо перш за все з цього оповідку нашу.