2018-01-08
451
Останнім часом форми хворобливої залежності від психоактивних речовин – наркоманія, токсикоманія, алкоголізм – прийнято об’єднувати загальним терміном «хімічна залежніст ь». Хімічна залежність одного з членів сім’ї неминуче порушує внутрішньосімейні відносини.
Основними психологічними ознаками будь-якої залежності є тріада: -обсесивно-компульсивний(нав’язливий)тип мислення; - заперечення як форма психологічного захисту; -втрата контролю.
Хімічна залежність вражає як індивіда, так і його родину:фізично, психологічно, соціально.
Зазначені вище ознаки відносяться і до співзалежності. Подібність залежн. І співзалежн. вбачають у тому, що обидва стани: а) являють собою первинне захворювання, а не симптом іншого захворювання; б)призводить до поступової фізичної, психічної, емоційної і духовної деградації; в) при невтручанні можуть призвести до передчасної смерті; г)під час одужання вимагають системного зсуву як фізичному, так і в психологічному плані.
Співзалежність – це фактор ризику рецидиву хімічної залежності у хворого, фактор ризику виникнення різних порушень в потомстві, в першу чергу – ризику хімічної залежності, грунт для розвитку психосоматичних захворювань і дипресії.
|
|
|
Хімічна залежність – сімейне захворювання. Є теорії, що розгляд хім залежність як симптом дисфункції сім’ї. З цього випливає, що система наркологічної допомоги повинна передбачати не тільки лікування залежності від алкоголю та наркотиків, але й лікування співзалежності.
Співзалежна людина - це та, яка повністю поглинена тим, щоб керувати поведінкою іншої людини, і абсолютно не дбає про задоволення своїх власних життєво важливих потреб.
Співзалежними є: 1)особи, які перебувають у шлюбі або близьких відносинах з хворими хімічною залежністю; 2)особи, які мають одного чи обох батьків, хворих хім залежністю; 3) особи, які виросли в емоційно-репресивних сім’ях.
Основні характеристики співзалежності. Якщо співзалежна людина не навчиться розпізнавати моменти, коли їй треба бути рятівником, то вона буде постійно дозволяти іншим ставити себе в положення жертви. Фактично самі співзалежні беруть участь у процесі власної віктимізації. Драма розвивається за принципом трикутника карпмана(жертва-переслідувач-рятівник). Час перебування співзалежної людини в одній ролі може тривати від кількох секунд до кількох років, а також може змінюватись около 20 разів на день.
Співзалежні використовують всі форми психологічного захисту6 раціоналізацію, мінімізацію, витіснення, тощо, але найбільше – заперечення. Воно допомагає співзалежним жити у світі ілюзій, оскільки правда настільки болюча, що вони не можуть її винести.
|
|
|
59. Охарактеризувати особливості девіантної поведінки підлітків.
Порушення поведінки, її відхилення від загальноприйнятих норм зустрічається серед підлітків доволі часто. Девіантна поведінка означає «збиватися зі шляху», «відхилятися від норми». Поведінка людини детермінована у суспільстві. Тому для встановлення меж нормальної поведінки потрібні не лише біологічні, а передусім соціальні критерії норми, оскільки саме вони є найважливішими засобами регуляції поведінки людини у суспільстві.
Девіантна поведінка підлітків – поняття соціально-психологічне, оскільки визначає відхилення від прийнятних у даному конкретно-історичному суспільстві норм міжособистісних стосунків: дій, вчинків, висловлювань. Іншими словами – ці відхилення поведінки, не зумовлені нервово-психічними захворюваннями.
Сучасні дослідження вказують на прямий зв’язок девіації з такими соціальними факторами:
— недостатній рівень культури, освіти і знань;— поганий вплив найближчого оточення (неблагополучна родина, групи підлітків з асоціальними тенденціями);— наявність вільного часу і невміння організувати своє дозвілля;— байдужість суспільства до антисуспільних і аморальних форм поведінки підлітків;— низький рівень виховання вдома і в школі.
Девіантна поведінка відображає в собі не тільки антисоціальну ситуацію, але головним чином весь попередній негативний вплив оточуючого середовища, яке сформувало особистість з кримінальною спрямованістю. Мотивація є передумовою до створення детермінуючої поведінки підлітка. Поведінка людини – дорослої чи малої – залежить від характеру так званої соціальної ролі, яка накладається на неї суспільством. Мотивом нетипової девіації підлітка може стати конфлікт ролей: тобто це така ситуація, коли одна з прийнятних соціальних ролей вступає у протиріччя з правилами поведінки взятої на себе другої ролі. Тому антисуспільні вчинки підлітків мають найчастіше не випадковий ситуативний характер, а є попри всю раптовість, імпульсивність і емоційність логічним розвитком всього попереднього життя.
Девіантна поведінка зберігає свій інтимний зв’язок з особистістю і її непатологічними відхиленнями. До них можна віднести психологічні особливості пубертатного віку, вікові особистісні реакції, особливості характеру і соціально-педагогічну занедбаність.
Появою мотивів атипової девіації процес мотиваційної сфери не завершується. Під час вчинення девіантного вчинку і особливо після нього одні порушення можуть змінитися іншими.
Таким чином, мотивація девіантної поведінки у підлітків є результатом складної взаємодії несприятливого внутрішнього середовища особистості і суспільства. Це означає, що лише зміни цих зовнішніх і внутрішніх умов можуть вплинути на зміни мотивації поведінки.
