2017-12-16
1363
По-перше, аналізується дух народу взагалі, його загальні умови життя й діяльності, установлюються загальні елементи й відношення розвитку духу народу. По-друге, більш конкретно досліджуються приватні форми народного духу і їхній розвиток. Перший аспект дістав назву етноісторичної психології, другий - психологічної етнології. Безпосередніми об'єктами аналізу, у процесі дослідження яких розкривається зміст народного духу, є міфи, мова, мораль, вдача, побут і інші особливості культур.
83)Видатний французький психолог Альфред Біне вважається родоначальником сучасних тестів, призначених для діагностики рівня розвитку інтелекту.
В 1904 році в Парижі було створено спеціальні школи для розумово відсталих дітей. А. Біне став членом комісії, яка слідкувала за діяльністю цих шкіл, саме тут він отримав реальні можливості використовувати свої наукові розробки на практиці.
А. Біне разом з Т. Сімоном розробили серію завдань для дітей від 3 до 11 років. Серія складалася лише з 30 завдань, з наростанням рівня важкості. Використання цього тесту було першою спробою визначити індивідуальні відмінності між дітьми за допомогою вимірювань їх розумового розвитку.
Досить довгий час тести розвивалися як інструмент індивідуальних вимірювань. Однак масовий характер тестування викликав необхідність перейти від індивідуальних тестів до групових. Так, в 1917-1919 рр. В США з'явились перші групові тести для потреб армії.
Альфред Біне поділяв тести на чотири класи:
• тести інтелекту,
• тести здібностей,
• тести досягнень,
• тести особи.
Для виявлення диференціації нормальних дітей і дорослих розробив тести Біне-Сілян, які зазнали трьох стенфордських редакцій, остання з яких була здійснена у 1960 році [2].
Дальшого розвитку тестування зазнало у роботах Векслера. Школу розумового розвитку Векслер розробив у 1939 році. Ці тести Векслера містили одинадцять субтестів. Сюди входили вербальні тести і тести на виконання (дію).
До вербальних тестів відносять тести, що дають уяву про загальну культуру досліджуваного, тест на розуміння, аналогії, арифметичний, словесний тест і тест на запам’ятовування.
Тести дії містили такі завдання:
• завершення малюнку,
• конструювання,
• розподіл малюнків,
• збирання об’єктів,
• заміна чисел словами.
Однак кількість тестів є велика і залежно від потреби застосовують тести, що є найбільш доцільними в даній ситуації.
84) Ф. Гальтон (1822-1911) визначив основні напрямки вивчення спадкової зумовленості психологічних особливостей і запропонував експериментальні методи дослідження природи індивідуальних відмінностей, зокрема близнюковий (на основі вивчення монозиготних і дизиготних близнят). Запропонував термін "євгеніка" для позначення теорії спадковості, здоров'я людини і шляхів удосконалення людського роду. Вивчаючи індивідуальні особливості людей, започаткував дактилоскопію. Автор праць "Спадковий талант і характер" (1865), "Спадковий геній" (1869), "Дослідження людських здібностей" (1883).
85) Еміль Дюркгайм —французький соціолог і етнолог.
Вважається одним з засновників соціології як науки, що оперує власними емпіричними методами, які служать не тільки ілюстрацією до різноманітних гіпотез, а головним чином для їх доказу. В академічному курсі історії класичної соціології ім'я Еміля Дюркгайма стоїть поряд з такими засновниками наукової соціології як Макс Вебер, Фердинанд Тьонніс та Георг Зіммель.
Жан-Габрієль Тард (*12 березня 1843 — †13 травня 1904) — французький соціолог і кримінолог. У 1893-96 р. очолював відділ у Міністерстві юстиції. З 1900 р. — професор нової філософії в Коллеж де Франс. Значний вплив на розвиток політичної психології, а зокрема теорії лідерства і поведінки соціальних груп зробила його концепція наслідування, яка розкривається у працях вченого — «Соціальна логіка», «Соціальні закони», «Думка і натовп». Наслідування реалізується у формі звичаїв і моди, при засвоєнні яких відбувається соціалізація індивіда. У результаті наслідування виникають групові й суспільні цінності й норми. Аналізуючи ефект натовпу, констатував, що індивід у натовпі має такі властивості, як надмірна збудженість, втрата свідомого контролю й індивідуальності. Основна теза концепції Тарда полягає в тому, що соціальні явища є психічними за своєю природою. Вчений порівнював суспільство з мозком, кліткою якого є індивідуальний мозок. Суспільні відносини Г.Тард зводив до відносин між 21:00:55
індивідами. Взаємодію індивідів він тлумачить як циркуляцію бажань або ідей, що проявляються у формі:
• репетиції або імітації;
• опозиції;
• адаптації або винаході.
