Учнівської та дитячої дисимуляції

Як видно з наведеної табл. 4.3, результати узагальнення даних сві­д­чать про те, що явище учнівської та дитячої дисимуляції зустрічається в 23 або в 74,2% випадків. Це дозволяє зробити висновок про відповідну міру підвищення психогенності соціального середовища для особистості дитини, що страждає на тимчасовий або хронічний розлад здоров’я. Не­можливість або нездатність реалізувати індивідуальний сенс за цих умов детермінує зростання психофізичного напруження, необхідного для компенсаторної дисимуляції. Зіткнення з ліменом (порогом) індивідуаль­ного самоусвідомлення норми стану власного здоров’я, а також з ліменом (порогом) сукупного усвідомлення норми стану здоров’я референт­ною групою є фактором, що визначає динаміку індивідуального сенсу ді­тей та учнів.

Лімінальність вікового розвитку дитини, що полягає в неминучій на­ступності переходу від одного вікового періоду до іншого, за достатньо точним визначенням Е.Еріксона, складає «епігенетичний ансамбль, в якому одночасно присутні всі вікові періоди. Ні один прожитий людиною вік не закінчується в тому значенні, що жодне кризове протиріччя віку не може бути повністю вирішене на все життя» [161, с. 40].

Психогігієнічний аспект наступності вікових періодів відзначається тим, що разом з процесуальним накопиченням кризових протиріч, кожне з яких має лімен (поріг) власної генези, протяжність у часі, взаемопоєднуваність і взаємозрівноважуваність, стани самовідновлення та згасання, відбува­ється створення індивідуального психологічного досвіду подолання цих суперечностей. Індивідуальний досвід подолання криз утворює матрицю подальшої поведінки в аналогічних ситуаціях і виконує інструментальну роль при зіткненні з утрудненнями більшої складності, ніж ті, які вже тра­плялися на життєвому шляху. Психологічною патрицею, яка становить собою певну форму впливу на особистість, виступають колізії міжособистісних взаємин у референтному середовищі. Дихотомія індивідуального досвіду виражається у взаємоперехідності психологічних матриць у пат­рицій і навпаки.

Таким чином, психологічна матриця особистості – відображення інди­відуального досвіду переживань кризових станів. Її патричне застосуван­ня становить собою передавання не самого досвіду, а відповідних станів, які детермінують виникнення відповідного досвіду. Психологічна ампліту­да такої передачі дуже широка: від виникнення найпростішої психічної дії до появи широкомасштабної психопатичної епідемії.

Однак лімінальна (порогова) динаміка індивідуального сенсу особис­тості, крім зовнішніх, патричних, факторів впливу, які детермінують його перебіг, має в своїй основі внутрішні механізми саморуху. Сутністю віко­вого розвитку немовляти, малюка, дитини, підлітка, юнака, дорослої, літ­ньої людини, довгожителя є індивідуальний психофізичний сенс буття, якому притаманна відповідна життєво достатня або достатня для прова­дження життя цілісність.

Як методологічна основа для аналізу такої цілісності, на наш погляд, може бути застосована схема ієрархічних рівнів потреб, розроблена А.Маслоу [47, с. 190]. Комплекс потреб, що перебувають між собою в іє­рархічний залежності, є джерелом виникнення індивідуально значущого сенсу і його подальшого вчинкового втілення. Важливість розробленого А.Маслоу методологічного підходу до характеристики особистості поля­гає у встановленні цілісності психофізичних взаємозалежностей людсь­кого існування й життя. Індивідуальний сенс за будь-яких умов перебуває в колі пізнаного і може збагачуватись та розширюватись лише із розши­ренням сфери власного пізнання. Пізнання власних потреб утворює лімени (пороги) їх задоволення та оволодіння ними.

Вікова процесуальність, якій властиві періодизаційні лімени, у поєднанні з пороговістю задо­волення й оволодіння індивідуальними потребами та соціальною лімінальністю становить собою динамічну тріаду лімінальності розвитку люди­ни.

Ця динамічна тріада подана у рис. 4.5.

Як видно з наведеного рис. 4.5, який становить собою модифікований варіант ієрархічних рівнів потреб особистості А.Маслоу, розгорнуті у сус­пільному та віковому вимірах лімени (пороги) зіткнень виникають на пе­ретині цих різноспрямованих компонентів тріади.

Розглядаючи природний розвиток людини як такий, якому притаман­ний комплекс індивідуальних та суспільних потреб, що перебувають у не-перестанному русі, слід відзначити неминучість виникнення явища їх пе­ретину. Кожний такий перетин ми розглядаємо як норму лімінальної (по-рогової) динаміки індивідуального сенсу особистості.

Психогігієнічний зміст навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків, дорослих людей на цій під­ставі має включати підготовку особистості до переживання таких перети­нів індивідуально-суспільної та вікової лімінальності. Це завдання умов­ного попереднього переживання за безпечних для особистості обставин майбутнього психічного стану, пов’язаного з ліменом (порогом) немину­чого індивідуально-суспільного або вікового перетину, реалізується засо­бами культури (мистецтва, літератури, виховання й освіти). Психологічна реабілітація особистості, яка з тих чи інших причин виявилась непідгото­вленою до певного лімінального напруження, здійснюється тими ж засо­бами, але тепер уже з метою локалізації психотравматичного стану по­вторним переживанням ситуації за умовних і тому безпечних для особис­тості обставин.

Таким чином, лімінальна динаміка індивідуального сенсу особистості становить собою віковий перебіг індивідуально-суспільної процесуальності, якій притаманна ієрархічна цілісність природних потреб. Дана потребні-сна цілісність і виступає джерелом саморуху, детермінуючи людську креа-тивність як засіб зрівноваження вакууму бажаного продуктом утвореного. Психогігієнічний зміст навчання й виховання має враховувати динамічні про­цеси виникнення, перебігу та лімінальності індивідуального сенсу дитини, підлітка, юнака, зокрема передбачати систему адаптації особистості до умов власної змінюваності у змінюваному соціальному середовищі.