С.С.Гулак-Артемовський: маловідомі сторінки життя і творчості

На тлі велетенських силуетів двох музичних ювілярів 2013 року, оперних геніїв Верді та Вагнера, дещо губиться скромна постать третього – українського співака та композитора Семена Гулака-Артемовського. І даремно: адже останній у своєму національному і культурному вимірі є не менш масштабним та історично важливим митцем. До того ж, між трьома ювілярами, навіть беручи до уваги всі глобальні розбіжності, можна побачити й багато спільного: відданість оперному жанру, активну причетність до художньої проблематики романтизму, в тому числі й національну спрямованість, новаторський характер творчості, врешті властиву митцям тієї доби багатогранність натури.

Життя та багатогранна артистична діяльність творця першої української опери «Запорожець за Дунаєм» до останнього часу були майже невідомими. Існує практично єдине дослідження життя Гулака-Артемовського Леоніда Кауфмана та в минулому році вийшов журнал «Музика» зі статтями Олени Корчової («Семен Гулак-Артемовський: знайомий незнайомець», «Запорожець за Дунаєм»: поновлення дискусії»). Саме на ці дослідження я спиралась у своїй роботі.

Гулака-Артемовського часто називають композитором однієї опери, але в його доробку крім «Запорожця» є багато цікавих творів. Слід відзначити дивертисмент «Українське весілля» (1851) (для солістів – сопрано, баритон, хору, симфонічного оркестру), комедію-водевіль «Ніч напередодні Іванова дня» (1851, для голосу в супроводі оркестру), невелику кількість романсів та обробок народних пісень, наприклад, «Била жінка мужика», «Оженився чоловік та взяв жінку любку», «Романс» на сл. Родзянко, «Стоїть явір над водою».

Цікаво, що іноді в афішах до концертів Гулака-Артемовського, поруч з включеними до програми вокальними творами не зазначалось ім’я авторів, або стояла тільки літера А. Можна припустити, що співак саме цією літерою помічав свої твори, які він, бажаючи перевірити на слухачах, інколи включав у свої концерти. Ці анонімні твори потрапляли в концертну програму лише один раз.

Саме «Запорожець за Дунаєм» дав можливість автору виявити різні грані таланту – не тільки композиторський та вокальний, а й драматургічний хист, акторський дар, глибокі історичні знання, гострий «психологічний зір».

Навряд чи запереченням буде стверджувати, що «Запорожець» сприймається багатьма не музикантами майже як «народний» музичний твір, хоча і музику і текст написав сам Гулак-Артемовський з допомогою історика М.Костомарова та В.Сікевича, оркестровку зробив К.Лядов.

Сьогодні «Запорожець» перетворився на яскравий бренд української традиційної культури. Один сценічний образ із несуттєвими варіаціями тиражується впродовж десятиліть без жодних спроб оновлення і, поза сумнівом, сприяє затвердженню у суспільній свідомості певного музично-театрального «типажу українства», можливо, наближеного до художнього примітиву. Але музики опери Гулака-Артемовського ми насправді не знаємо. Основою всіх сучасних постановок залишається радянська редакція Володимира Йориша та Максима Рильського, здійснена ще у 1934р.

В своїй статті «Запорожець за Дунаєм»: поновлення дискусії» Олена Корчова зазначає, що від середини 80-х років 19 століття, коли оперу було поновлено на сцені після нечисленних прем’єрних показів у Маріїнському та Великому театрах, і аж до сьогодні склалася згубна практика масштабного неаргументованого втручання як в музичний так і оперний текст. Кількість відхилень від авторського варіанта в нинішніх постановках сягає не менше двох десятків випадків зміни чи скорочення словесного тексту, вилучення цілих музичних блоків, перекомпонування тематичного матеріалу, перегляду співвідношення тембрів.

