Монополія в ринковій економіці. Антимонопольні заходи

Монополія  - це така ситуація, за якої кількість продавців стає насті­льки малою, що кожний продавець вже в змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та на ціну продукту, що реалізується. Розповсюдження монополістичних тенденцій сприяє витисненню конкуренції, монополісти отриму­ють можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспі­льства.

Проте, і це треба добре розуміти, ступінь негативного впливу різних типів монополізму на загальну ефективність функціонування ринкової еко­номіки не є однаковим: з деякими з монополій, найбільш загрозливих інте­ресам суспільства, треба нещадно боротися, а діяльність інших можна регу­лювати за допомогою певних державних заходів.

Найбільш загрозливим з точки зору економічної ефективності суспі­льного виробництва є монополізм, який виростає з конкуренції, базується на концентрації та централізації виробництва чи капіталу. Цей вид монопо­лізму в дослідженнях інколи називають економічним. Його основними ор­ганізаційними формами є картелі, синдикати, трести, концерни. Ці форми монополій концентрують у своїх руках виробництво і збут основної части­ни певної продукції, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі монопольного (високого) прибутку. Окрім того, коли не­має конкуренції, у такої монополії зникають стимули для підвищення ефек­тивності за рахунок НТП. Ось чому цей тип монополізму являє собою найбільшу загрозу ринковій економіці, постійно знаходиться у полі зору дер­жави, виступає об'єктом демонополізації.

Другий тип монополізму пов'язаний з технологічною олігополією (технологічний монополізм). Це означає, що сама технологія потребує ве­ликих підприємств, в межах яких тільки й може бути організоване ефектив­не виробництво, використані досягнення НТП, вироблена конкурентноспроможна продукція (в металургії, авіакосмічної галузі, залізничному транс­порті). Такі монополії називають природними і вони не можуть бути об'єктом демонополізації.

В ринковій економіці широке розповсюдження знайшов третій тип монополізму, що обумовлений диференціацією товарів. Монополістичний ефект тут досягається не великим обсягом виробництва, не контролем над цінами, а своєрідністю, новизною продукту, своєрідністю послуг, популяр­ністю торгівельної марки. Діяльність такого роду є корисною з точки зору розвитку ринкових відносин, не пов'язана з концентрацією та централізаці­єю виробництва і може бути здійснена як великими, так і невеликими підприємствами.

Для підприємств, які лідирують в окремих галузях науково-технічного прогресу, є характерним четвертий тип монополізму - іннова­ційний. Тут виникає тимчасова монополія, тому що вона зникає з розпо­всюдженням та використанням наукової ідеї, проекту в інших підприємст­вах. Оскільки цей тип монополізму є результатом об'єктивних закономірно­стей розвитку продуктивних сил, його обмеження з боку держави повинно бути мінімальним і націленим на те, щоб дати змогу більш вільному вико­ристанню науково-технічних досягнень в економіці країни.

П'ятим типом монополізму, який ми розглянемо, є природно-державний монополізм. Його природа обумовлена необхідністю задоволь­няти деякі базові потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому. Природно-державний монополізм розповсюджується на забезпечення насе­лення суспільними товарами, товарами, які є незамінною частиною спожи­вчого набору, на виробництві і продажу соціально-шкідливих товарів тощо. Цей тип монополізму може проявлятися в націоналізації певних видів виро­бництва, державному контролі за цінами, встановленні фіксованих ставок акцизів та ін. Різновидом такого типу монополізму є монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу.

Завершаючи розгляд основних типів монополізму, необхідно зазначити, що його своєрідним проявом є державно-адміністративний монополізм, який формується в межах адміністративно-планової економіки. Поява цього типу монополії не пов'язана з ринком. Причинами такої монополії висту­пають неекономічні фактори. Ця монополія охоплює не тільки сферу виро­бництва, а й сферу розподілу та споживання, тобто держава монополізує всі сфери суспільного виробництва, максимально обмежує конкуренцію. Це найбільш небезпечний тип монополізму, який можливо подолати тільки шляхом трансформації адміністративно-командної системи в ринкову, роз­витку різноманітних форм власності.

Як бачимо, розглянуті типи монополізму мають різні основи свого виникнення, різні форми прояву та наслідки. Держава, розробляючи антимонопольне законодавство, враховує ці обставини, і, оскільки, деякі тини монополізму є неминучими, природними, орієнтується не тільки на бороть­бу з економічним, найбільш шкідливим, монополізмом, а й на досягнення та підтримку певного співвідношення між конкуренцією та монополією.

Початок антимонопольному законодавству було покладено у США у 1880 р. 1 з цього часу воно постійно вдосконалювалося. В Європі перші антимонопольні законодавчі акти були прийняті в 30-ті роки 20 ст. Сучасне антимонопольне законодавство спрямоване на те, щоб попередити створен­ня монополій, перешкодити використанню монопольної влади. При цьому кожна країна розробляє свої засоби антимонопольної політики в залежності від особливостей економічного становища. В Україні, в період переходу від адміністративно-командної до планової економіки, антимонопольна політи­ка включає роздержавлення економіки, приватизацію державних підпри­ємств, формування умов для розвитку малого та середнього бізнесу. Названі заходи здійснювалися у відповідності до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниць­кій діяльності" (1992 р.), в який протягом 90-х років XX ст. вносилися зміни та доповнення, а у 2001 році він втратив чинність, що визначено новим, більш досконалим, складеним з урахуванням світового досвіду та змін, що відбулися в минулий період. Законом України "Про захист економічної конкуренції». В статті 12 другого розділу ґрунтовно визначається монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання:

1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище
на ринку товару, якщо:

• на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
• не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей
доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі Сировини,
матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару стано­вить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є не­значна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного і кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, пере­вищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.