Ґюстав Лебон (фр. Gustave Le Bon; 7 травня 1841, Ножан-ле-Ротру — 13 грудня 1931) — французький психолог, соціолог, антрополог таісторик, публіцист, найбільше відомий як засновник соціальної психології і автор одного з перших варіантів доктрини "масового суспільства". Автор кількох робіт, в яких він тлумачив теорії національних рис, расових приналежностей, поведінку стада і психологію натовпу. Також доктор медицини і автор ряду робіт з фізики і хімії. З 1871 року Лебон займається питаннями соціології. Він першим висуває ідею, що психологія – це наука, необхідна для вивчення соціології і розуміння історії народів. З'являються його праці "Психологічні закони еволюції народів", "Психологія народів", "Психологія натовпу", які отримали широке міжнародне визнання.
Зи́ґмунд Фройд, також стар. рос. транскр. Фрейд (нім. Sigmund Freud, МФА: [ˈziːkmʊnt ˈfʁɔʏt]; повне ім'я Сигізмунд Шломо Фрейд;6 травня 1856, Пржибор — 23 вересня 1939) — австрійський психолог і невролог, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід,Еґо та Супереґо, або Воно, Я і Над-Я).
Е́дмунд Ґуста́в Альбре́хт Гу́ссерль (нім. Edmund Gustav Albrecht Husserl; *8 квітня 1859, Простєйов, Моравія — †26 квітня 1938,Фрайбург) — німецький філософ, відомий як батько феноменології. Його робота порвала із позитивістською орієнтацією науки і філософії його часу, надаючи ваги суб'єктивному досвіду як джерелу пізнання об'єктивних феноменів.
Гуссерль був учнем Франца Брентано і Карла Стампфа. Його філософські праці мали відлуння в подальшій філософії, адже вони вплинули на таких філософів, як: Едіт Штайн, Юджин Фінк, Макс Шелер, Мартін Гайдеггер, Жан-Поль Сартр, Емануель Левінас,Рудольф Карнап, Герман Вейл, Моріс Мерло-Понті, Ян Паточка і Роман Інгарден. У 1887 році Гуссерль приймає хрещення і стаєлютеранином. Він був репетитором (Privatdozent) філософії у Галле з 1887, потім був професором у Геттінгені з 1901, і у Фрайбургуз 1916 до звільнення у 1928. Після цього, він продовжив свої дослідження і письменницьку роботу, використовуючи бібліотекуФрайбурга, поки через своє єврейське походження не був висланий за сприяння колишнього учня і ймовірного протеже Мартіна Гайдеггера.
86) Соціальну психологію можна вважати однією із найдревніших областей знань, адже, як тільки люди почали поєднуватися в якісь більш-менш стабільні первісні співтовариства (родини, племена тощо), виникла необхідність у взаєморозумінні, регулюванні відносин усередині співтовариств і між ними. Отже, із цього моменту людської історії почалася й соціальна психологія, спочатку у вигляді примітивних повсякденних уявлень, а потім у формі розгорнутих суджень і концепцій, що включалися у вчення стародавніх мислителів про людину, суспільство й державу.
Розглядаючи історію соціальної психології з позицій розвитку ідей, можна виділити три основні стадії в еволюції цієї науки.
Е.Холландер виділив такі стадії в історії соціальної психології, як стадія соціальної філософії, соціального емпіризму й соціального аналізу. У хронологічному просторі ці три стадії можна умовно розподілити в такий спосіб:
• соціальної філософія (емпіричні передумови соціальної психології) VI ст. до н.е. – середина XIX ст.;
• соціальний емпіризм (описова соціальна психологія) 50-60 р. XIX ст. – 20 р. XX ст.;
• соціальний аналіз (експериментальна соціальна психологія) 20 р. XX ст. – наші дні.
Умовність даного хронологічного розподілу визначається тим, що й сьогодні всі три названих методологічних підходи мають місце в соціальній психології. При цьому не можна однозначно підходити до їхньої оцінки з позицій, що «краще» або «гірше». Глибока суто теоретична думка може породити новий напрямок досліджень, сума „сирих” емпіричних даних
може стати поштовхом до розробки оригінального методу аналізу і певного відкриття.
