Взагалі з 27 держав ЄС у 13 парламенти є однопалатними, і в 14 – двопалатні

Двопалатні парламенти існують в усіх без винятку великих і середніх державах Європи, а також у кількох менших за розмірами.

З числа великих держав двопалатні парламенти існують у Франції, Великій Британії та Італії (по 58 мільйонів), а також в Німеччині (82 мільйони). Крім того, дворпалатні парламенти існують в усіх середніх державах Європи – Іспанії та Польщі (по 40 мільйонів), Румунії (23 мільйонів), а також у наближених до середніх держав Нідерландах (16 мільйонів).

Як можемо бачити, попри ілюзії окремих українських депутатів і навіть юристів, федеративність держав не має до двопалатності жодного відношення. Абсолютна більшість країн ЄС із двопалатними парламентами – унітарні. Тож, парламентаризм і двопалатність – аксіома для всіх значних за розмірами держав Європи. Причини цього феномену прості.

* Двопалатність створює механізм взаємного контролю палат парламенту. У малих суспільствах самі ці суспільства вже є стримуючим чинником проти узурпації. Сусід відчуває подих сусіда. У значних державах цей механізм уже не працює. Тим часом двопалатність створює баланс між гілками влади та допомагає створити максимальне число впливових інституцій, легітимізованих через вибори, які можуть контролювати дотримання поділу влад та не допустити узурпації.

* Двопалатність забезпечує збільшення кількості центрів впливу та зменшує можливість одного з центрів діяти всупереч національним інтересам та узурпувати владу.

* Двопалатність парламенту стабілізує державний механізм. Політичні зміни, які відбуваються в результаті виборів у значних державах, розтягуються в часі на кілька виборчих кампаній, і не можуть бути реалізовані як результат одномоментного волевиявлення, спричиненого суб‘єктивними ситуаційними чинниками однієї кампанії, але передбачають перевірку виборцями правильності свого волевиявлення під час виборів до іншої палати парламенту.

* Двопалатність ускладнює можливість задіяння корупційних механізмів у парламенті, і загалом зменшує доцільність корупції в парламенті з огляду на існування вагомих механізмів контролю.

Для впровадження корупційного рішення вже не досить домовленостей кількох реальних керівників фракцій, які забезпечують результат голосування. Натомість, необхідно здійснити набагато складнішу процедуру узгодження з членами верхньої палати, які, як правило, обираються від округів округах, і, з огляду на це, мають більшу ступінь свободи дій, ніж члени нижньої палати.

* Двопалатність парламенту дозволяє розділяти економічну владу (сконцентровану в нижній палаті парламенту) і контролюючу владу (сконцентровану у верхній палаті парламенту), що призводить до суттєвого ускладнення корупції.

* Двопалатність парламенту збільшує стабільність та нормалізує політичний процес, зменшує використання деструктивних гасел і методів під час виборчих кампаній, оскільки провідні політичні гравці забезпечують собі місця у верхній палаті і не розглядають контроль над партіями і вибори за партійними списками як "останній бій", у якому боротьба іде за принципом повної перемоги або повної поразки.

* Двопалатність парламенту збільшує партійну демократію в самих політичних силах, оскільки вага виборів за партійними списками зменшується, а члени різних політичних сил, впливові в регіонах, можуть самостійно реалізуватися у виборах до верхньої палати парламенту.

* Відсутність економічних функцій у верхньої палати парламенту ускладнює лобіювання крупними бізнесменами, представлених у цій палаті, своїх економічних інтересів, у той час як наявність значних контролюючих повноважень дасть змогу їм контролювати один одного і своїх конкурентів.

Таким чином, член верхньої палати – це буде насамперед посада престижу, а не прямого лобіювання, що певною мірою призводить до нейтралізації лобістського потенціалу в результаті їхнього взаємного контролю.

* Двопалатність дає змогу зміцнити єдність країни, залучивши кадровий потенціал регіонів та відкривши новий канал для оновлення політчиної еліти.

Друга палата потрібна не стільки для законодавчих функцій, скільки для контролюючих, в якості основного в державі і максимально легітимного механізму стримувань і противаг. Обидві палати повинні мати реальну, а не декларативну владу.

За нижньою палатою варто залишити всі законодавчі та економічні функції нинішньої Верховної Ради. Верхня палата має отримати потужні контролюючі функції у двох основних сферах – дотримання національних інтересів та конституційних прав громадян.

СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ПАЛАТ – одна з форм роботи парламентів із двопалатною структурою. С. з. п. проводяться досить рідко. В одних випадках С. з. п. відбуваються без прийняття рішення, наприклад при заслуховуванні щорічних послань глави держави, прийомі керівників іноземних держав, в урочистих по­діях тощо. В інших випадках перед­бачається проведення С. з. п. з прий­няттям рішення. Конституції або регламенти парламенту, що припус­кають проведення С. з. п., зазвичай чітко обмежують коло питань, які можуть вирішуватися на спільних засіданнях. Такими питаннями мо­жуть бути: відкриття і закриття пар­ламентських сесій; вибори прези­дента; заслуховування присяги пре­зидента; оголошення про наявність стану війни; обговорення і голосу­вання по законопроекту у разі розбіжностей між палатами; подо­лання вето верхньої палати; усунен­ня з поста президента та ін. С. з. п. проводяться, як правило, під голо­вуванням голови верхньої палати.