Оцінка оптимального рівня грошових коштів

у сучасних вітчизняних умовах поступово змінюється відношення до нормування традиційно ненормованих елементів поточних активів. Мова йде про необхідність визначення оптимального розміру грошових коштів на рахунку і в касі, яка, в свою чергу, обумовлена класичним конфліктом, що існує між ліквідністю і доходністю.

Для розуміння сутності цього конфлікту розглянемо взаємозв’язок, що існує між грошовими активами і ліквідністю з одного боку а грошовими активами і доходністю – з іншого.

Безумовно, якщо величина грошових активів зростає, ліквідність підприємства підвищується і це є позитивною тенденцію. Однак, разом із збільшенням грошових коштів підприємство втрачає можливість вигідного розміщення тимчасово вільної їх частини і отримання додаткового доходу; відповідно ефективність діяльності підприємства знижується. Для того, щоб підвищити ефективність використання надлишку грошових коштів підприємство, як правило, здійснює його вкладення в цінні папери або строкові контракти але це, в свою чергу, веде до загострення проблем, пов’язаних з ліквідністю.

Таким чином, велика доходність будь-якої форми вкладення грошових коштів завжди оплачується зниженням ліквідності, а збільшення шансів на прибуток означає зростання ризику втрати ліквідності.

Отже, політика управлання грошовими коштами повинна забезпечити пошук компроміса між ефективністю діяльної і ліквідністю підприємства, що полягає в оптимізації залишків грошових коштів.

Для оптимізації коштів, починаючи з 1950-х років, дослідниками фінансів пропонуються математичні модулі, в основі яких закладені ті ж самі ідеї, що і в методах оптимізації виробничих запасів.

Одна з таких моделей належить В. Баумолю. Вона ґрунтується на положенні, що управління коштами, як і товарними запасами, передбачає сукупні витрати, пов’язані з підтриманням певного їх рівня на рахунку, які умовно можна поділити на дві групи. Перша – це оплата банківських послуг при залученні кредиту або комісійні платежі за конвертацію цінних паперів у кошти. Позначимо цей вид витрат В_к. Ці витрати при збільшенні залишку коштів знижуються, оскільки зменшується кількість операцій по конвертації. Друга група – це витрати, пов’язані із зберіганням коштів (В_з). До них можна віднести втрати для підприємства альтернативних доходів через відмову від інвестування грошового залишку в короткострокові фінансові вкладення. В даному випадку сума витрат прямо пропорційна залишку грошових коштів. Таким чином, існує деяка оптимальна величина коштів, що забезпечує рівновагу процесу зниження однієї групи витрат і зростання другої. Вона мінімізує сукупні витрати, пов’язані з даною групою грошових коштів. Баумоль виразив величину їх оптимального залишку через відомі параменти діяльності фірми і зовнішнього середовища, поклавши в основу систему суворих вихідних передумов:

- попит на кошти за аналізований період є відомою детермінованою величиною; при цьому коефіцієнт витрачання коштів за одиницю часу вважається постійним;

- платежі підприємства з поповненням залишку на рахунку здійснюється негайно і в наперед задані моменти часу;

- всі резерви грошових активів зберігаються у формі короткострокових фінансових вкладень;

- витрати на створення запасів пропорційні його величині і є постійною відомою величиною;

- витрати на зберігання коштів виражаються у вигляді процентного доходу за короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Математичний алгоритм розрахунку оптимального розміру залишку грошових коштів у відповідності з моделлю Баумоля має наступний вид:

,

де П_ГК – планова потреба в грошових коштах;

в_к – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

в_з– рівнь витрат доходів при забезпеченні грошових коштів (середня ставка відсотку по короткостроковим фінансовим вкладенням).

Середній запас грошових коштів складає .

В найбільш загальному вигляді динаміка грошових залишків за моделлю Баумоля подана на рис. 3.

 

 

Рис.3. Формування та витрачання залишків грошових коштів у відповідності з моделлю Баумоля.

