Феміністський (жіночий) рух

Феміністський (жіночий рух) виник у відповідь на соціально-економічну та культурно-освітню дискриминацію жінок. Історично склалося так, що разом з усіма іншими формами соціальної нерів­ності, гнобленням і пануван­ням мало і продовжує мати місце нерівність жінок, панування чоловіків у всіх сферах суспільного життя. Це викликало відповідну реакцію з боку “слабкої” статі, що в подальшому знайшло відповідне культурно-ціннісне та організаційне оформлення.

Суб’єктом та соціальною базою даного руху є досить чисельна (більша половина людства) статева група. Щоправда, безпосередньо в розробці культурно-ціннісних орієнтацій та ор­ганізаційній під­тримці його бере участь досить незначна частина жіночого на­селення планети. В деяких, переважно східних, культурах жінки по­годжуються з існуючим визначенням своєї ролі, в інших (переважно промислово розвинених) її заперечують. Проте мізерність чисель­ного складу цього соціального руху не є свідченням дійсного його значення. Проблема полягає у відсутності реальної програми відповідної перебудови суспільних відносин на користь жіночого рівноправ’я.

Деякий час жіночий рух пов’язував свою долю з соціаліст­тичною перспективою. Проте крах “реального соціалізму” відсунув ці завдання на невизначений термін. До того ж фактично і при соціалізмі мали місце всі види жіночої нерівності, хоча дискри­мінація носила тут більш замасковані форми.

Ні в якому разі не можна стверджувати, що феміністичний рух не приніс результатів. У промислово розвинених і колишніх соціаліс­тичних країнах жінки вже мають право голосу, законом заборонена їх дискримінація у трудових стосунках та сфері освіти. Проте залишається ще значна дистанція між формально проголошеними правами та їх фактичною реалізацією. Найвищі державні посади у більшості країн (за рідким виключенням) посідають чоловіки. Во­ни ж в основному очолюють промислові організації, заклади куль­тури і освіти, лідирують у політичних партіях і соціальних ру­хах (інколи навіть у самому жіночому русі). Наявність жінок у церковних службах та керівних релі­гійних органах важко собі навіть уявити. У сфері науки і освіти рівноправність жінок бажає кра­щого, хоча отримання загальної і спеціальної вищої освіти стає для жінок все більше доступним. Вже на рівні кандидатів наук і доцентів співвід­ношення виглядає далеко на користь чоловіків, а на вищих академічних рівнях (док­торів наук, професорів) вони (жінки) представлені лише 10 %. Серед академіків, лауреатів різ­них премій жінок нараховуються одиниці.

Сучасний жіночий рух орієнтований переважно на зрів­няння прав жі­нок з чоловіками у сфері побуту, сімейних справах, досягнення фактичної (а не формально-юридичної) рівності у керівництві державними та гро­мадськими справами.