Джерела. Тема: «нестор махно І селянський повстанський рух на півдні України»

«В душі виникло владне жадання шляхом волі й зусиль самого трудового народу створити в Україні новий лад життя:

Где не былоби ни рабства, ни лжи,ни позора!

Ни презренных божеств, ни цепей,

Где не купить за злато любви и простора;

Где лишь правда и правда людей...

Такий лад за нинішнього часу, я думав, цілком можливий у формі вільного радянського устрою, коли вся Україна й Росія, всі інші країни світу мають вкритися мережами місцевих, зовсім самостійних, господарських і громадських самоврядувань або Радами трудівників, що одне й те ж.

Через свої районні, обласні й загальнонаціональні з'їзди ці місцеві, господарські й громадські органи самоврядування налагоджують спільну схему порядку й трудової взаємності між собою. Засновують обліково-статистичне, розподільне й посередницьке федеративне бюро, навколо якого тісно об'єднуються й за допомогою якого, в інтересах країни, всього її вільного трудового народу, узгоджують, а ниві всебічного соціально-громадського будівництва, свою роботу».

З проекту декларації революційної Повстанської армії України (махновців) (20 жовтня 1919 р.)

«Ми глибоко переконані, що надання народові повної можливості вільно використовувати форми свого господарського й суспільного життя природно і неминуче приведе до встановлення переважною трудовою більшістю народу соціалістичних форм співжиття. .. Ми обмежуємо нашу роль простою ідейною й організаційною допомогою трудовому народові у вигляді викладу наших думок і поглядів, у вигляді простої пропозиції, поради, роз'яснення або вказівки. Ми вважаємо, що народ повинен мати повну можливість вислухати всі погляди й поради, але застосовувати їх у житті й будувати життя повинен сам, самостійно й вільно, без партій, диктатора і влади.

Суть справжнього радянського ладу повинна, на нашу думку, бути такою:

Для організаційного налагодження нового господарського й суспільного життя вільні селяни та робітники, звичайно, створюють усюди на місцях свої суспільно-економічні організації, сільські комітети або ради, всіляки спілки, кооперативи... Вони організуються за необхідністю на вільних засадах. Вони в жодному разі не є політичними установами, якими керують ті чи інші політичні діячі або партії, що диктують свою волю і здійснюють «під маскою радянської влади» свою політичну владу. Вони лише дорадчо-виконавчі органи, що регулюють живу господарську діяльність на місцях. Правосуддя має вершитися не спеціалістами-урядовцями на стороні, а живими місцевими суспільними силами, що заслуговують на довіру, за широкої участі населення і цілковитої відсутності наперед визначених форм покарання.

Так само самооборона населення має бути побудована на засадах вільної організації охорони живими місцевими силами, але не повинна бути справою спеціалістів міліціонерів.

У суспільстві, побудованому на засадах вільного об'єднання соціально-трудових організацій, культурно-освітня справа стає не монопольним починанням держави й того чи іншого уряду, а вільною творчою справою осіб і організацій, що віль­но й природно поєднані між собою».

Зі спогадів сучасників про дії Нестора Махна та махновців

«Одним з перших кроків Махна в галузі політики було те, що він запропонував катеринославцям «самоорганізуватися».

- Ми - військове командування, наше діло - бити кадетів, а цивільну владу, якщо без влади обійтися не можете, створіть собі самі.

Минуло два-три тижні, населення встигло звикнутись з махнівцями... життя почало входити майже в нормальну колію. Здавалося, що так може тривати довго».

«Під прапором анархізму вступив цього разу Махно до Катеринослава. Передусім він звернувся до своєї армії з відозвою «довести, що вони чесні повстанці» і не грабувати населення. І справді, «чесні повстанці» батька Махна виявились щодо цього значно милостивішими за «шкурівців» (козаків генерала Шкура), за Денікіна. Такого повального грабунку як за добровольцях, за Махна не було. Велике враження нанаселення справила власноручна розправа Махна з кількома грабіжниками, яких спіймали на базарі: він тут-таки розстріляв їх з револьвера».

З промови Лева Троїцького «Наше військове будівництво і наші фронти» на VII Всеросійському з з’їзді Рад (7 грудня 1919р.)

«Україна повинна бути і буде самостійною країною надбанням українських робітників і селян... Український пролетаріат і селянство свою волю матимуть змогу виявити у своїй радянській державній, господарській і культурній творчості, і оскільки ця творчість розвиватиметься у формі національної української культури, українською мовою, зрозуміло, що ніхто з нас не намагався покласти камінь на шляху розвитку вільної Радянської України...

Проте цього питання не можна сплутувати з питанням про партизанство. Товариші українці, питання про партизанство - це не питання про національну культуру чи мову, це - питання військової доцільності. Немає різниці для нас між партизанами в Україні, у Сибіру, на Північному Кавказі. Якщо ми дозволимо українському партизанству застоятися в надії, що з нього буде складено українську армію, ми вдруге втратимо Україну - цього разу надовго».

Зі щоденника невідомого повстанця (1920р.)

«З листопада, Гуляйполе. Скучно й невесело. Мучить і не дає спокою думка «А що ж буде далі?» Білогвардійщина буде розчавлена, а що далі буде з повстанською армією? У командному складі відчувається втома. Сам Махно дихає втомою, немає ніякої наміченої мети у армії і певного плану, а також нема культурних працівників. Я один, і відчуваю себе на острові. Не відчуваєш у собі ні мети, ні волі. Хоча б швидше приїхали наші хлопці з Харкова, спільними силами, може, що-небудь і вирішили б, накреслили б план наступної роботи. Боюсь, що комуністи оголосять нас поза законом і тоді знову почнеться пролиття трудової крові. Ці головотяпи не можуть зрозуміти, що у них розкладається Червона Армія і перейде на наш бік. Весь наш трагізм полягає у відсутності культурних сил. Махно теж утримується від роботи. Я відчуваю, що він втомився».