Приклад: необхідно визначити на основі моделі Баумоля середній і оптимальний розмір залишку грошових коштів, виходячи з наступних даних:

А) плановий річний обсяг грошового обороту підприємства складає 302,5 тис. грн..;

Б) витрачати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів складають 200 грн;

В) Середньорічна ставка відсотку по короткостроковим фінансовим вкладенням складає 25%

При цих умовах розмір оптимального і середнього залишку грошових активів підприємства складає:

грн.

грн.

Модель Баумоля є простою і в достатній мірі прийнятного для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. В дійсності таке трапляється рідко; залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково, причому можливі значні коливання.

Модель, розроблена Міллером і Ордом, являє собою компроміс між простотою і реальністю. Побудова моделі ґрунтується на процесі надходження і витрачання грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями.

Логіка управління залишком коштів на розрахунковому рахунку представлена на рис. 4 і полягає в наступному. Залишок коштів на рахунку хаотично здійснюється до тих пір, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство розпочинає купувати достатню кількість цінних паперів з метою повернути запас грошових коштів до деякого нормального рівня. Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і таким чином поповнює запас грошових коштів до нормальної межі.

При вирішенні питання про розмах варіації (різниця між верхньою та нижньою межею) рекомендується притримуватися наступної політики: якщо щоденна мінливість грошових потоків велика або постійні витрати, пов’язані з купівлею та продажем цінних паперів, високі, то підприємству необхідно збільшити розмах варіації і навпаки. Також рекомендується зменшити розмах варіації, якщо є можливість отримання доходу завдяки відсотковій ставці по цінним паперам.

 

Рис. 4. Модель Міллера-Ора

Реалізація моделі здійснюється в декілька етапів.

1. Встановлюється мінімальна величина грошових коштів (ГК_min), яку доцільно постійно мати на розрахунковому рахунку. (Вона визначається експертним шляхом, виходячи із середньої потреби підприємства в оплаті рахунків, можливих вимог банку тощо).

2. За статистичними даними визначаються варіації щоденного надходження коштів на розрахунковий рахунок .

3. Визначаються витрати (В_з) по зберіганню коштів на розрахунковому рахунку (звичайно їх приймають в сумі ставки щомісячного доходу по короткостроковим цінним паперам) та витрати (В_т) по взаємній трансформації грошових коштів і цінних паперів (ця величина постійна).

4. Розраховують розмах варіації залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку за формулою:

5. Розраховують верхню межу грошових коштів на розрахунковому рахунку (ГК_max), при перевищенні якої необхідно частину грошових коштів конвертувати в короткострокові цінні папери:

ГК_max = ГК_min + Р_в

6. Визначають точку повернення (Т_п) - величину залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку, до якої необхідно повернутися у випадку, якщо фактичний залишок коштів на рахунку виходить за межі інтервалу (ГК_min, ГК_max)

[9; с. 360]

Приклад: необхідно визначити на основі моделі Міллера-Ора розмах варіації залишку грошових активів, а також максимальну і середню суму цього залишку на основі наступних даних:

А) страховий (мінімальний) залишок грошових активів по підприємству на плановий рік встановлений у розмірі 4500 грн.;

Б) середньоквадратичне відхилення щоденного обсягу грошового обороту за даним аналізу за попередній рік складало 2500 грн.;

В) витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів складають 40 грн.;

Г) середньоденна ставка відсотку по короткостроковим фінансовим вкладенням складає 0,05 %.

При цих умовах розмах варіації залишку грошових активів складає:

грн.

грн.

грн.

