Лімінальна (порогова) динаміка індивідуального сенсу

 

Соціалізація як процес засвоєння індивідом ціннісних орієнтацій спільно­сті людей, набутого ними соціального досвіду, культури і входження на цій основі до певного суспільного утворення несе в собі виразно окреслені вимі­ри психогігієнічного сенсу. Механізм його реалізації має подвійну природу:

– усвідомленої потреби подолання суперечностей у контексті «лю­дина – суспільство – світ людей»;

– феномену надсвідомості (трансценденту) як неусвідомлюваного і тому неконтрольованого засвоєння дитиною, підлітком, юнаком, до­рослою людиною протягом усього періоду її життя як члена тієї чи іншої соціальної групи типової для даної людської спільності мо­делі поведінки й пізнання.

Соціальним сенсом будь-якого з цих «значень-для-себе» є суспільна адаптація як узгодження виявів особистісної самодостатності з відповід­ним напрямком розвитку суспільного самоусвідомлення. «Без цього, – відзначив педагог і лікар M.I.Пирогов, – ми або розладнаємось із суспі­льством і будемо потерпати і бідувати, або основи суспільства почнуть коливатися і руйнуватися» [67, с. 47].

Отже, соціальний сенс педагогічної психогігієни як засобу збереження гармонії психічного життя розкриває виміри:

– узгодження основ виховання людини із напрямком розвиту суспі­льства («людина-для-суспільства»);

– пристосування життя суспільства для повноцінного розвитку лю­дини в її онтогенезі й реалізації нею індивідуального сенсу («суспільство-для-людини»);

– приготування засобами виховання до неминучих зіткнень людини й суспільства, а також суспільства й людини, до оволодіння спосо­бами набуття й самовідновлення життєвої енергії для того, щоб витримувати ці зіткнення, спрямовувати їх у загальнопродуктивне русло взаємоузгодженого сенсу.

Усі три лінії виразно простежуються як у практиці виховання людини (за педагогічною термінологією П.О.Куліша – «викохування дитини»), так і в історії педагогічних учень (Аристотель, К.Гален, Я.П.Козельський, І.О.Сікорський, Б.Д.Грінченко, Я.Ф.Чепіга, І.І.Огієнко, В.О.Сухомлинський та ін.).

Проте соціальний сенс і суспільства, і людини в ньому не ідентичний власне психогігієнічним вимірам.

Діалектика їх розвитку як «речі-в-собі» – процес природного віднай­дення і введення в дію компенсаторних механізмів замість втрачених у процесі суспільної стимуляції індивідуальних можливостей людини. Сутність охоронної функції педагогічної психогігієни – регулювання зовні­шніх (соціальних) і внутрішніх (індивідуальних) взаємозв’язків психіч­ного життя людини в онтогенезі як основи збереження її психічного здо­ров’я.

При цьому опозиція «зовнішнє – внутрішнє», свого часу виділена Р.Декартом, у психологічних дослідженнях набула характеру «здійснен­ня» (Р.Харре), «співробітництва» (Л.С.Виготський), «психологічного си­мбіозу» (Д.Шоттер, Д.Ньюсон), «сприяння» (О.Г.Асмолов).

Закономірності послідовної зміни фаз соціалізації, що передбачають відповідні етапи становлення індивідуальної та соціальної психорегуляції особистості, дають змогу виявити явище лімінальності (пороговості) у віковій динаміці особистісного сенсу. Перебіг процесу лімінальної зміню­ваності дає можливість відстежити діяльність захисних та компенсатор­них механізмів особистості, які під час фазового напруження можуть на­бувати як гармонійного, так і дисгармонійного характеру. До основних факторів лімінальності належить:

1. Наступність у переході до нової вікової категорії (новонароджений; вік немовляти; раннє, перше і друге дитинство; підлітковий, юнаць­кий, зрілий, що включає перший і другий періоди, вік; літній, похи­лий і старечий вік; вік довголіття).

2. Зміна статусу особистості в соціальній групі, спільноті людей (змі­на родинної ролі: дитина – матір – бабуся тощо; набуття ролі ліде­ра в групі підлітків, втрата довіри з боку однокласників тощо).

