2018-02-20
360
Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбонна для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський для поляків.
Ще до виникнення Києво-Могилянської колеґії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами. З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1974) дізнаємось, що в кінці XVI ст. - на початку XVII ст. в Україні існувало близько десяти таких колеґій.
Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до універсалій європейської культури здійснювалося в цих колеґіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національного, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури, ці школи були непридатними, оскільки вели до цілком протилежних результатів.
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.
Виникненню Братської школи сприяла підтримка козацтва. Під захистом його шаблі Київ став центром інтелектуального життя Православної Церкви та руської спільноти, сюди потягнулись культурно-освітні діячі з різних земель України, знаходячи можливості для праці.
До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615 р. вона вписала до Київських маґістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями” дарувала під фундування монастиря й школи для дітей “народу православного... А щоб тая фундація скуток свій брала, - писала Гулевичівна, - то зараз в той двір школу впровадила й впроваджую”. Таким чином, 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.
У 1690-93 роках на місці старої, дерев'яної церкви гетьман Іван Мазепа звів великий кам'яний храм, в козацькому бароковому стилі. Він був окрасою усього Києва, провідним архітектурним центром Подолу. 1935 р. Богоявленський храм був знищений більшовиками.
Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. 1620 р. гетьман Сагайдачний вступає до Київського братства "зі всім Войськом". Таким чином, Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема, конче необхідну для становлення української державності освіту і науку.
Традицію, покладену Петром Сагайдачним - підтримувати Київську братську школу, продовжили й наступні гетьмани Війська Запорізького й України, зокрема, Іван Петрижицький, Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та інші.
Варто згадати й перших ректорів. Посада ректора з'явилася з самого початку заснування школи. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світі. У І615-1619 рр. ректорував Іов. У 1619-1620 рр. ректором Київської братської школи був Мелетій (в миру Максим) Смотрицький. Третім ректором Київської братської школи у 1621-1624 рр. був Касіян (у миру Калліст) Сакович.
Для швидкого розвитку Київської братської школи були, таким чином, сприятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України, мала підтримку Війська Запорозького. А ще - досвід своїх попередниць - братських шкіл, особливо Львівської й Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручники та освічених вчителів. У вересні 1632 р. вона об'єдналась з Київською братського школою. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колеґія. Її керівником, протектором й опікуном став Петро Могила.
Колеґія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, ґрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковнослов’янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному дусі. До Колеґії приймали дітей всіх станів. Але Петро Могила зумів перетворити Колеґію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колеґії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колеґія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму й просвітництва Академія не лише навчала молодь, але й поширювала освіту, знання, її вихованці відкривали школи, фундували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники й професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.
Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороби, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і таке інше. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть третій рік в тому ж класі “підтверджувати навчання”.
Всього в Академії було вісім так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковнослов’янська, грецька, руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис.
Вивчалися в Академії поетика - мистецтво складати вірші, а також риторика - цариця мистецтв, вміння красиво і правильно висловлювати думку. В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. В народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. У другій половині XVIII ст. були відкриті навіть спеціальні класи чистої математики, де викладалась алгебра і геометрія, та змішаної математики, де викладалась механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, і математична хронологія, цивільна й військова архітектура.
Неабиякого розвитку в Академії досягло музичне мистецтво. З середини XVII ст. в Академії існує хорова школа. Хори, академічний та Братського монастиря, нараховували часом до 300 і більше чоловік. Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх київських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі Подолу. Музика органічно впліталась в академічне життя. Студентський хор і оркестр обов'язково запрошувались на травневі рекреації й літні гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, Глибочиці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братського монастиря і великій диспутній залі. Всі урочистості - зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора і професорів, день поминання Петра Могили, ім’я якого носила Академія, диспути – все супроводжувалось музикою і хоровим співом. Численні пісні і канти, створені в Академії, йшли в світ, їх розносили студенти, які відправлялися на вакації або просто просити у добрих людей милостині. Академія дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський (1745-1777) й Артемій Ведель (1767-1808), музика яких до теперішнього часу хвилює серця.
