Поняття і функції парламентів

ЛЕКЦІЯ № 5

«Парламенти зарубіжних країн»

(2 год.)

ПЛАН

1. Поняття і функції парламентів. Бікамералізм.

2. Правовий статус члена парламенту.

3. Стадії законодавчого процесу.

 

Поняття і функції парламентів.

Станом на 15 квітня 1998 р. парламенти існували у 179 незалежних державах.

Офіційно для позначення вищих органів представниць­кої й законодавчої влади застосовуються різноманітні назви у країнах світу, зокрема: "Парламент" - у 40 державах (Вели­кобританія, Канада, Румунія та ін.); "Народна (Національна) асамблея" - у 37 (Болгарія, Єгипет та ін.); "Федеральні збори" - в 3 (Російська Федерація, Швейцарія, Коморські Острови; "Державні збори" - в 4 (Естонія, Угорщина та ін.); "Верховна (національна) Рада" - у 14 (Словаччина, Україна та ін.); "Па­лата депутатів (або представників)" - в 11 (Мальта, Марокко та ін.); "Конгрес" - у 16 (США, Аргентина та ін.); в державі Маршаллові Острови - "Сенат". У 19 державах назви є інди­відуальними: "Сабор" (Хорватія); "Фолькетинг" (Данія); "Едускунта" (Фінляндія); "Альтинг" (Ісландія);

Отже, сучасні парламенти – (parliament, parlement, від фр. parler – говорити) це загальнонаціональні ко­легіальні представницькі органи державної влади, які повніс­тю або частково обираються народом (виборчим корпусом), діють на постійній основі, і які здійснюють у механізмі дер­жавного владування насамперед функції законотворчості, установчу, контролю за виконавчою владою, бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо.

Парламент і парламентаризм – поняття взаємо­пов’язані і взаємозумовлені, але зовсім не рівнозначні. Пар­ламентаризм не може існувати без парламенту, адже його підвалиною є саме сильний і повновладний парламент. Але парламентаризм є водночас вищою якістю парламенту. Доре­волюційний російський державознавець В.М. Гессен вважав парламентаризм вінцем конституційного режиму. У вітчиз­няній та зарубіжній конституційній літературі можна зустріти чимало дефініцій парламентаризму. Як правило, в них акцен­тується увага на тому, що парламентаризм - це система державного керівництва суспільством, для якої характерни­ми є визнання провідної або особливої (істотної) ролі парла­менту в здійсненні державно-владних функцій. Але таке ви­значення не розкриває змістовної характеристики цієї катего­рії. На наш погляд, можна запропонувати таке її визначення.

Парламентаризм - це визначена в конституції та ін­ших законах і відповідним чином трансформована у практи­чну площину організація влади в державі і суспільстві, при якій парламент, побудований на демократичних засадах, во­лодіє юридичним статусом і реальними повноваженнями представницького, законодавчого, контрольного й установ­чого характеру в бюджетно-фінансовій і зовнішньополітич­ній сферах і своєю активною діяльністю виступає гарантом захисту інтересів як більшості, так і меншості громадян країни. Отже, парламентаризм є вищою якістю функціону­вання парламенту в сучасних умовах.

ІСТОРІЯ. Виникнення парламенту як базового політико–юридичного інституту у суспільстві було фактично природною реакцією проти деспотизму та специфічної тиранії феодального абсолютизму. Крім Англії, де з самого початку (кінець ХІІІ ст.) ця установа мала як становий так і територіальний характер, в усіх інших тогочасних державах парламенти почали формуватися як справжні органи народного представництва у ході буржуазних революцій XVIII ст. та подальшого суспільно-політичного розвитку XIX ст.

Нерідко у розмовній мові парламентом називається тільки «нижня палата», хоча сюди повинні входити усі, хто бере участь у прийнятті законів.

Є монокамерні (однопалатні) та бікамерні (двопалатні) парламенти.

· Бікамералізм (двопалатність) (bis – два, camera – кімната) – двопалатна структура найвищого законодавчого органу в державі. За принципом Б. побудовані більшість парламентів світу (США, Канада, Бундесрат ФРН, Бельгія, Польща, Румунія, Словенія, ЧЕХІЯ, Хорватія. При чому, ряд унітарних країн мають двопалатний парламент – Італія, Іспанія, Франція, Японія. Чернівецький науковець А.Георгіца підрахував, є пр. 50 двопалатних унітарних держав).

· Двопалатність виникла у XIV ст. в Англії. Конституція США 1787 р. утворила Конгрес, який складався з двої палат: Палати представників, що репрезентувала всю націю, і Сенату, що представляє штати.

Здебільшого верхня палата виконує контрольну функцію щодо дій та рішень нижньої палати та уряду, в деяких палатах має право законодавчого вето. Верхня палата обирається внаслідок загальних виборів.

Переваги двопалатного парламенту:

- представництво усіх регіонів (верхня та нижня палата формується прямими виборами);

- існування противаги, зменшення партійного впливу;

- безперервність діяльності;

- оновлюваність верхньої палати (у США та Чехії кожні два роки обирається третина сенату). Це забезпечує спадковість діяльності Сенату;

- двопалатне представництво в умовах розпуску основної палати перетворює верхню п. у важливий політичний інструмент на випадок кризових явищ чи надзвичайного стану.

- ускладнений законодавчий процес, що унеможливлює прийняття «випадкових», «тимчасових» законопроектів;

- існування верхніх палат пояснюється потребами оптимізації парламентської організації. Діяльність верхніх палам може стримувати нижні, створювати такі умови, за яких буде забезпечений зважений законодавчий процес, виключене прийняття непродуманих та поквапливих рішень і зберігатиметься рівновага у державному механізмі.

У двопалатних парламентах припускається можливість спільних засідань обох палат.