Розвиток літературної мови й філологічної думки

Виступи за визнання самостійної української мови (трактат І.Могильницького „Відомость о русском языцh” – 1824). перші граматики „руської мови” Лучкая, Лозицького, писані латинню і польською мовою.

„Руська трійця” (М.Шашкевич, Я.Головацький, І.Вагилевич).

Значення „Русалки Дністрової”: запровадження живої української мови, фонетизація правопису, фольклорна основа, оригінальні твори.

Часткове запровадження української мови у Львівському університеті. З 1848р. – професор кафедри Я.Головацький, його „Розправа о языцh южнорусском” (1849), Граматика (1849).

Собор руських учених (1848). Компромісний правопис „Собор”. Перша українська газета „Пчола Галицька” (1848). Протести української громадськості проти урядової спроби латинізації алфавіту (1859), Поетичні твори А.Устияновича., І.Воробкевича та ін.

Активізація філологічних пошуків у 60-х – 70-х роках. Позиція москвофілів (Б.Дідицький, О.Духнович, Д.Зубрицький та ін.):

Демократичне спрямування народовців у мовних питаннях (Ю.Федькович, І.Воробкевич та ін.). Журнали „Вечерниця”, „Русалка” та ін. Зміцнення зв’язків культурних сил Західної України з Наддніпрянщиною.

Прискорений розвиток української преси у 70-х – 90-х роках: журнали „Друг”, „Світ”, „Зоря”; місячник „Правда” (від 1867 р.) – органи всеукраїнського єднання. Щоденна газета „Діло” (1880 – 1939 рр.) з додатком 120 томів бібліотеки. Велика роль у розвитку публіцистичного стилю журналів „Житє та слово”, „Літературно-науковий вісник” (з активною участю І.Франка, М.Грушевського, письменників з Наддніпрянщини). Позитивне значення перекладів з російської, німецької, французької мов у розвитку публіцистичного та наукового стилів.

Виняткове значення для формування й розвитку наукового стилю праць НТ імені Т.Шевченка (видано 155 томів). Женевські видання праць М.Драгоманова, С.Подолинського. Прогресивні настанови І.Франка з питань розвитку загальноукраїнської літературної мови.

Творчі досягнення письменників західноукраїнського регіону в розвитку художніх стилів української мови: І.Франка. В.Стефаника, М.Черемшини. Леся Мартовича. Ю.Федьковича, О.Маковея, О.Кобилянської. поетів-молодомузівців.

Література до теми 7

1. Жовтобрюх М.А. Мовознавчі праці Я.Головацького // Мовознавство. – 1989 – № 5.

2. Курс історії української літературної мови. – Т. 1. – К., 1958. – С. 173-193, 301-310, 318-344.

3. Матеріали з посібника О.П.Блик (С. 179-183).

4. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К., 1995.

5. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – С. 312-316, 333-352.

6. Франко З.Т. Боротьба за українську мову в дожовтневий період // Мовознавство. – 1990. – № 6. – С. 1-17.

7. Шалата М. Микола Устинович // Укр. мова і л-ра в шк. – 1991. – № 12.

 

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

В ПІСЛЯРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПЕРІОД

 

Питання розвитку української літературної мови в УНР

Незважаючи на непослідовність своєї політики, складні умови класової боротьби в Україні, Центральна Рада й уряд УНР здійснили важливі заходи щодо ліквідації імперсько-царистської спадщини в культурно-освітній і мовній справі. Уже в березні 1917 року було поставлене питання про переведення народних шкіл на українську мову, поступову українізацію вищої школи, видання літератури українською мовою. 23.03.1918 р. видано наказ Ради Міністерств УНР про запровадження української мови в діловодстві, заміну російського герба українським. Поставлене, але не розв’язане питання про єдність України. 22.01.1919 р. – проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Повсюдне поширення преси, універсалів Центральної Ради, розпоряджень уряду УНР (Директорії) українською мовою. Ухвала про створення Академії наук України. Поява перших підручників українською мовою для шкіл. Активна творчість українських письменників О.Олеся, П.Тичини, Л.Старицької-Черняхівської, М.Вороного та ін. Відродження українського театру, різних культурних установ.