Багато які випускники Києво-Могилянської академії ставали вчителями «по партесах», керівниками капел, членами західноєвропейських Академій, авторами музичних підручників, посібників із церковного співу.
Києво-Могилянська академія стояла у джерел українського музично-драматичного театру, становлення професійної.української композиторської школи. За її зразком було створено інші колегії - Чернігівську (1700 р.), Переяславську (1738 р.), Харківську (1726 р.) – згодом Харківський університет, Московську Слов'яно-Латинську Академію (згодом Московський університет).
Музичне виховання мало різні форми: уроки музики (нотна грамота та партесний спів); гра на різних інструментах (Г.Сковорода, наприклад, досконало володів флейтою і скрипкою); оркестровий і хоровий класи; заняття з піїтики і риторики, які розвивали навички побутового музикування; шкільна драма, де використовувалася музика; різні свята й урочистості. Хором керував регент, оркестром — капельмейстер, а викладачі “мали наглядати за ними”. Студентський оркестр і хор брали участь у різних міських заходах, урочистих прийомах тощо. Отже, переважали практичні засоби засвоєння «музичної науки». Відомо, що перший композиторський досвід М.Березовський та А.Ведель отримали саме через створення та виконання опусів для хору Академії.
Найбільш поширеними формами студентської творчості в Києво-Могилянській академії був партесний і кантовий спів. Студенти полюбляли також розважатися на вечірках виконанням народних пісень, грою на музичних інструментах — гуслях, скрипці, флейті.
Переорієнтація музичної освіти в Києво-Могилянській академії на загальноосвітні цілі сприяла посиленню світських елементів, в тому числі уваги до музичної майстерності, про що свідчить високий рівень музичної освіти, який мали М.Березовський, Д.Бортнянський, Г.Сковорода та інші представники української культури - С.Полоцький, Д.Ростовський.
Загальне уявлення про концепцію освіти, якої додержувалися в Києво-Могилянській академії, дають педагогічні погляди і діяльність її випускників - С. Полоцького, Д. Ростовського, Г. Сковороди.
Надзвичайно популярним було хорове мистецтво. Без хору не обходилось жодне академічне свято – урочисті прийоми гостей, диспути, рекреації (травневі гуляння). Окремий хор у якому брали участь і студенти Академії, постійно існував при Братському монастирі. У 50-х роках XVII ст. ректор Л.Баранович організував тут хорову школу.
Обидва хори – академічний і братський були найкращими серед усіх київських хорів. Слава їх сягала далеко за межі Києва.
Вихованців Академії часто запрошували диригентами хорових капел України, викликали їх і до Росії. В кінці XVII ст. учні музичної школи Братського монастиря керували хоровими капелами царя Олексія Михайловича, патріарха Никона та інші. Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих українських композиторів. Найталановитішими серед них були М.Березовський та А.Ведель, творчість яких мала великий успіх на Україні, збагатила російську і європейську культури.
Таким чином, Києво-Могилянська академія є вищиим навчальним закладом, що спирається на найкращі українські та загальноєвропейські традиції та одночасно націлений у майбутнє.
Література:
1. Києво-Могилянська академія в іменах. XVII—XVIII ст. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. – 736 с.
2. Онищенко Є. Воскресіння Академії: Спогади про відродження Києво-Могилянської академії та його учасників — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004
3. Хижняк З., Маньківський В. Історія Києво-Могилянської академії. — К.: «КМ Академія», 2003.
4. Яременко М. «Академіки» та Академія. Соціальна історія освіти й освіченості в Україні XVIII ст. — Харків: Акта, 2014.
5. Микитась В., Давньоукраїнські студенти і професори — К.: Абрис, 1994.
6. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академией — К., 1856.
7. Нічик В, Хижняк З. Києво-Могилянська академія та українсько-німецькі культурні зв'язки. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2000.
8. Корчмарик Ф. Духовні впливи Києва на Московщину в добу Гетьманської України. — Нью-Йорк, 1964
Мамона А.,
студентка спеціалізації «Теорія музики»
Керівник – викладач ПЦК «Теорія музики»
Скрипнік Л.М.