Історична психологія — галузь психології, яка вивчає розвиток психіки в соціально-історичному аспекті, а також зміни людської психіки в історичному вимірі. Як складова частина психології розвитку Історична психологія вивчає історіогенез психіки у процесі становлення і розвитку цивілізацій, народів, суспільних станів, пов'язуючи великі цикли соціального часу з часом індивідуального розвитку - онтогенезом. Основним методом Історичної психології є історико-психологічна реконструкція, яка передбачає систематичність та повноту використання джерел-артефактів, що належать до певного історичного періоду чи об'єкта інтерпретації. Виникненню Історичної психології передували наукова традиція психологічної інтерпретації історичного процесу, історичний підхід до дослідження психічних процесів, функцій, суспільних феноменів (В.-М. Вундт, О. Потебня, І. Сікорський, О. Ткаченко). Безпосередніми попередниками Історичної психології вважають французську школу "Аналів", американську психоісторію, школу культури і особистості. Сучасна Історична психологія вивчає ментальність історичних епох і періодів - первісних, античних, середньовічних та модерних часів. Нині значну увагу вчені приділяють уточненню методологічних принципів Історичної психології, екологічним функціям психіки в історії людства, культурній історії людського тіла, історичному трактуванню мови і мовлення, виникненню писемної ментальності. Нова інформаційна реальність, що надає перевагу візуальним образам у процесі передавання інформації, спонукала до поглибленого вивчення історії формування образних чинників сприйняття, пам'яті, мислення, творчості тощо. Українські фахівці вивчають особливості формування української ментальності, проблеми реконструкції закономірностей становлення героїчного характеру українського лицарства, козацтва, учасників визвольних змагань. Важливими здобутками української Історичної психології є визначення психологічного складу праукраїнської народності[1], реконструкція особистостей Бояна, В. Мономаха, вирішення питання авторства "Історії Русів"
Гюстав Лебон відстоював ідею расового детермінізму в розвитку цивілізації. В якості фундамента соціальної еволюції він розглядав не розум, а ірраціонально-вольову, емоційну сферу психічного життя – почуття і вірування. З його точки зору, психологія – основа пізнання історії. Лебон є автором одного з перших варіантів доктрини "масового суспільства". Розглядаючи масу (натовп) як ірраціональну руйнівну силу, Лебон вважав, що цивілізація всіма своїми досягненнями завдячує діяльності еліти, і виступав проти ідей соціальної рівності і соціалізму. Згідно з його концепцією, поведінка індивіда в натовпі носить безсвідомий ірраціональний характер, йому властиві нетерпимість, догматизм, втрата почуття відповідальності, підвищена емоційність і розумовий примітивізм. В основі всіх соціальних змін лежить зміна ідей, що насаджуються масам небагатьма лідерами шляхом затвердження, повторення і зараження. Революції він вважав проявом масової істерії. Кінець XIX – початок XX століття Лебон характеризував як наступання "ери мас" и передбачав в зв'язку з цим неодмінний упадок цивілізації. Він також розгортав суперечку про природу матерії та енергії. Його книга "Еволюція матерії" була дуже популярною у Франції (існувало 12 видань). І хоча деякі з його ідей - наприклад, що вся матерія була природно нестабільною і постійно повільно перетворювалась у ефір - були використані деякими фізиками того часу, його специфічним формулюванням не надавали особливої уваги. В 1896 році Гюстав винайшов новий тип радіації, який він назвав "чорне світло", та пізніше існування "чорного світла" було спростоване.
87) У кінці 19 - поч. 20 ст. в європі і америці переважали антропоморфічні, ідеалістічні і вульгарно- материалистичні погляди на психичну діяльність тварин. Розвитку сприяли французькі вчені Ж. Фабр, що вивчав інстинкти комах, Ж. Леб (теорія
тропізмів), американські вчені Е. Л. Торндайк (проблема навчення у тварин), Р.
Йеркс (психіка людиноподібних мавп, розвиток психіки і ін), Г. Шнейрла (научіння у комах, розвиток поведінки), голандський вчений Ф. Я. Бейтендейк (проблема інстинкту і навчення), німецькі вчені В. Келер (дослідження інтелекту людиноподібних мавп), В. Фі - шель (проблеми навчення та вищих психічних здібностей у тварин), австралійський вчений К. Фріш (зір, орієнтація і комунікація у бджіл) та ін. У Росії основоположниками научіння вивчення психичної активності тварин були К. Ф. Рулье і В. А. Вагнер, що поклали в 19-20 ст. початок материалистичному еволюційному напрямку. Цей напрямок одержав подальший розвиток у працях H. H. Ладигіна- Котс, Н. К). Войтоніс, Г. 3. Рогинского та ін. зоопсихологів, що займалися переважно вивченням психіки приматів, особливо людиноподібних мавп.
