Лекція № Загальна будова та функції дихальної системи

План лекції

Біологічне значення дихання

Будова та функції органів дихання

Дихальний цикл.

Гортань як головний апарат

Трахея, бронхи

Легені та їх функція

Ключові слова: дихальна система, дихання, повітряноносні шляхи, носова порожнина, носоглотка, голосові зв‘язки, голосова щілина, трахея, бронхи, альвеоли, легені, легеневі пухирці, дихальний об‘єм, плевральний міхур.

Література

Антипчук Ю.П. Анатомия и физиология ребенка. – К. Вища школа.

Коляденко Г.І. Анатомія людини. –К:Либідь, 2001.

Мару ненко І.М., Неведомська Є.О., Бобрицька В.І. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни. –К. Професіонал, 2004.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

До органів дихання відносяться: легені, де відбувається газообмін між повітрям і кров'ю, і повітряноносні шляхи, по яких проходить повітря в легені й з них назад у навколишнє середовище. Повітря з навколишнього середовища послідовно проходить через порожнину носа або рота, глотку, гортань, трахею й бронхи.

Порожнина носа

Основа зовнішнього носа це хрящі. Вони, з одного боку, перешкоджають звуженню ніздрів під час подиху, а з другого, будучи еластичними, запобігають можливому травмування виступаючої верхівки носа. Більша частина слизової оболонки носової порожнини вкрита миготливим епітелієм, що дозволяє затримувати пилові частки, які потрапляють у ніс із повітрям. Бокаловидні клітини цього епітелію й слизові залози своїм секретом воложать поверхню слизової оболонки. У товщі її, особливо на нижній носовій раковині, є густа мережа кровоносних судин. В області верхніх носових раковин слизова оболонка має миготливий епітелій. Таким чином, порожнина носа, перебуваючи на початку дихального шляху, пристосована безпосередньо пропускати повітря під час дихання. Повітря яке вдихає людина в порожнині трохи очищається, воложиться й нагрівається, а орган нюху, що перебуває тут бере участь у сприйнятті запахів.

З порожнини носа повітря проходить через хоани в глотку (під час вдоху через рот - у зів, а потім у глотку), а відтіля у гортань.

Гортань

Гортань розташована на передній поверхні шиї на рівні 4-6-го шийних хребців. Разом з тим гортань розташована нижче й позаду порожнини рота, і тому вхід у неї має закриватися при проходженні їжі. Все це виявляється можливим завдяки особливому пристрою гортані. Мало того, людина може довільно змінювати просвіт гортані й таким чином регулювати звук голосу.

Скелетом гортані, її твердою основою, є хрящі: щитовидний, персневидний, черпаловидний й надгортанник. Всі вони гіалинові, крім надгортанника й голосового відростка черпаловидного хряща, які складаються з эластичної хрящової тканини. Наявність між хрящами суглобів і м'язів з поперечно-смугастої м‘язової тканини дозволяє приводити їх у рух або фіксувати в певному положенні.

Щитовидний хрящ найбільший із хрящів гортані. Він має праву й ліву пластинки, з'єднані попереду й розбіжні позаду. Верхній край пластинок за допомогою перетинки й зв'язувань з'єднаний з під'язичною кісткою, завдяки чому можливий рух під'язичної кістки, наприклад при ковтанні. Персневидний хрящ має форму персня, дуга якого розташована горизонтально під нижнім краєм пластинок щитовидного хряща. Пластинка ж персневидного хряща звернена назад і лежить вертикально. На верхньому краї її є суглобні поверхні для з'єднання із черпаловидними хрящами, а нижній край усього перстневидного хряща з'єднаний зв'язуванням з лежачою нижче трахеєю.

Черпаловидний хрящ парний, має форму трьохсторонньої піраміди. Він бере участь в утворенні перстнечерпаловидного суглоба. У хряща є два відростки: передній - голосовий і бічний - м'язовий. Від голосових відростків обох хрящів тягнуться праві й ліва голосові зв'язування, які перетинають порожнину гортані й, направляючись уперед, прикріплюються із внутрішньої сторони до збіжних пластинок щитовидного хряща. З м'язовими відростками зв'язані м'язи, що рухають і фіксують ці хрящі.

Надгортанник - непарний хрящ листоподібної форми, лежить попереду входу у гортань. При ковтанні виступаюча нагору вільна частина хряща відходить униз і може прикривати вхід у гортань, а потім завдяки еластичності - приймати вихідну форму й положення.