Незважаючи на несприятливі умови роботи, у 1917 – 1920 рр. активізувалася робота українських мовознавців; з’явилися елементарні граматики О.Курило, Є.Тимченка, М.Грунського та ін.; науково-популярні роботи про українську мову І.Свєнціцького, О.Синявського; узагальнюючі об’ємні курси І.Огієнка, М.Сумцова; ряд термінологічних словників.

2. Українська літературна мова 20-х років в умовах УРСР („Розстріляне Відродження”)

а) Ленінська тактика з національного питання, спрямована на зміцнення зв’язків між республіками колишньої імперії й забезпечення партійного керівництва національними процесами. Гостра критика на адресу Сталіна у зв’язку з його теорією „автономізації” та великодержавницькими тенденціями по відношенню до „націоналів”. Ленінські настанови щодо „коренізації” в національних республіках, зокрема в Україні, резолюція VIII партконференції, постанови X і XII з’їздів РКП(б).

б) Енергійна діяльність по здійсненню українізації М.Скрипника, О.Шумського. В.Чубаря та ін. Декрет ВУЦВК УРСР від 01.08.1923 р.

Позитивні наслідки українізації в культурно-освітній справі: у трудових школах українською мовою навчалося в 1927 р. 2,5 млн. дітей; тираж українських газет протягом 1927 – 1928 рр. зріс у 5 разів; тираж видань досяг 30 млн. книг. Українською мовою оволоділа велика частина державних і партійних працівників. Повністю перейшли на українську мову установи ВУАН. Повернулися з еміграції видатні вчені М.Грушевський, С.Єфремов.

в) Важливим чинником зростання культури й національної свідомості був розвиток художньої літератури й критики, Журнали: „Плуг”, „Червоний шлях”, „Життя і революція”, „Літературний ярмарок”. „Вапліте”, „Нова генерація”, „Критика” та ін. Літературні угрупування, які створювали атмосферу серйозних творчих дискусій. Жанрово-стилістична різноманітність творчості „пролетарських” письменників – М.Хвильового, В.Еллана-Блакитного, В.Сосюри та ін. „плужан” – С.Пилипенка, П.Капельгородського та ін., футуристів – М.Семенка, М.Йогансена та ін. Оригінальна творчість П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, прозаїків Г.Косинки, А. Головка, Ю.Яновського. М.Куліша, Остапа Вишні та ін. Майстерність і „світовий діапазон” неокласиків М.Зерова, Павла Филиповича та ін.

г) Виконання значної роботи з нормалізації української літературної мови.

„Найголовніші правила українського правопису” – перший, офіційно схвалений державою правописний кодекс (опубліковано на початку 1921 р.). Робота державної комісії по підготовці повного правопису, участь у ній учених із Східної і Західної України (затверджено й видано в 1928 р.). Неприйняття громадськістю деяких правил, внесених за пропозиціями галицьких учених, зокрема щодо правопису запозичених слів. Неправомірні обвинувачення творців правопису 1928 р. у „націоналістичному шкідництві”. Переробка правопису, затвердженого в 1933 р., який діяв до 1946 р.).

Розвиток української лексикографії. Підготовка й видання серії термінологічних словників. Перевидання загальномовних словників Б.Грінченка та Уманця і Спілки (Комарова), перших трьох томів чотиритомного академічного російсько-українського словника комісією ВУАН під головуванням академіка А.Кримського. Словники М.Наконечного, М.Йогансена, Б.Ткаченка, М.Гладкого. Г.Сабалдиря та ін. Багатий і в цілому достовірний склад української лексики. Недоліки словників, зумовлені труднощами відбору адекватної лексики й суб'єктивними уподобаннями укладачів. Вигадування штучних слів, захоплення архаїзмами. Критичні виступи М.Калиновича, О.Синявського. Неправомірні погромницькі звинувачення укладачів словників у буржуазно-націоналістичному шкідництві (А.Хвиля та ін.).

ґ) Активна й продуктивна наукова робота з питань українського мовознавства. Дослідження О.Синявського, О.Курило, В.Ганцова, П.Горецького, Є.Тимченка, Б.Ткаченка, М.Сулими, М.Йогансена. С.Смеречинського; „Підвищений курс української мови” за ред. Л.Булаховського. Праці за межами УРСР І.Огієнка, В.Симовича. С.Смаль-Стоцького та ін. Дискусії з мовознавчих питань.