В структурі підготовки вчителя можуть бути виділені дві основні моделі – паралельна й послідовна, та одну перехідну модель – інтегровану

Модель освіти – це сформовані засобами знакових систем мислительні аналоги (логічні конструкти), що схематично відображають освітню практику загалом або її окремі фрагменти.

Модель підготовки спеціалістів – система, яка відображає або відтворює існуючі структури, що будуть проектуватися, склад і зміст навчання спеціалістів та організацію навчального процесу, що забезпечує їх реалізацію.

Паралельна модель – теоретичне навчання та практична підготовка відбуваються одночасно в процесі початкової підготовки вчителя; будується за принципом паралельного вивчення всіх складових навчальної програми впродовж усього терміну підготовки вчителя.

Приклад: у Англії, для одержання диплома бакалавра освіти треба пройти чотирирічну програму базової підготовки вчителя, яка передбачає паралельне вивчення всіх означених компонентів цілісної підготовки.

Послідовна модель – кваліфікація педагога формується в ході педагогічної підготовки після завершення початкової предметної підготовки; передбачає вивчення загальних і спеціальних дисциплін на першому етапі навчання, а вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу й навчальну практику – на другому, завершальному етапі.

Приклад: існує кілька варіантів «послідовних моделей», серед яких вирізняється «цюрихська модель» (психолого-педагогічна підготовка здійснюється раніше від вивчення спеціальних дисциплін і методик їх викладання).

Інтегрована модель – в рамках якої вивчення складових навчальної програми відбувається не лише одночасно, а й у взаємозв’язку в певних темах та завдяки інтеграції теорії з практикою.

Приклад: особливо поширена названа модель у скандинавських країнах переважно в галузі підготовки вчителів початкової школи.

Конкретна реалізація моделей передбачає можливість проходження предметної та педагогічної підготовки в одному і тому ж інституті чи університеті, в різних департаментах одного і того ж університету, а також у різних інститутах: предметна підготовка – в одному, педагогічна – в іншому.

Збільшенню кількості структурних модифікацій підготовки вчителів сприяє поширення в країнах Західної Європи модульних навчальних програм та введення циклічної структури навчальних планів.

Суть принципу циклічності полягає в розподілі курсів навчання на досить самостійні періоди, протягом яких студент оволодіває певною сумою знань та вмінь з майбутнього фаху. Йдучи шляхом індивідуалізації та диференціації підготовки вчителів, у деяких країнах студентам дають право самим визначати черговість навчальних модулів, через що спостерігається велика кількість індивідуальних навчальних планів.

Принципові відмінності існують між так званими однофазною та двофазною моделями базової підготовки вчителів.

За однофазною учитель, успішно завершивши базову підготовку, може одразу посісти педагогічну посаду.

За двофазною – теоретична підготовка майбутніх учителів зосереджується у вищому навчальному закладі (перша фаза), а практична (друга фаза) – переноситься в школу й спеціальні регіональні центри.

На другій фазі практична робота в школі поєднується з навчанням на спеціальних курсах, де засвоюються методики викладання спеціальних дисциплін і питання психолого-педагогічної підготовки. Статус повноправного вчителя надається лише після успішного завершення другої фази навчання, написання диплома та складання державного іспиту.