Предмет і завдання педагогічної компаративістики

Для початку ХХІ ст. характерними є ґлобалізаційні процеси, що сприяють подоланню бар’єрів між країнами на шляху до вільного обміну ідеями, знаннями, продукцією, робочою силою, а також відображаються на освітніх процесах у різних країнах світу. В цих умовах особливого значення набуває порівняльна педагогіка, або педагогічна компаративістика, основним завданням якої є вивчення особливостей функціонування освітніх систем різних країн світу задля використання позитивного педагогічного досвіду у вітчизняній системі освіти.

Педагогічна компаративістика – наука, яка досліджує закономірності функціонування і розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах шляхом зіставлення подібностей і розбіжностей.

Актуальною на сучасному єтапі є термінологічна проблема визначення статусу порівняльної (соmparative education) та зарубіжної педагогіки (international education); як одного цілого, як споріднених галузей знань, як окремих галузей знань. Тривалий час терміни порівняльна педагогіка та зарубіжна вживались як аналогічні, синонімічні. В сучасних умовах поняття «international education» набуло і інших значень, що стали більш уживаними як в педагогічному, так і в широкому соціальному контексті:

1) система заходів, що має на меті виховання в дусі взаєморозуміння та співробітництва між народами (наприклад, розроблена в рамках Ради Європи (РЄ) програма «Виховання для європейського громадянства»);

2) освіта учнів різного етнічного походження в рамках однієї освітньої інституції (як приклад такої освіти можна назвати «європейські школи», що виникли у 1953 році з метою формування громадян майбутньої Європи);

3) вища освіта, пов’язана з тривалим закордонним стажуванням. В Європі існують широкі програми організації студентських обмінів в рамках РЄ, а також Європейська асоціація міжнародної освіти (Еurореаn Association of International Education–ЕАІЕ) – позаурядова неприбуткова професійна організація, членами якої є 1700 освітян та 34 членські організації з 65 країн. Метою ЕАІЕ є розвиток вищої освіти в регіоні шляхом її інтернаціоналізації.

Також поряд з терміном порівняльна педагогіка, під яким найчастіше розуміють академічну науку, з’явилися суміжні напрями досліджень – порівняльна освіта (соmparative education), інтернаціональна освіта (international education). Вони мають певну специфіку, на яку слід звернути увагу. Річ у тім, що в глобальному світі компаративістика набуває дедалі більшої практично-прикладної значущості, передусім як дослідницька діяльність, що дає змогу порівнювати якісні параметри функціонування освіти в кількох чи низці країн, і за необхідності вдаватися до реформаторських заходів. Такі компаративні дослідження нерідко класифікують як інтернаціональні (чи міжнародні) в галузі освіти. Вони провадяться силами фахівців з багатьох країн і є почасти практично спрямованими, передбачають міжнародну співпрацю, закордонні відрядження науковців (роботу в полі), організацію діяльності міжнародних дослідницьких центрів та інституцій, що займаються аналізом та узагальненням наукових результатів, даних, одержаних ученими й освітянами-практиками в різних країнах світу.

Об’єктом педагогічної компаративістики як окремої галузі наукових знань є освіта як процес соціально-культурного відтворення людини в сучасному світі, а також як соціальний інститут у глобальному, регіональному і національному масштабах.

Предметом педагогічної компаративістики (Б.Л.Вульфсон) – тенденції та закономірності розвитку освіти у різних країнах, геополітичних регіонах та у глобальному масштабі.

Предмет порівняльно-педагогічного дослідження, як підкреслює Й.Л.Вульфсон, може виходити за межі спеціалізації, що традиційно склалась в педагогічній науці, мати міждисциплінарний характер, тобто, включати розгляд явищ і процесів у галузях:

1) школознавство: форми і методи управління освітою в централізованих та децентралізованих системах освіти, принципи організації мережі навчальних закладів, місце приватних навчальних закладів в національній системі освіти, фінансування освіти;

2) дидактика: зміст, форми та методи навчання та шляхи їх модернізації;

3) система виховання та соціалізації підростаючого покоління, тобто вивчення як інваріантів, так і специфічних для окремих національних виховних систем рис, що визначають зміст та методи морального виховання, взаємодії школи, сім’ї та церкви, роль засобів масової інформації у процесі соціалізації тощо;

4) сімейне виховання: аналіз співвідношення загального та особливого у розвитку сімейного виховання в сучасному світі;

5) система безперервної освіти, функціонування та взаємозв’язок всіх її ланок;

6) діяльність міжнародних освітніх організацій;

7) міжнародне освітнє право: двосторонні та багатосторонні договори, конвенції, протоколи міжнародних форумів щодо статусу освітніх установ, правового стану педагогів та учнів, щодо взаємного признання дипломів тощо,

8) педагогічні концепції, що покладені в основу реформування освітніх систем.

Більш докладним у багатьох аспектах і поданим у дещо іншій логічній площині є виклад питання французьким компаративістом Х.В.Даелом: «Порівняльна педагогіка – це: а) міждисциплінарна складова педагогічної науки; б) яка вивчає педагогічні явища і факти; в) у взаємозв’язку з соціальним, політичним, економічним і культурним її контекстом; г) у їх порівнянні за принципами подібності і відмінності в двох чи більше регіонах, континентах або ж загалом у світовому вимірі; д) з метою усвідомлення унікальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних законів (фактів) і цінних ікорисних для цієї системи; е) з метою її вдосконалення». Звернімось до подальшої конкретизації наведених пунктів:

а) порівняльна педагогіка – це така ж складова педагогічної науки, як і теорія, історія педагогіки, економіка, соціологія освіти, соціальна педагогіка тощо. Вона є міждисциплінарною, оскільки часто використовує дані та методологію таких наук, як історія, статистка, демографія, соціологія, психологія;