3. Перехід з однієї соціальної спільності до іншої (вимушений, бажа­ний, очікуваний, інші типи).

4. Динаміка соціальної спільності, до якої причетна особистість (змі­на ціннісних орієнтацій, відчуження, розпад тощо). Важливою осо­бливістю цього фактора є інтенсивність перебігу процесів, що ви­значають можливості адаптації людини до цієї змінюваності на рі­зних етапах онтогенезу.

Психогігієнічна вісь лімінальності реалізується особистістю у контекс­ті впливу таких чинників:

– природної індивідуальної та набутої здатності до соціальної пси-хорегуляції особистості;

– взаємної психологічної зрівноважуваності процесів, що відбувають­ся, і набуття ними рівної психогенної вартості для особистості (прин­цип «гармонії контрастів», відзначений В.Яневим) [200, с. 139].

– виникнення і задоволення потреби в психологічній допомозі, яка може мати неусвідомлюваний або свідомий характер.

Вивчення зазначених явищ із застосуванням методологічних принци­пів психогігієнічного нормування та філософських категорій кількості, якості і міри дозволило сформулювати ідею лімінальності руйнівної дії психо­генних факторів, які характеризуються певною тривалістю, силою та концентрацією.

Так, досвід психогігієнічної оцінки уроку в загальноосвітній школі (за психогігієнічною концепцією С.М.Громбаха [20] та її дослідни­цьким втіленням В.А.Доскіна і Т.Н.Сорокіної [153, с. 120-130]), що здійс­нювався методами психолого-педагогічних спостережень, експертних оці­нок і хронометражу навчальних елементів у поєднанні з аналізом змін психофункціонального стану учнів, дав можливість виділити найголовні­ші параметри оцінювання: трудність, насиченість навчальними елемен­тами й характеристики емоційних станів учнів.

Наша модифікація психогігієнічної методики включала параметри скла­дності інтелектуальних дій, психоемоційного й клінічних статусів. Крім цьо­го, застосовувались опитувальники для аналізу оцінювальної діяльності педагога та її значущості у сприйманні учнями.

Експериментальна перевірка досвіду психогігієнічної оцінки уроку В.А.Доскіна і Т.Н.Сорокіної привела нас до висновку про те, що дана методика дає можливість встановити рівень інтенсивності психогенного впливу в умовних одиницях, оптимальними показниками якого є значен­ня від 7 до 12 балів.

Модифікований нами варіант даної методики, який застосовувався у психогігієнічних дослідженнях, поданий у рис. 4.2.

Інтенсивність уроку, яка встановлювалась за цим варіантом психогігі­єнічної методики, визначалась за такими встановленими нами експери­ментальне значеннями:

– низький рівень інтенсивності: 1-6 умовних одиниць (балів);

– середній рівень інтенсивності: 7-12 умовних одиниць (балів);

– високий рівень інтенсивності: 13-20 умовних одиниць (балів).

Загальна картина психогігієнічної оцінки уроків, яка виконувалась експер­тами (заступниками директорів з навчально-виховної роботи) в загальноосві­тніх школах м. Києва, Київської, Чернігівської та Одеської областей, дала змо­гу встановити валідність даного модифікованого варіанту методики.

 

Кількість умовних одиниць	Трудність уроку	Насиченість (кількість нав­чальних елементів)	Емоційний стан учнів
1-5	Відтворення знань	1-4	Активність виявляють окремі учні у відповідь на завдання учителя
6-10	Відтворення з елементами особистого вирішення учнем навчальних утруднень	5-7	Активність виявляє до 1/3 учнів
11-15	Учні самостійно вирішують навчальні задачі	8-10	Активність виявляє більше 1/2 учнів
16-20	Творче застосування знань	11-16	Активність виявляє більше 2/3 учнів

 

Рис. 4.2. Модифікований варіант методики психогігієнічного оцінювання інтен­сивності факторів навчального процесу

(за В.А.Доскіним і Т.Н.Сорокіною)

 

 

Узагальнені результати валідизації подані у табл. 4.1.

Таблиця 4.1