Численні заміни окремих значущих фрагментів (особливо в хореографічній сюїті з 2-ї дії) музикою інших композиторів – М. Мусоргського, М. Аркаса, В. Йориша порушують органіку авторського музичного тексту. Через повну заміну увертюри з лаконічного оркестрового вступу епіко-ліричного характеру на розгорнуте «святкове» попурі, втрачається образна і тематична стрункість. Внаслідок перекроювання матеріалу другої, особливо третьої дії та заміни порядку двох фінальних номерів, українська музична комедія з рисами опери-buffa перетворюється на типову і, на жаль, не зовсім вправну «велику оперу».

Опера народжувалась в піднесеній атмосфері соціальних реформ 1863 року імператора Олександра ІІ. П.Сокальський помітив у творі вияв сепаратизму: «стремление южнорусской народности к национальному развитию», тому опера зникла з репертуару. З’явилась знову на початку 80-х років, але події 1915 року привели знову до заборони опери: «Написана для великої оперної сцени, вона й справді надто примітивна в розумінні літературно-драматичному, розрахована на невеликий оркестр і надміру проста з вокально-музичного боку».

Редагування також торкнулося і літературного тексту опери.

У 1934- 36 року в редакції М. Рильського з метою обов’язкового для тих часів цензурування лібретто і свідомо розвинений Гулаком-Артемовським романтично ідеалізований образ України як «земного раю» безжально руйнується через видалення слова «рай».

Клавір 1885 року, надрукований видавництвом А.Гутхеля, свідчить про наявність первинного двомовного лібретто, яке скоріш за все дотримувались Старицький та інші тодішні постановники. Образи всіх українських персонажів озвучувалися побутовою українською мовою, тоді як образи турків – російською, що відповідало їхній соціальній природі більш «благородних персонажів». Характеристика першого, українського табору персонажів змальовується яскравими фольклорно-побутовими інтонаціями, тоді як образи турків тяжіють до типізованої академічної лексики.

У нинішніх постановках зникає гулаківський персонаж – Прокіп Терень, який задуманий автором як розмовний, а не вокальний.

Відтак художня цілісність твору Гулака-Артемовського піддається жорсткому випробуванню на міцність через безліч невмотивованих новацій.

Співацька кар’єра Гулака-Артемовського почалася набагато раніше ніж композиторська. Відомо, що у 1837 р. він привернув увагу геніального російського композитора – М. Глінки, який доклав досить зусиль для становлення Артемовського як співака. Він хотів виховати з Гулака-Артемовського справжнього майстра вокальної справи, митця-виконавця, що володів би не лише самою технікою вокалу, але й умів би аналізувати внутрішній зміст твору, розкривати певний образ, користуючись для цього не лише вокально-технічними засобами, але й акторською майстерністю.

Глінка піклувався, щоб майбутній композитор займався у кращих педагогів. Так, у Парижі Гулак-Артемовський займався композицією з Джуліо Аларі, з Мартоліні Романі - в Італії, де був перший вступ співака на великій сцені за кордоном, він виконував партію міланського герцога Філіпо в опері Беліні «Беатріче ді Тенда». З цього моменту почалася співацька кар’єра митця.

У доробку Гулака-Артемовського було безліч оперних партій як італійських так і російських композиторів, які він з великою майстерністю виконував: так, наприклад, Виборного з п’єси «Наталка Полтавка» І.Котляревського, Руслана в опері Глінки «Руслан І Людмила», Командора в опері «Дон Жуан» Моцарта. Стаття Ф.Коні – це майже єдиний документ, в якому дано характеристику голосу Гулака на початку сценічної діяльності: «Якби Артемовський мав нижні басові ноти, якби він не був баритоном, що більше впадає в тенора, він за приємністю голосу і мистецтвом володіти їм зробився б першою окрасою російської опери. Пан Артемовський має дуже приємне basso cantanto».

Щодо особистості Гулака-Артемовського, він був справжнім універсалом. Не тільки музикантом, але й щасливим володарем цілої низки інших талантів: театральним актором із яскраво вираженим комічним типом обдарування (яке можна побачити в його комічній опері «Запорожець за Дунаєм» та виконання комічних ролей), здібним літератором, аматором-художником, про що свідчить відвідування Гулаком різних виставок картин, студій художників, де він вивчав живописні твори.

У листі до М. Лозаревського Шевченко писав, що Гулак-Артемовский «трохи нишпорив у малярстві». Його захоплення живописом, звичайно, не обмежувалось самим лише відвідуванням виставок. Письменник М.Бутурлін, згадував, що Артемовский «у вільний час небезуспішно займався мініатюрним живописом на слоновій кістці», але їх не вдалось знайти.

Дружба з Т.Шевченком супроводжувалась протягом усього життя композитора, який ніколи не забував про письменника, який знаходився у далекому засланні. Він надавав поетові матеріальну допомогу, незважаючи на те, що пересилати засланцеві гроші царський уряд суворо заборонив.

Шевченко високо оцінював талант Артемовського, наприклад виконання партії Руслана з опери Глінки, він писав до Г.Тарановського: «Тепер через день дають «Руслана і Людмилу». Та що то за опера, так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так що аж потилицю почухаєш, - далебі правда. Добрий співака, нічого сказати» [3].

В монографії Кауфман зазначає маловідомий факт, що композитор крім мистецтва, цікавився іншими галузями людської діяльності. Так, наприклад, протягом літа 1854р. він займався оформленням статистико-географічної таблиці міст Російської імперії, матеріали до якої збирав довгі роки. Ця таблиця містила в собі відомості про 75 губернських і 553 повітових міст.

Привертає увагу і розроблений проект Перетбурзького водопроводу. У журналі «Иллюстрация» №3 1858р. було вміщено статтю, в якій Гулак дав докладний опис, розрахунки та креслення свого проекту. Він не був здійснений, проте як і таблиця наочно свідчить про різнобічність обдарування митця.

Навіть є такі свідчення [5], що Артемовский цікавився нетрадиційною медициною. «По свидетельству современников, - писав граф Михайло Бутурлін у своїх «Записках», - все свое свободное время посвящал чтению, особенно внимательно следил за развитием естествознания и медицины, в частности увлекался методом лечения гипнозом и весьма «будто бы удачно», по уверению одного из его пациентов».

Серед етичних рис, які прикрашали особистість музиканта – надзвичайна для тих часів скромність, однакова приязність до людей різного суспільного стану, доброзичливість, м'яке делікатне поводження.

Т.ч., на кожному життєвому етапі Гулака-Артемовського відрізняли суспільна й професійна активність, творча енергійність, інтерес до культурного оточення. Якщо ж до цього додати широкий спектр реалізації у суто музичній сфері, згадати вражаюче поєднання професійних навичок церковного співака, оперного виконавця, театрального та камерно-вокального композитора та частково вокального педагога, то отримаємо переконливе свідчення творчої, харизматичної людської натури Артемовського.

 

Література:

1. Архімович Л. Українська класична опера. – К.: Держ. видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957

2. Булат Т. Олійник О. Оперна творчість // Історія української музики. – К.: Наукова думка, 1989. – Т. 2

3. Кауфман Л. С. С. Гулак-Артемовський. – К.: Держ. видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1962, 1973

4. Корчова О. «Запорожець за Дунаєм»: поновлення дискусії/ / Музика №5, 2013.

5. Корчова О. Семен Гулак-Артемовский – знайомий незнайомець // Музика №5, 2013.

6. Кулик Р. Прогресивна музична критика України другої половини ХІХ ст.. про творчість українських композиторів // Українське музикознавство. – К.: Музична Україна, 1979. – Вип.. 14. – С. 9 – 22

7. Ольховський А. Нарис історії української музики. – К.: Музична Україна, 2003

8. Сікорська І. Українська комічна опера: генезис, тенденції розвитку: дис. … канд. мистецтвознавства. – К., 1993.

9. Швачко Т. Неперевершена Одарка // Музика №5, 2013.

Скрипнік Л.М.,

викладач ПЦК «Теорія музики»