Структурні зміни характерні для світової вищої освіти

(А. Сбруєва):

· універсалізації спеціалізованих вишів (зокрема технічних, педагогічних);

· диференціації університетів (наприклад, утворення дослідницьких навчальних, віртуальних, корпоративних, розподілених по території, мережевих, національних тощо університетів);

· інтернаціоналізації навчальних закладів (зокрема, відкриття філій за кордоном, укладання франшизних, твінінгових тощо угод про міжнародне співробітництво);

· розширення сфери освітніх послуг вишів: надання не тільки академічних та наукових ступенів, але й робітничих професій.

 

VII. Глобальні зміни відбуваються в структурі академічних та наукових ступенів.

Формула бакалавр-магістр-доктор фактично стала глобальним стандартом, що має деякі національні варіації у кількості і назвах магістерських (кар’єрний, професійний, науковий) і докторських (негабілітований, габілітований) ступенів;

Головні риси євромагістра були конкретизовані у висновках та рекомендаціях Конференції зі ступенів магістерського рівня (Гельсінкі, 2003). Так, магістерський ступінь визначається як кваліфікація другого циклу вищої освіти і знову підкреслюється наступність бакалаврату, магістратури та докторантури. Програми підготовки магістрів мають мати різну орієнтацію й бути багатопрофільними, щоб відповідати індивідуальним та академічним потребам, а також вимогам ринку праці. На відміну від бакалаврату, на магістерському рівні заохочується запровадження спільних програм між різними університетами як прояв внутрішньоєвропейського співробітництва.

У дослідженні Г. Дейвіса зазначається, що підготовка магістрів у Європі набула трьох головних форм:

1) професійно спрямовані магістерські курси денної, дистанційної та змішаної форми навчання;

2) дослідницько-інтенсивні магістерські програми, які функціонують як додокторське навчання для наукової кар’єри;

3) курси магістерського рівня різної тривалості, які надаються працівникам без відриву від виробництва.

Проте, на думку дослідника, профіль (profile) магістерського ступеня в Європі лишається нечітким, оскільки назви та номенклатури магістерських спеціальностей, зрозумілі на національному рівні, втрачають прозорість, коли їх розглядають у міжнародному контексті.

 

VIII. Ознакою розвитку суспільства знань є формування в межах системи неперервної освіти такої підструктури, як освіта дорослих.

Провідними типами освіти дорослих є:

а) загальна (здобуття загальної грамотності або її підвищення);

б) професійна (набуття нових професійних компетенцій або їх підвищення);

в) корективна (вивчення державної мови, набуття навичок цивільного спілкування тощо).

Здійснюється освіта дорослих як у закладах формальної освіти (загальноосвітні та професійні навчальні заклади), так і неформальним шляхом (учнівство на робочому місці, різноманітні курси для здобуття нової спеціальності та задоволення пізнавальних, соціальних потреб).

Визнаним лідером в організації освіти дорослих на міжнародній арені є
ЮНЕСКО – найбільший інтелектуальний центр міжурядової співпраці з питань освіти, науки і культури, до складу якого входять 188 країн та понад 600 урядових організацій.

Ґрунтовний аналіз документів ЮНЕСКО дозволив Т. Десятову виділити три провідні чинники, що впливають на професійну освіту дорослих:

1) світові демографічні зміни;

2) глобалізація інформаційних технологій;

3) нові знання, що стають могутньою рушійною силою соціальних перетворень.

Серед масштабних програм, що постійно передбачаються середньостроковими планами ЮНЕСКО, три належать до освіти дорослих, а саме: «Освіта для всіх», «Демократизація освіти», «Розробка та реалізація політики в галузі освіти дорослих». Актуальним нам видається рішення п’ятої міжнародної конференції з освіти дорослих «КОНФІНТЕА-V» (Софія, 6-9 листопада 2002 р.). На цій конференції першочергове значення надавалося таким рекомендаціям:

- зв’язок між освітніми програмами, розробленими в рамках різних відомств і організацій, що займаються освітою дорослих;

- надання освіті дорослих пріоритетного напряму в реалізації програм «Освіта для всіх»;

- подальша організація програм «Навчання упродовж життя»;

- координація дій усіх зацікавлених учасників освіти дорослих на міжнародному і національному рівнях;

- розробка та вдосконалення законодавчої бази для підтримки освіти дорослих, необхідної фінансової допомоги, інституційних рамок і структур, ефективної системи управління, критеріїв якості;

- рівність освітніх програм формальної, неформальної освіти дорослих на основі соціального партнерства;

- дотримання гендерного балансу у програмах освіти дорослих та в їх реалізації на практиці;

- створення місцевих, регіональних, національних рамок і структур, необхідних для розвитку, координації, управління якістю, контролю і фінансування освіти дорослих;

- розробка міжнародної системи визнання і сертифікації формальної та неформальної освіти дорослих, ключовим компонентом якої має стати система акредитації і оцінки попереднього досвіду, знань дорослої людини;

- створення можливостей для обміну досвідом;

- систематизація статистичної інформації з освіти дорослих на місцевому, регіональному і національному рівнях з метою використання даних для розробки критеріїв, аналізу потреб, планування, контролю, звітності й оцінки результатів, а також порівняльних міжнародних аналізів.

Упродовж останніх років освітяни всього світу стежать за виконанням та реалізацією шести цілей, визначених на Всесвітньому форумі з освіти (Дакар, Сенегал, 2000 р.). На цьому форумі уряди країн узяли на себе зобов’язання до 2015 р. досягти таких цілей «Освіти для всіх»:

1) забезпечення потреб молоді і дорослих в освіті;

2) досягнення 50-відсоткового підвищення рівня письменності дорослих;

3) ліквідація гендерної нерівності в освіті;

4) підвищення якості освіти дорослих.

У березні 2001 р. у Лісабоні Європейська рада прийняла програму «Освіта і навчання – 2010», у якій визначила стратегічну мету, що мала бути досягнута до 2010 року. Лісабонська стратегія передбачала здійснення освітніх реформ та запровадження інвестицій у розвиток людських ресурсів, розробку гнучких освітніх програм для неперервного навчання, визнання Європейських кваліфікацій у вищій освіті для забезпечення мобільності фахівців на ринку праці.

У 2006 році Європейська комісія опублікувала доповіді на теми: «Освіта дорослих: учитися ніколи не пізно» та «Для навчання не буває невідповідного часу» (Брюссель, 23 жовтня 2006 р.), де підкреслювалося, що навчання впродовж усього життя є необхідним не тільки з погляду конкурентоздатності і зайнятості, але й з погляду соціального об’єднання суспільства, активної громадянської позиції й особистісного розвитку людини.

Вартим уваги є досвід програм Socrates та Grundvig, що займаються проблемами професійної підготовки дорослих, а програма Grundvig є частиною програми «Навчання впродовж життя», проголошеної на 2007–2013 рр., у якій ідеться про залучення усіх зацікавлених (установ) урядів до глобального осмислення проблеми навчання дорослих, а саме: ліквідація бар’єрів для участі дорослих в освітніх програмах; забезпечення якості освіти, навчання дорослих; валідація результатів навчання.

Метою освіти дорослих у кожній країні слід вважати забезпечення наукового підґрунтя неперервної освіти і навчання та гнучкості в розподілі часу між освітою і роботою впродовж життя; сприяння поєднанню неперервного навчання з трудовою діяльністю; урахування життєвого досвіду дорослої людини. Як бачимо, мета освіти дорослих повинна знайти своє місце в контексті соціального, культурного та економічного розвитку кожної країни.