б) дослідницьке поле як педагогіки взагалі, так і порівняльної педагогіки зокрема значно розширюється: воно охоплює як формальну, так і неформальну і інформаційну освіту. Порівняльна педагогіка вивчає політичні відмінності як чинники формування легітимної бази освіти, а також адміністративні та фінансові основи здійснення освітньо-професійної підготовки: структуру освітніх систем (рівні, напрями, профілі у їх взаємовідношенні, дипломи, вчені ступені та звання); педагогічні цілі, результати, перспективи, методи, технології, підручники, дидактичні матеріали; учасників навчального процесу (учні, вчителі, професори, директори шкіл, інспектори, інструктори, батьки); шкільні режими, розклад занять, канікулярні періоди;

в) порівняльна педагогіка вивчає педагогічні явища за принципом їх обумовленості. Наприклад, проблеми жіночої освіти обов’язково розглядаються у взаємозв’язку з релігійними, соціальними та економічними особливостями. Компаративісти часто звертаються до шкільної демографії, економіки, соціології, психології, політології, філософії, країнознавства, культурології, історії тощо;

г) порівняльна педагогіка вивчає педагогічні явища у кількох провінціях, країнах, великих і малих регіонах як у географічному, так і геополітичному розумінні, наприклад, європейські, арабські країни. Латинська Америка, країни Далекого Сходу, розвинуті країни, і навіть у світовому масштабі. Таке порівняння здійснюється з метою виявлення подібного і відмінного, усвідомлення переваг і недоліків, досконалості і недосконалості, а також причин їх виникнення;

д) порівняльно-педагогічне дослідження може мати найрізноманітніші цілі. До найбільш актуальних питань, що досліджуються компаративістами, належать: проблеми глобалізації освіти, вплив освіти на прогрес людської цивілізації, використання нових інформаційних технологій в сфері освіти, формування нових (європейських, глобальних) цінностей у молоді, проблеми стандартизації освіти, надання рівних прав на отримання освіти, педагогічна освіта, (наприклад, на IX Всесвітньому конгресі з порівняльної педагогіки (Сідней, 1996) проблемам педагогічної освіти було присвячено близько третини всіх доповідей); професійна підготовка молоді та вимоги ринку до неї, проблеми освіти жінок (дівчат) тощо;

е) при всьому різноманітті предметів дослідження компаративістів об’єднує прагнення збагнути природу досліджуваних явищ і процесів з метою їх удосконалення, а також передбачити небажані побічні наслідки здійснюваних педагогічних новацій.

Сучасна чеська дослідниця Мірослава Ванова обґрунтовує п’ять функцій порівняльної педагогіки:

1) теоретичну – сприяє розвитку інших наук;

2) практичну – надання відповідної і придатної для узагальнення інформації про розв’язання конкретних проблем у різних країнах, що сприяє поліпшенню поточного стану освіти в своїй країні;

3) прогностичну – намагання передбачити майбутній розвиток, визначення певних напрямів і тенденції в галузі освіти;

4) міжнародно-інтеграційну – може стати важливим інструментом у боротьбі проти ксенофобії та націоналістичних тенденцій (через надання знань про освіту в інших країнах, долучення до міжнародного пізнання та розуміння; акцентування унікальності події та освітніх проблем, їх контекст і джерела, а також необхідність їх специфічного розв’язання в окремих країнах;

5) пропедевтичну – підвищує теоретико-методичну і практично-педагогічну компетенції майбутніх вчителів та працівників системи освіти [ Порівняльна педагогіка («Академвидав») Чепіль М. М.].

Серед функцій порівняльної педагогіки дослідниками називаються також:

• описова, пояснювальна, прогностична (К. Бражнік [Бражник Е. И.);

• теоретична, практична, прогностична, міжнародно-інтеграційна, пропедевтична (О. Матвієнко [Матвієнко О., с. 121]);

• уніфікація та впорядкування термінів та понять педагогічної документації різних країн, співставлення різних моделей освіти та освітньої політики, прогнозування шляхів розвитку освіти, розробка планів розвитку освіти (М. Рослякова [Рослякова М.]);

• «дзеркальна» – забезпечення інформацією про якість системи освіти відносно подібних країн при порівнянні даних по відповідно вибраним групам (З. Батюкова [Батюкова З., с. 49]);

• ідеографічна (пошук особливого), меліористська (пошук кращих моделей), еволюційна (пошук тенденцій розвитку), квазіекспериментальна (пошук універсального) (В. Харнер [Андреев В. И., с. 22]);

• інформаційно-аналітична, акумулююча, корекційна, координуюча, прогностична, вибірково-адаптивна.

Б. Вульфсон та З. Малькова визначили завдання порівняльної педагогіки наступним чином:

· уніфікація та впорядкування термінів, що використовуються у освітянській документації різних країн;

· виявлення глобальних закономірностей та тенденцій розвитку освіти та врахування їх специфічних проявів у різних країнах та культурах;

· виявлення суперечностей і тенденцій су­часного та перспективного розвитку вітчизняної освіти на основі аналізу досягнень і недоліків у зарубіжному педагогіч­ному досвіді;

· розроблення та використання уніфікованих, науково обґрунтованих критеріїв оцінки якості та ефектив­ності освіти країн з метою здійснення об’єктивного порівняння (виявлення досягнень і недоліків, специфічних відмінностей та подібних рис);

· зіставлення педагогічних ідей і шкільної практики та формулювання на цій основі теоретичних підходів універсального, прогностичного характеру;

· здійснення прогностичних функцій (Бражник Е. И.; Вульфсон Б.).