Технологія педагогічної підтримки розвитку особистості дитини

Людина - вільна особистість, здатна до самовизначення в житті.

Педагогічні аспекти цього складаються у вихованні у учнів таких взаємозалежних якостей, як

v високий рівень самосвідомості,

v почуття власної гідності,

v самоповага,

v самостійність,

v самодисципліна,

v незалежність суджень, що взаємопов’язується з повагою до думки інших людей,

v здатність до орієнтування у світі духовних цінностей і в ситуаціях навколишнього життя,

v уміння приймати рішення,

v нести відповідальність за свої вчинки,

v здійснювати вільний вибір своєї життєдіяльності, лінії поводження, засобів свого розвитку тощо.

Виховання вільної особистості вимагає виключення з освітньої системи будь-яких методів і форм тиску на дитину і всіляке заохочення та розвиток практики включення учнів з раннього віку в ситуації вибору, самостійного прийняття рішень, варіативного навчання й інших механізмів демократизації освітньо-виховної системи.

Завдання педагога - створити простір вільного саморозвитку особистості і навчити її користуватися свободою.

Самовизначення є процесом і результатом усвідомленого вибору особистістю позицій, цілей і засобів самореалізації в конкретних життєвих умовах, головним механізмом знаходження внутрішньої свободи. Нові орієнтації й ціннісні утворення обумовили необхідність звертання до розуміння виховання як діяльності особистості, що базується на вільному саморозвитку, і його педагогічній підтримці.

Відповідно до концепції педагогіки свободи, педагогічна підтримка за О.С.Газманом (3), складається в спільному з дитиною визначенні її інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод, що заважають їй зберігати людську гідність і досягати позитивних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, способі життя. Технологія педагогічної підтримки відноситься до нових технологій виховного процесу, що засновані на ідеях внутрішньої свободи, творчості, дійсній демократії і гуманізмі взаємин дорослого і дитини. Свободоздатність - це здатність до автономного, нонконформістського існування: здатність незалежно реалізовувати самостійне пізнання, своє життєве призначення, здійснювати власний, індивідуальний вибір

Педагогіка свободи, вивчаючи людину як суб'єкта вибору, має на увазі те, що людина здійснює цей вибір стосовно себе. Отже, без самопізнання свобода неможлива. Педагогіка свободи розглядається як теорія й практика діяльності професіоналів, що орієнтуються на учня, як на унікальну, духовну "самість". Вона розуміє учня не як індивідуальну можливість, а як індивідуальну дійсність. Це знімає для неї проблему "людини як об'єкта виховання" (предмет соціалізації) і ставить задачу допомоги дитині як суб'єкту вільної свідомості (самосвідомості), вільної діяльності (самодіяльності), вільного вибору (самовизначення).

Різноманітні властивості особистості інтегруються в її індивідуальності. Бережне відношення до індивідуальності, її підтримка - необхідна умова цілісності особистості, її морального здоров'я, емоційного благополуччя.

Підтримка виражає сутність гуманістичної позиції педагога по відношенню дітей. Це відповідь на природну довіру дітей, які шукають у вчителя допомоги й захисту, це розуміння їхньої беззахисності й усвідомлення власної відповідальності за дитяче життя, здоров'я, емоційне самопочуття, розвиток.

Сутність діяльності фахівців, які працюють у системі педагогічної підтримки - надання допомоги школяреві в скрутній ситуації для того, щоб він навчився самостійно вирішувати свої особисті проблеми і справлятися з труднощами, що припускає допомогу в пізнанні себе й адекватному сприйнятті навколишнього середовища.

Зміст технології особистісної педагогічної підтримки складається в спільному з учнем визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), що заважають йому зберігати людську гідність і досягати позитивних результатів у самоорганізації, самовихованні, визначенні способу життя.

Головна функція педагогічної підтримки — стимулювання зацікавленого, активного ставлення до життя, створення ситуації успіху, віри у свої можливості.

Мета педагогічної підтримки, як зауважує О. Газман, є усунення перешкод, що заважають успішному самостійному рухові дитини у світі, навчити дитину вирішувати особистісні проблеми і розуміти, чому вони виникають, тобто займати рефлексивну позицію по відношенню до проблеми і на цій основі самостійно будувати цілісну діяльність по її вирішенню. При цьому необхідно орієнтуватись на її реальні можливості і здібності, розвиваючі потреби в успішності самостійних дій.

Зміст діяльності педагога складається також із того, щоб допомогти дитині оволодіти засобом встановлення і розв'язання проблем. Перешкоди — це те, що відділяє дитину від бажаного результату. Джерелом перешкод виступають які-небудь вади в самому суб'єкті чи в соціальному середовищі, у матеріальних чи інших умовах.

Реалізація педагогічної підтримки передбачає повагу до особистості учня, що виявляється:

v у знанні вихователем індивідуальних особливостей дитини,

v у вияві довіри до неї, доброти, чуйності, співчуття, співстраждання, сердечної турботи,

v в емпатичному ставленні до особистості, що передбачає бажання і уміння відчувати іншого як самого себе, ставати на його позиції, розуміти внутрішній світ дитини.

Засобами спілкування педагога з учнем повинні бути не настанови, погрози, заборони, а врахування точки зору співбесідника, розумні вимоги. Всі ці дії спрямовані на те, щоб стверджувати неповторність кожної дитини.

Учень повинен розмірковувати над такими питаннями:

• як і чому виникає ця проблема?

• що він хоче, щоб з'явилось внаслідок його дій?

• наскільки це реально?

• що він може зробити для здійснення бажаного?

• що йому заважає?

• як вирішити цю проблему?

Досліджуючи практику педагогічної підтримки в діяльності класних вихователів, С. Юсфін і А. Коваленко дійшли висновку, що «невмілість» дитини у розв'язанні власних проблем викликана двома типами причин:

1) відсутність у її досвіді і свідомості механізмів самовизначення і самореалізації (аналітичних умінь, невміння перевести інтерес у мету, скласти план власних дій у досягненні її, спрогнозувати можливі і негативні наслідки тощо);

2) невміння налагодити взаємостосунки і взаємодії з іншими людьми під час реалізації своїх інтересів.