Проблема субстанції у філософії

Спіноза вчив, що існує лише одна субстанція - природа, яка є причиною самої себе. Природа є з одного боку природою що діє, а з іншого - природою створеною. Як природа творяча вона є субстанцією чи, що теж саме - богом. Ототожнюючи природу і бога, Спіноза заперечує існування надприродної істоти, розчиняє бога в природі і тим самим обґрунтовує матеріалістичне розуміння природи. Буття субстанції одночасно і необхідне і вільне тому що не існує ніякої причини, яка спонукувала б субстанцію до дії,крім її власної сутності. Від субстанції варто відрізняти світ скінченних речей, чи сукупність модусів. Модус це те, що існує н е саме по собі, а в іншому. Субстанція - єдина, її сутність виключає всяку множинність. Модусів же нескінченна безліч. Вони відносяться до субстанції як незліченні крапки, що лежать на прямій відносяться до самої прямої.Природа існує сама по собі, незалежно від розуму і поза розумом. Нескінченний розум міг би осягати нескінченність субстанції у всіх її видах і аспектах. Але наш розум не нескінченний. Тому він осягає існування субстанції як нескінченної лише в 2 аспектах: як тяглість і як мислення. (атрибути субстанції).

Рене Декарт. Декарт припускає 2 незалежні одна від одної першооснови: мислячу субстанцію і матеріальну "тяглу (протяжну) субстанцію". Першу вивчає метафізика, а другу - фізика. Метафізика - питання духовні, пізнання і буття. Фізика - природу. У границях його фізики матерія являє собою єдину субстанцію, єдину підставу буття і пізнання. У вченні про буття він не тільки визнає існування духовної субстанції, але і стверджує, що над ними обома як вища субстанція перебуває бог.

Готфрід Вільгельм Лейбніц Розвиває вчення про буття у формі вчення про субстанцію. Будь-яка річ - субстанція, отже число субстанцій нескінченне. Кожна субстанція чи сила є одиниця буття чи монада. Монада - духовна одиниця буття, духовний атом. Як субстанції монади незалежні одна від одної. Між ними немає фізичної взаємодії. Однак, будучи незалежними, монади не ізольовані: у кожній монаді відбивається весь світовий лад, уся сукупність монад. Тому Лейбніц називав монаду “живим дзеркалом” всесвіту. Лейбніц робить висновок про те, що природа одушевлена. Монада Лейбніца не тільки подоба атома, але і подоба мікроорганізму - це “стиснутий всесвіт”.У теорії розвитку Лейбніц дає схему переходу неорганічного світу в органічний. Монада представляють різноманітні ступені розвитку, обумовлені відмінностями у здатності представлення. На нижчому ступені стоять монади, що володіють темним представленням (не відрізняє того, що представляється ні від себе, ні від всього іншого). Потім монади з неясним представленням (відрізняють від всього іншого, але не від себе). Найвищий ступінь - виразне представлення. Центральне поняття теорії Лейбніца - поняття про “малі пецепції”, тобто про нескінченні малі різниці між ступенями розвинутої свідомості. Звідси Лейбніц виводить, що всякий теперішній стан монади завжди: 1. чреватий майбутнім і 2. обтяжений всім її минулим. Майбутнє монади укладене тільки в ній самій, і розвиток може складатися тільки в последовному розгортанні її початкового стану. Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Одним з перших таку спробу зробив Р.Декарт, роз'єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність та мислення. Для Декарта природа — це величезний ме-ханізм, вся якісна багатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічних відношень, а всі закономірності — до законів механіки. Друга самостійна субстанція — особлива, духовна — мис-лення. Субстанція — це єдність Бога і Природи, єдність природи, що творить, і природи створеної. Бог — це універ-сальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою. Природа є причиною самої себе (causa sui). Визначивши як основну властивість субстанції-природи самопричинність (causa sui), Спіноза на цій основі виводить усі інші її властивості: вічність, безкінечність, неділимість, єдність і т.д. Субстанція єдина, проте вона виявляє свою єдність через атрибути, тобто необхідні прояви, яких, на думку Спі-нози, безкінечна кількість, але ми знаємо самоочевидно два — про-тяжність і мислення. Крім атрибутів, субстанція має також модуси, які, на відміну від атрибутів, характеризуються не необхідністю, а тільки можливістю існування. Той чи інший модус субстанції може існувати, а може і не існувати.