М'яза гортані утворені з поперечно-смугастої м'язової тканини, мають здатність звужувати голосову щілину й змінювати стан голосових зв'язувань. Порожнина гортані із внутрішньої сторони вислана слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, крім надгортанника й голосових зв'язувань, які вкриті багатошаровим плоским епітелієм. На правій і лівій сторонах порожнини гортані є по дві складки: верхня - складка передодня й нижня - голосова складка. Поглиблення між ними називається шлуночком гортані. Це свого роду резонатори. Слід зазначити, що у голосоутворенні основну роль відіграють голосові складки, у товщі яких закладені голосові зв'язування й голосовий м'яз. У стінках гортані є також сполучна тканина з еластичними волокнами, залози, лимфоїдна тканина та ін.

Трахея й бронхи

Трахея, або дихальне горло, являє собою трубку. Угорі, на рівні 6-го шийного хребця, вона сполучається з персневидним хрящем гортані, а внизу, на рівні 4-5-го грудного хребця, розділяється на правий й лівий головні бронхи. За трахеєю лежить стравохід.

Основу трахеї становлять 16-20 хрящів підковоподібної форми, з'єднані один з одним зв'язуваннями. Задня стінка трахеї м'яка, хрящів не має, що сприяє безперешкодному проходженню харчової грудки по стравоходу. Зовні трахея вкрита сполучнотканинною оболонкою, а із внутрішньої сторони - слизовою оболонкою, яка містить бокаловидні клітини й слизові залози, що її зволожують. Слизова оболонка вкрита миготливим епітелієм, війки якого очищують повітря яке вдихується від пилу.

Від місця розподілу трахеї головні бронхи розходяться в сторони й униз, у напрямку до воріт легенів. Правий головний бронх коротше й ширше, ніж лівий. Будова стінки головних бронхів така ж, як і стінки трахеї.

Легені

Легені - парний орган. Розташовані вони в грудній порожнині, по обидві сторони від середостіння, у якому розташовані: серце з великими судинами, вилочкова залоза, трахея, початкові відділи головних бронхів, стравохід, аорта, грудна протока, лімфатичні вузли, нерви й інші утворення. Серце трохи зміщене вліво, тому права легеня коротше й ширше лівої. У правій легені ^три частки, а в лівій дві. Кожна легеня має форму конуса. Верхня, звужена, його частина називається верхівкою легені, а нижня, розширена, - основою. У легені розрізняють три поверхні: реберну, діафрагмальну й медіальну, звернену до серця. На медіальній поверхні знаходяться ворота легені, де розташовані бронхи, легенева артерія, дві легеневих вени, лімфатичні ^із°суди, лімфатичні вузли, нерви. Всі ці утворення об‘єднані сполучною тканиною в пучок, який називається коренем легені. Увійшовши у ворота легенів, головні бронхи розділяються на більше дрібні, утворюючи так називане бронхіальне дерево. Легені, таким чином, складаються із бронхіального дерева і його кінцевих утворень - легеневих пухирців-альвеол. Із зменшенням калібру бронхів зменшується кількість хрящової тканини в них і відносно збільшується кількість гладких м'язових клітин і эластичних волокон. Основною структурною одиницею легенів є ацинус, що представляє собою розгалуження кінцевого бронха й пов'язаних з ним альвеол. У легенях налічується до 800 тис. ацинусів і до 300-400 млн. альвеол, загальна поверхня яких досягає 100 м². 20-30 ацинусів, зливаючись, утворюють часточку пірамідальної форми, величиною до 1 див у діаметрі. Дольки відділені одна від одної сполучною тканиною, у якій проходять судини й нерви. Із сукупності часточок (2000-3000) утворюються бронхологічні сегменти, а з останніх - частки легені. Важливе значення для газообміну має альвеола, стінка якої дуже тонка й складається з одного шару альвеолярного епітелію з базальною мембраною. Альвеоли зовні обплетені густою мережею кро-воносних судин. Через стінку альвеоли й відбувається газообмін між кров'ю, що протікає по капілярах, і повітрям яке збагачено киснем.

Кожна легеня зовні вкрита (крім воріт) серозною оболонкою - плеврою. Та частина плеври, що вкриває саме легені називається вісцеральною плеврою, а та, котра з кореня легкого переходить на стінки грудної порожнини, - паріетальною (пристінною) плеврою. Між цими листками є порожнина плеври, заповнена невеликою кількістю серозної рідини, яка зволожує листки, що сприяють кращому ковзанню легені при вдиху й видиху. У паріетальній плеврі виділяють: реберну плевру, діафрагмальну й медіастинальну (середостінну) - по назві стінок, які вони вкривають. Унизу паріетальна плевра має поглиблення - плевральні синуси. Найбільш глибокий з них - реберно-діафрагмальний синус. При скороченні й опусканні діафрагми під час вдиху зміщюється діафрагмальна плевра, що приводить до збільшення поглиблень і опусканню в них легенів, які розширюються. Плевральні порожнини, права і ліва, не сполучаються між собою, тому що кожна легеня перебуває у власно плевральному мішку.

Запитання для самоконтролю: