Технологічний вимір інноваційних процесів у сучасній освіті

Ще одним важливим виміром інноваційних процесів у сучасній освіті є технологічний. Головними проявами концептуальних змін у діяльності як середньої, так і вищої школи стали:

v шлях до подолання кризи, що поглиблюється світова співдружність вбачає у зміні освітньої парадигми. Головним завданням процесу приготування людини до життя та праці у світі, який безперервно змінюється, є не надання інформації, а формування вміння її отримувати та використовувати. Іншими словами, навчальні заклади покликані надавати свої послуги не у вигляді надання конкретних знань, а у вигляді передання технології отримання та застосування знань

v перехід від практики прямого інструктування учнів до навчальної та дослідницької діяльності, у якій вони співпрацюють з учителем та між собою у досягненні розуміння навчального матеріалу.

Відбувається поступовий перехід до практики, коли вчитель на уроці працює не з цілим класом, а індивідуально або з групою.

Провідне місце в школах розвинених країн займають бібліотеки з читацькими залами, вельми великими (на 50-70 місць) в середніх школах. Поряд з ними працюють навчальні центри, де є персональні комп’ютери, відеосистеми, магнітофони із записом різних курсів і тем, які становлять одне ціле з навчальними посібниками і перевірочними завданнями в робочих зошитах.

У центрах – індивідуальні столи, розділені невисокими стінками, для самостійної роботи учнів. Бібліотеки та центри дозволяють учителю організувати індивідуальну роботу як для особливо обдарованих, так і учнів які не встигають у навчання. Останні можуть працювати за індивідуальною програмою з учителем-репетитором або з комп’ютером, відпрацьовувати навички читання, підрахунку або освоюючи важкі теми з предметів.

У старших класах академічних відділень середньої школи, які готують школярів до вступу до ВНЗ, крім уроку все ширше використовуються форми, характерні для вищої школи, – лекції, семінари, заліки, тьюторська система (індивідуальна робота над темою, супроводжувана консультаціями і бесідами з учителем). Таким чином, розвивається самостійність учнів і забезпечується плавний перехід з середньої до вищої школи.

Важливе місце в навчальному процесі займають екскурсії як форма навчальних занять. Школи в Англії, США, Франції, Швеції, Японії та інших країнах мають у своєму розпорядженні спеціальні шкільні автобуси, що полегшує організацію екскурсій на природу, підприємства, до історичних місць, в музеї.

Вчитель заздалегідь готується до екскурсії: учні отримують перед виїздом необхідну інформацію, запитання або серію завдань, які повинні бути виконані під час екскурсії. Підсумком екскурсії є дискусія, звіт, твір, малюнки учнів тощо.

Групові та індивідуальні форми роботи дуже важливі для формування в учнів навичок самоосвіти, що визначається 40-ю Міжнародною конференцією з освіти (1986) як одне з найважливіших завдань школи, вирішення якого сприяє розвитку безперервної освіти.

Варіантами таких підходів є коопероване навчання, саморегульоване навчання, кероване дослідження, самонавчання.

До новацій у розвитку форм навчання належить неградуйовані школи, де заняття організовуються так, щоб учень, виконуючи самостійну роботу під керівництвом учителя-консультанта, міг досягати вищих результатів власним темпом.

В індивідуалізації навчання учнів також використовують контрактну форму. Контракт – угода між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи учня. Це форма навчання дає змогу учням індивідуально планувати свою навчальну діяльність і оволодівати матеріалом відповідно до власних здібностей та інтересів. Контракт не звільняє від щоденних занять у школі, а є доповненням до них, оскільки складений з метою поглиблення знань з окремого предмета. За такої форми навчання вчитель є лише організатором пізнавальної діяльності учня і консультантом.

Окремими формами індивідуалізованого навчання є навчальні центри і центри за інтересами. Навчальний центр може бути організовано у класі, він забезпечує учнів, що цікавляться певною галуззю знань, необхідним обладнанням і матеріалами, науковою і популярною літературою. Центри за інтересами дають учням змогу розширити знання з конкретної соціальної проблеми: дослідити економічну ситуацію в регіоні, расове питання тощо.

Результати роботи учнів над проектами у навчальному центрі або центрі за інтересами оформлюють у шкільні виставки, наукові доповіді тощо.

v формування дитиноцентрованого навчального середовища, в якому спрямування на ефективні навчальні результати поєднується із забезпеченням емоційного комфорту учнів у навчальному процесі, а також створенням естетично виразного навчального контексту.

Так, у роботі з «дітьми ризику» застосовуються різні методи, що враховують індивідуальні особливості дитини. Але основу методики становить ряд базових принципів: опора на сильні сторони в розвитку дитини; чітке визначення мети та можливість досягти її учнем; забезпечення безперервного зворотного зв’язку; постійне позитивне підкріплення не тільки отриманих дитиною результатів, але і його прагнення та бажання отримати їх. Сукупність цих принципів повинна забезпечити учневі атмосферу успіху і дати можливість переживати почуття успіху, що виступає головною умовою пізнавальної активності дітей, які мають ризик зісковзнути в неуспіх, що вбиває їх мотиваційну сферу.

Для подолання «прихованої неуспішності», створення умов для обдарованих вчитися на рівні своїх здібностей в школах вводять в програми «просунуті» курси, вибір предметів, «класи гордості», куди відбираються учні з особливо високим рівнем і швидкістю навчання. Організовуються шкільні, регіональні, національні конкурси творчих робіт учнів, Малі Академії Наук, Академії юніорів тощо. Ці умови в масовій школі стимулюють інтерес здатних до навчання учнів, зростає їх пізнавальна і творча активність, зміцнюються їх впевненість у собі («я можу»), здатність вчитися на високому рівні.

v зміна ролі вчителя в навчальному процесі: він перестає виконувати функцію «агента передачі навчального плану». Його роль варіюється від тренера до провайдера, організатора, менеджера індивідуалізованого навчального простору. Що передбачає застосування різноманітних особистісно орієнтованих педагогічних технологій, серед яких навчання у співробітництві, метод проектів, різнорівневе навчання, індивідуальний і диференційований підхід до навчання.

Слово вчителя перетворюється з монологічного в діалогічне. Вчителі Англії, Австралії, Канади, США добре володіють методами бесіди, дискусії, постановки проблемних питань. Учитель в класі рідше розповідає сам, частіше веде жваву бесіду з учнями, заохочуючи їх до висловлення своєї думки.

Особливо цінується метод дискусій, який дозволяє розглянути наукову, соціальну моральну проблему з різних точок зору. Уже в початкових класах учні отримують початкові вміння, необхідні в дискусії: уважно слухати, поважати думку інших, не боятися висловити те, що не збігається із загальною позицією, логічно і чітко висловити свою думку. В старших класах вводяться курси риторики, дискусійні класи, в яких школярі вдосконалюють навички публічних виступів, відстоювання своєї точки зору, вміння знайти нестандартний підхід до вирішення проблеми.

Застосування проблемного методу поступово змінює зміст підручників. Замість епічного викладу фактів навчальний матеріал групується навколо актуальних наукових і соціальних проблем, викладаються різні теоретичні підходи до їх вирішення, формулюються проблемні завдання і питання для учнів. Проблемний підхід у побудові підручників, у викладі навчального матеріалу вчителем поступово займає провідне місце в навчальному процесі.

Оновлення навчального процесу пов’язується зі зміною ролі і змісту діяльності учнів в шкільних лабораторіях. Ще 40-я Міжнародна конференція за освітою (1980) в своїх рекомендаціях записала про необхідність «більш широкого використання всіляких лабораторних, експериментальних і практичних занять, що ведуть до більш активної участі школярів у процесах наукових досліджень і технологічного розвитку».

Самостійна робота учнів як метод навчання дуже важлива для підготовки учнів до самоосвіти, формування провідних навичок планування роботи, її організації і самоконтролю, умінь опрацьовувати і аналізувати інформацію, робити узагальнення, вносити необхідні корективи в роботу.

Учні середньої школи в усіх країнах виконують домашні завдання. Більш того, в ряді країн, наприклад США, їх обсяг зростає. Навчальний день в американській школі планується таким чином, щоб учні одну годину працювали в школі самостійно (в бібліотеці або спеціально відведеному залі) над навчальними завданнями.

Інколи виконання завдання вимагає тривалого часу, що пов’язано зі збором матеріалів які ніким ще не досліджувались, проведенням опитувань, спостереженнями. Таку самостійну роботу розглядають як проект. Учень або група дітей, під час виконання проекту, мають змогу працювати не лише в школі, але і за її межами (архіві, музеї, міській бібліотеці тощо).

Пріоритетність завдання розвитку пізнавальної та творчої активності спричинила появу таких нових методів як драматизація, дидактичні та рольові ігри. Збуджуючи безпосередньо емоційну сферу, вони стимулюють пізнавальний інтерес учнів, їх уяву, змушують працювати комплекс особистісних компонентів, які зазвичай слабо задіяні в навчальному процесі.

Також школи давно застосовують технічні засоби. Інформаційна революція, пов’язана зі створенням принципово нових носіїв інформації, заснованих на мікроелектроніці, помітно змінила традиційний вигляд школи за останні десятиліття. Майбутнє освіти багато в чому пов’язується з подальшим використанням таких сучасних інформаційних засобів, як телевізор, аудіо- і відеоапаратура і особливо комп’ютер в комплексі з іншими технічними засобами.

Найбільш часто застосовують учителі комп’ютерні програми (навчання за допомогою комп’ютера), які дозволяють розвивати базові навички читання, письма, рахунку, а також отримувати нову інформацію з різних навчальних дисциплін і вирішувати проблеми в якості діючої особи (рольова гра). За висновком фахівців-практиків, цей вид застосування комп’ютера в класі забезпечує безперервний зворотний зв’язок учня з «тьютором», який терпляче попереджає помилки, підказує правильні кроки, підбадьорює, що важливо для відчуття почуття успіху. Комп’ютер дозволяє індивідуалізувати навчання, стимулювати мислення в проблемних ситуаціях.

Так записані на відеоносіях програми дозволяють учням практично самостійно вивчити той чи інший курс, сприймати пояснення вчителя, виконувати завдання і тестові перевірки. Особливо успішно відбувається навчання з фізичних і біологічних дисциплін, так як відеоносії дозволяють користувачеві здійснювати різні експерименти, у схожих на реальні умовах, але без застосування реактивів і обладнання.

На окрему увагу заслуговує система взаємодіючого телебачення, механізм якого включає навчальну телевізійну станцію, телефонний носій, супутниковий зв’язок і кабельне телебачення. Поєднання чотирьох компонентів дозволяє бачити на екрані, чути і спілкуватися з лектором і вчителем учням багатьох шкіл шкільного округу. Ця система особливо важлива для обдарованих учнів, для яких окрема школа не може запросити досвідченого викладача для викладання нетрадиційних шкільних курсів.

Також застосовуються в школі та інших навчальних закладах системи електронної пошти та інформації. В цьому випадку комп’ютери включаються в мережу, яка з’єднується за допомогою телефонної станції і супутникового зв’язку. Користувачі комп’ютерів, включених в мережу, мають змогу обмінюватися інформацією, обговорювати актуальні для них питання та проблеми, спільно писати твори, статті тощо. Система електронної пошти та інформації дозволяє організувати конференції, семінари, дискусії без витрати часу на поїздку і необхідності бути присутнім в будь-якому місці.

За таких умов педагогічна діяльність вимагає значно ширшого кола професійних компетентностей, пов’язаних з потребою повноцінної реалізації автентичних освітніх потреб кожного учня та їх оцінки;

v розширення фізичних меж навчального середовища, що не обмежуються класною кімнатою.

Відкрита освіта ‒ спосіб організації навчальної праці в школах (переважно початкових) для якого характерні: а) відмова від класно-урочної системи та від оцінки успішності на основі заданих норм; б) гнучка «відкрита» організація навчального простору; в) рухливий склад навчальних груп, а також вільний вибір дитиною видів та способів навчальної роботи.

Заняття проводяться одночасно кількома вчителями із значною кількістю учнів (більш ніж 100) у великому приміщенні, яке розділено рухливими перетинками або шкільними меблями на об’єднані навчальні зони («відкритий клас»). Учні працюють невеликими групами або індивідуально, можливе «вертикальне» групування учнів різного віку. Взаємодія з учителем підкорюється завданням мотивації та орієнтації учнів до самостійної роботи з навчальним матеріалом;

v відмова від старої пасивно-репродуктивної дидактичної системи та створення нової, орієнтованої на пізнавальну активність учня.

Так, 40-ва Міжнародна конференція освіти відзначила у своїх рекомендаціях, що у навчальному процесі сучасної школи важлива активна участь дітей, орієнтація на розвиток творчих сил дитини, прагнення учнів до самоосвіти;

v спрямованість альтернативних шкіл на розвиток внутрішньої мотивації учнів, що зумовлює високий рівень їх свободи у навчальному процесі, варіативність форм звітності, специфічні форми, функції та культуру оцінювання навчальних результатів. Перевага надається критеріальному оцінюванню, а також навчальним звітам, методу портфоліо, в яких учні можуть висловлювати судження щодо результатів своєї роботи.