Засоби підвищення професійної компетентності вихователів закладу дошкільної освіти

Основними засобами підвищення професійної компетентності вихователів закладу дошкільної освіти є: самоосвіта, самовдосконалення, самоменеджмент.

Дослідник професійного самовдосконалення Т.Вайніленко розглядає його як складний і багатогранний феномен та дає наступне визначення: «професійно-педагогічне самовдосконалення являє собою процес і результат творчого, цілеспрямованого, самостійного, самодетермінованого руху фахівця від Я-реального до Я-ідеального, від Я-потенційного до Я-актуального, що здійснюється у формі професійного самовиховання,самоосвіти, самоактуалізації, забезпечує досягнення педагогом позитивних особистісних змін та є передумовою його успішної творчої самореалізації в професії».

Самоосвіта педагога – це самостійна пізнавальна діяльність педагога, спрямована на оновлення і вдосконалення наявних загальнокультурних та професійних знань з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності.

Завдяки самоосвіті вихователь реалізовує власні пізнавальні інтереси, задовольняє пізнавальні потреби, розвиває інтелектуальні здібності.

Самоосвітні запити формуються в процесі безпосереднього зіткнення з педагогічними проблемами й поділяються, залежно від характеру, на освітні (стосовно змісту окремих розділів і тем навчальних дисциплін), методичні (щодо методики викладання фахових дисциплін), психолого-педагогічні (щодо психологічних і загально-педагогічних закономірностей і особливостей) та особисті (стосовно специфічних освітніх інтересів кожного окремого педагога). Важливою є збалансованість професійно-педагогічної самоосвіти за усіма названими напрямками.

Основу професійної самоосвіти складає пізнавальна діяльність педагога, під час якої він оволодіває новою інформацією, поглиблює набуті знання і засвоює нові професійно-значущі, досягає розвитку професійного мислення, розширення професійної свідомості, загальної ерудиції, підвищення власної професійної компетентності.

Основними способами самоосвіти педагога є опанування передового педагогічного досвіду, опрацювання літератури та отримання інформації з інших джерел (радіо, телебачення, творчі зустрічі тощо), а також письмова розробка певної проблеми, підготовка виступів, доповідей, рефератів. У процесі самоосвіти вихователь знаходить необхідні джерела інформації, фіксує і систематизує інформацію, осмислює передовий педагогічний досвід і на цій основі конструює й прагне продуктивно вирішити конкретні професійно-педагогічні завдання.

Завдання самоосвіти педагога визначають різні рівні опрацювання інформації. Вихователь може ознайомлюватися з нею, вивчати теоретичні основи, засвоювати практичний аспект, детально і різнобічно опрацьовувати матеріал. Освітня діяльність педагога передбачає первинне і повторне опрацювання та осмислення матеріалу, його запам’ятовування, трансформацію у практичну діяльність.

Окрім індивідуальних форм професійно-педагогічної самоосвіти в практиці педагогічної діяльності використовуються і колективні (участь у педагогічних радах, семінарах, конференціях, роботі методичних об’єднань, навчання на курсах підвищення кваліфікації, проведення дослідницької роботи тощо), які стимулюють самоосвіту кожного педагога, забезпечують обмін її результатами в педагогічному колективі та сприяють прояву різних поглядів на отриману інформацію й вироблення спільної думки щодо неї.

Професійно-педагогічний самоменеджмент (самоорганізація, самоуправління) – це специфічна активність педагога, що ґрунтується на технологіях ефективного використання часу та цілеспрямованої регуляції поведінки і дій, спрямована на організацію власної діяльності в різних сферах життєдіяльності і розвитку. Він виступає важливим механізмом самовдосконалення, який забезпечує ефективну організацію усіх форм і етапів роботи вихователя над собою.

Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретнихфункцій охоплює шість фаз (Л. Зайверт):

• постановка мети – аналіз і формування особистих цілей;

• планування – розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності;

• прийняття рішень щодо конкретних справ;

• організація та реалізація – складання розпорядку дня й організація особистоготрудового процесу з метою реалізації поставлених завдань;

• контроль – самоконтроль і контроль підсумків (у разі потреби – коригуванняцілей);

• інформація і комунікації – фаза, властива певною мірою всімфункціям, так як і комунікація, і обмін інформацією необхідні на всіх фазахсамоменеджменту.

Інакше кажучи, самоменеджмент– комплекс управлінських компетенцій, необхідних для професійного зростання вихователя: 1) самопізнання; 2) цілепокладання; 3) керування часом; 4) планування; 5) саморегуляція;6) самонавчання; 7) уміння інтегрувати; 8) проектування; 9) уміння рефлексувати; 10) емпатія; 11) мобільність; 12) самопрезентація; 13) професійний особистісний ріст; 14) стійка мотивація до пізнання.

Основна мета самоменеджменту полягає в тому, щоб максимально використовувати власні можливості, свідомо керувати перебігом свого життя (самовизначатися) і переборювати зовнішні обставини, як на роботі, так і в особистому житті.