 

Не дивлячись на чіткий математичний апарат розрахунку оптимальних сум залишків грошових активів, наведені моделі (Модель Баумоля і Міллера-Ора) поки що складно використовувати у вітчизняній практиці фінансового менеджменту через такі причини:

· брак оборотних активів не дозволяє підприємствам формувати залишок грошових коштів в необхідному розмірі з урахуванням їх резерву;

· уповільнення платіжного обороту визиває значні коливання у розмірах грошових надходжень, що відображаються і сумі залишку грошових активів;

· обмежений перелік короткострокових фондових інструментів, що обертаються на ринку цінних паперів, та їх низька ліквідність. [4; с. 365]

У зв’язку з цим, вітчизняними науковцями пропонуються інші (для практичного використання моделі оптимізації середнього залишку грошових активів підприємства. Так Бланк І.О. пропонує підхід, сутність якого полягає в розрахунку необхідного розміру окремих видів залишку коштів (операційного, страхового, компенсаційного, інвестиційного) в майбутньому періоді [4; с. 356-359].

Потреба в операційного (трансакційному) залишку грошових активів характеризує мінімальну їх суму, необхідну для здійснення поточної господарської діяльності. Розрахунок цієї суми ґрунтується на плановому грошовому обороті по операційній діяльності (відповідному розділі плану надходження і витрачання грошових коштів) і кількості оборотів грошових активів. Для розрахунку планової суми операційного залишку грошових активів використовують наступну формулу:

,

де - плановий обсяг грошового обороту (сума витрачання грошових коштів) по операційній діяльності підприємства;

К_ОБ – кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.

Приклад: Необхідно визначити суму операційного залишку грошових активів підприємства, виходячи з наступних даних:

А) у відповідності з планом надходжень і витрачань грошових коштів на майбутній рік обсяг грошового обороту по операційній діяльності передбачений у розмірі 580 тис. грн.;

Б) Кількість оборотів середнього залишку грошових активів у минулому році складала 44. У плановому році показник залишився без змін.

Підставляючи ці дані у формулу, з’ясуємо, що планова сума операційного залишку грошових коштів складатиме: тис. грн.

Розрахунок планової суми операційного залишку грошових активів може бути здійснений на основі звітного їх показника, якщо у процесі аналізу було встановлено, що він забезпечував своєчасність здійснення всіх платежів, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства. У цьому випадку використовується наступна формула:

,

де фактична середня сума операційного залишку грошових активів підприємства в попередньому періоді;

фактичний обсяг грошового обороту (суми витрачання грошових коштів) по операційній діяльності підприємства у попередньому періоді.

Приклад: доповнимо показники попереднього пркладу наступними даними:

А) операційний залишок грошових активів у попередньому періоді складав у середньому 12,45 тис. грн.;

Б) фактичний обсяг грошового обороту по операційній діяльності у звітносу році склав 491 тис. грн.

Тоді, використовуючи формулу, отримаємо величину планової суми операційного залишку коштів, що складатиме:

тис. грн.

Потреба в страховому (резервному) залишку грошових активів витрачається на основі розрахованої суми їх оперативного залишку та коефіцієнту нерівномірності (коефіцієнту варіації0 надходження грошових коштів на підприємство по окремим місяцям попереднього року. Для розрахунку планової суми страхового залишку грошових активів використовується наступна формула:

,

де k_В – коефіцієнт варіації надходження коштів на підприємство у звітному періоді.

Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується у розмірі, що визначений угодою з банківським обслуговуванням. Якщо угода з банком, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства, таку вимогу не містить, цей вид залишку грошових активів на підприємстві не планується.

Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується, виходячи з фінансових можливостей підприємства тільки після того, як повністю забезпечена потреба в інших видах залишків грошових активів. Оскільки ця чвстка грошових активів не витрачає своєї вартості в процесі забезпечення (при формуванні ефективного портфелю короткострокових фінансових інвестицій), їх сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення більш високого коефіцієнту рентабельності короткострокових інвестицій в порівнянні з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.

Загальний розмір середнього залишку грошових активів в плановому періоді визначається шляхом підсумовування розрахованої потреби в окремих видах:

,

де - середня сума компенсаційного залишку грошових активів у плановому періоді;

- середня сума інвестиційного залишку грошових активів.

Враховуючи, що залишки грошових активів трьох останніх видів є в певній мірі взаємозамінними, загальна потреба в них при обмеженні фінансових можливостей підприємства може бути скорочена.