Методи нормування праці

В нормуванні праці використовують дві групи методів: аналітичні і сумарні. Аналітичні методи передбачають встановлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи устаткування й прийомів праці робітників, визначення норм за елементами трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів. Різновидами аналітичних методів є: - аналітично – розрахункові (при їх застосуванні за основу беруться нормативні матеріали); - аналітично – дослідницькі (основані на даних, отриманих шляхом спостереження за трудовими процесами на досліджуваних робочих місцях). При сумарних методах норми визначаються без аналізу конкретного трудового процесу і проектування раціональної організації праці на основі досвіду нормувальника (так званий досвідний метод) або на підставі статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний метод). Зазвичай ці норми встановлюються на разові роботи; у допоміжних цехах; на види робіт з великою часткою ручної праці.

Методи вивчення ефективності використання робочого часу.

Вивчення витрат робочого часу здійснюється за допомогою хронометражу, фотографії робочого часу та фотохронометражу. Хронометраж – це метод спостереження і реєстрації елементів операцій, які багатократно повторюються. При його проведенні вивчається лише час виконання операцій, тобто оперативний час. Хронометраж служить для: - аналізу прийомів праці; - встановлення нормованої тривалості елементів операцій. Спостереження ведуться за допомогою секундоміра, кінокамери, починаючи через 1 – 1,5 години після початку зміни та закінчуючи за 1,5 години до її закінчення. Спостереження буває безперервним і вибірковим. Фотографія робочого часу – це метод спостереження і реєстрації всіх без виключення витрат робочого часу протягом певного періоду (зміни, її частини або декількох змін). В процесі проведення фотографії робочого часу виконавця: - з’ясовуються причини невиконання норм виробітку; - виявляються втрати робочого часу і причини, що їх обумовили; - досліджуються синхронність між дільницями і узгодженість в бригадах; - визначається інформація для удосконалення організації праці на робочих місцях; - збираються вихідні дані для розробки нормативів часу обслуговування робочого місця, підготовчо – заключного часу, часу на відпочинок та власні потреби; - вивчається передовий досвід робітників щодо використання часу зміни. Обробка даних спостереження включає: 1) розрахунок тривалості по кожному рядку запису – шляхом вирахування з поточного часу даного рядка поточного часу попереднього рядка; 2) визначення суми тривалості, яка повинна дорівнювати періоду спостереження; 3) проставлення індексів відповідно до класифікації витрат робочого часу; 4) складання зведення однойменних витрат робочого часу, яка показує тривалість й повторення однакових видів робіт або перерв; 5) побудову на основі обробної карти фактичного балансу робочого часу; 6) розрахунок показників використання робочого часу. 7) аналіз отриманих даних і розробка організаційно – технічних заходів, спрямованих на поліпшення використання робочого часу шляхом ліквідації втрат і скорочення непродуктивних витрат часу.

Перегляд норм праці.

Важним аспектом управління нормуванням праці є перегляд норм. Необхідність перегляду норм обумовлена: 1.зміною організаційно – технічних та санітарно - гігієнічних умов виробництва; 2.підвищенням кваліфікації та спеціалізованих навиків робітників; 3.наявністю норм, при встановлені яких були допущені помилки. Показники, які характеризують стан нормування праці на підприємстві: - середній коефіцієнт виконання норм за аналізованою сукупністю робітників (%); - поділ робітників за середнім коефіцієнтом виконання норм виробітку; - частка працівників, праця яких нормується (у тому числі за групою робітників і службовців); - загальна кількість норм, що застосовуються; - питома вага технічно обґрунтованих норм у цілому і за групами працівників; - частка норм, розрахованих за міжгалузевими і галузевими нормативами; - частота перегляду норм; - економія від зниження трудомісткості продукції в результаті удосконалення нормування праці.