Робота з порушеннями комунікації в сім’ї

Особливу роль у сімейних взаємодіях відіграють самореферентні комунікації – внутрішні діалоги, зміст яких залежить від життєвої ситуації, здатностей, досвіду і культури особистості.

Сім’я є особливим комунікаційним середовищем; процеси інформаційного обміну в ній відбуваються з високим ступенем інтимності, очікуваннями щодо безпеки, захищеності та підтвердження сенсу, а також неконтрольованості інтеракцій. Кожна особа задіяна в безперервних комунікаціях. Способи індивідуального самовираження когось одного можуть не відповідати колективним очікуванням. Спільна історія, спільні смисли і цінності зумовлюють особливу стабільність сімейних комунікацій. За таких умов одностайно співпрацюють навіть посварені між собою члени сім’ї. спостерігачеві за таким спілкуванням може здаватися, що кожне нове висловлювання не завжди є безпосередньою реакцією на попереднє, а зумовлюється очікуваннями.

У сімейних комунікаціях часто фігурують парадоксальні вимоги, які не можуть бути виконані. Крайнім варіантом парадоксальної комунікації – подвійний натиск – включення індивіда в тісні стосунки з людиною яка одночасно передає йому повідомлення, що заперечують одне одного(характерний для шизофренічних сімей).

Згідно з концепцією подвійного затиску, шизофренічна симптоматика є способом виходу з нестерпної ситуації і спричинює нездатність розрізняти аспекти комунікації: зміст і контекст, буквальний зміст і метафору.

Формою парадоксальної комунікації є замаскована комунікація(містифікація) – маскування, затушовування ситуації в сім’ї. Це може проявлятись в запереченні одним членом сім’ї того, що говорить і відчуває інший. Основна функція – зберегти первинні нормальні взаємини.

Для розуміння процесів у сім’ї необхідно розглядати її як мобільну, а не як абсолютно незмінну систему. Та система балансує між різними, навіть протилежними станами(миром і війною у сім’ї, алкогольне сп’яніння та стан тверезості).

Діагностування сімейної ситуації.

Спершу необхідно проаналізувати контекст сім’ї, щоб зрозуміти на якому рівні виникла проблема: соц. зв’язків сім’ї із зовн. Оточенням; конкретних членів сім’ї в налагодженні соц. зв’язків; стосунків у сім’ї; когнітивних та поведінкових труднощів особистості; порушень розвитку і особистісних порушень; соматичних порушень.

Психотерапевту важливо з’ясувати й інші аспекти сімейного життя: етап розвитку сім’ї; тип; структуру; історію розширеної сім’ї; параметри згуртованості й ієрархії в типовій, конфліктній та ідеальній сімейних ситуаціях; особливості сімейного життя; міфи сім’ї, симптоми(проблеми).

Побудова гіпотези терапії

Після діагностування вибудовують гіпотези і стратегії консультування(психотерапії).

Під час спілкування з сім’єю психолог перевіряє гіпотезу про сенс сімейної дисфункції. Первинна гіпотеза визначає стратегію спілкування з сім’єю.

Побудову гіпотези починають з аналізу життєвого циклу сім’ї та контексту сімейного життя, що допомагає побачити причини проблеми. Завдання психолога – зрозуміти механізм дії і засоби, які застосовують у сім’ї для прийняття важливих рішень.

Гіпотези вибудовують на основі циркулярних запитань, результатів спостереження за поведінкою і можуть бути спрямовані як на проблему, так і на рішення. Від гіпотез починають реалізацію психотерапевничних програм. Психотерапевт може повідомити свою гіпотезу, а може й залишити в таємниці.