2020-01-14
404
Управління як діяльність існувало протягом усієї нашої історії. Можна сказати, що управління існувало з того моменту, як у людей виникла потреба у спільній праці. Певна форма управлінської діяльності постала, коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли харчів. В словнику слово "управляти" означає керувати, направляти діяльність кого-небудь, чого-небудь. Тому, управління - це процес впливу на кого-небудь, і що-небудь. Крім того, слово "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.
Отже, управління можна трактувати як процес впливу, і водночас як систему управляючих суб'єктів, об'єктів, якими управляють, та управлінських дій. Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.
У фінансах підприємств управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики господарюючого суб'єкта. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність всіх органів апарата управління підприємства та їх управлінських дій.
Метою фінансового управління є забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності. Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.
Суб'єктом управління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві. У практичному плані управління фінансами підприємств - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.
Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності в сучасних умовах використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.
Управління фінансами підприємств базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу готового продукту і валового доходу підприємства. Сутність поняття фінансового управління можна трактувати як інструмент реалізації фінансів та фінансової політики, як сукупність методів впливу на організацію і використання фінансових відносин та фінансових ресурсів, як сукупність управлінських структур і фінансового апарату на всіх рівнях управління підприємством.
# Фінансове управління має свою систему функцій, які пропонується визначати у такому складі: взаємодія всіх елементів апарата управління підприємства;
# створення ефективних організаційних структур управління;
# аналіз фінансових ресурсів і фінансових відносин;
# прогнозування, планування, регулювання фінансових процесів;
# обґрунтування й прийняття оперативних фінансових рішень;
# контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень.
Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:
фінансового прогнозування;
фінансового планування;
фінансового регулювання;
фінансового контролю.
Значне місце в управлінні фінансами підприємства займає прогнозування. Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10-ти років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - це визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють фінансовому підрозділу підприємства намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансових відносин, форми та методи реалізації фінансової політики.
Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:
асоціацій і аналогій;
побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;
кореляційно-регресивний аналіз;
метод безпосередньої експертної оцінки;
При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки: об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;
аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;
вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;
історичний підхід.
Створення відповідного фінансового прогнозу є досить складним завданням. Адже, коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише ускладнюють прогнозування, а й підвищують його важливість. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом. Процес фінансового прогнозування зосереджується на таких аспектах:
фінансові ресурси;
економічний та фінансовий стан;
фінансова політика
Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів^
1 етап - Складання аналітичного балансу
2 етап - Виділення впливових факторів
3 етап - Вихід на розрахункові величини факторів
Перший етап - на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, що рангуються залежно від ступеня їх вагомості.
Другий етап - виділення факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.
Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.
На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план. В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє. Фінансове планування розглядають на підприємстві як діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому збалансування означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання.
Фінансове планування представляє собою складову загальноекономічного планування підприємства, в основі якого лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх відділів фінансової структури підприємства.
Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Процес планування діяльності підприємств в нових господарських умов використовує систему бюджетування. Бюджет на рівні підприємства - це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов'язані з їх виконанням. Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення.
Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг наявних ресурсів, є, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети. Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах 3 60-х років. Сутність його полягає в складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при цьому пересуваються за 5-річною шкалою на рік вперед. Планові показники 1-го майбутнього року є директивними, а в наступні 4 роки - орієнтовними.
Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконавцях. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань.
Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами. Сутність фінансового контролю як методу управління та як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.
Побудова ефективної системи управління фінансами підприємства передбачає створення відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена:
- фінансовим управлінням — на великих підприємствах;
- фінансовим відділом — на середніх підприємствах;
- фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії - на малих підприємствах.
Ефективність діяльності підприємства значною мірою характеризується показником ефективності використання капіталу, тобто максимальної його віддачі, яка виражається збільшенням суми прибутку на 1 гривню капіталу.
Ефективність використання власного капіталу характеризується його віддачею, прибутковістю (рентабельністю) як відношення суми прибутку до середньорічної суми власного капіталу. Коефіцієнт прибутковості (рентабельності) є одним з найбільш визнаних і широко використовуваних у світовій практиці узагальнюючих показників міри ефективності використання капіталу та ділової активності підприємства.
На основі показника прибутку на власний (акціонерний) капітал роблять висновки про перспективи бізнесу ринкової стійкості, наявності фінансових резервів підвищення конкурентоспроможності підприємства.
Коефіцієнт прибутковості (рентабельності) використовується як інструмент прогнозування прибутку, оскільки він відображає взаємозв’язок передбачуваного щодо одержуваного прибутку із загальним інвестованим капіталом. Саме це робить процес прогнозування більш реальним. Окрім того, цей показник має важливе значення для прийняття інвестиційних рішень, загального і фінансового планування, координації оцінки і контролю за господарською діяльністю та її результатами.
Будучи індикатором якості управління, коефіцієнт прибутковості використовується як показник ефективності управління, інструмент для прийняття рішення.
Даний коефіцієнт розраховується за формулою:
Кп.в.к. = Чистий прибуток / Середньорічна сума власного капіталу(2.1)
Оскільки протягом 2008–2009 рр. ТОВ функціонувало зі збитком, то розраховувати за ці роки коефіцієнт прибутковості неможливо. У 2008 р. Кп.в.к. = 0,072. Тобто, на 1 гривню капіталу припадає 7,2 гривні чистого прибутку.
У зарубіжній практиці часто визначають коефіцієнт участі акціонерного, або пайового, капіталу в загальній сумі джерел фінансування. Він обчислюється за формулою:
Ка = Статутний капітал / Валюта балансу (2.2)
У структурі власного капіталу ТОВ статутний капітал займає досить значну питому вагу (46% у перші два аналізовані роки і 39% у 2008 р.). Тобто, основним джерелом фінансування поточної діяльності підприємства є власні кошти.
Важливим показником ефективності використання власного капіталу є його оборотність, яка тісно пов’язана з його прибутковістю і характеризує інтенсивність використання коштів підприємства та його ділову активність.
Таблиця 2.10. Показники обертання власного капіталу
| Показники | 2007 рік | 2008 рік | 2009 рік | Відхилення |
| Коефіцієнт обертання | 0,74 | 1,15 | 1,57 | 0,83 |
| Термін обертання | 493 | 317 | 233 | -260 |
Як свідчать дані таблиці, швидкість обертання власного капіталу за аналізований період значно покращилася. Так, якщо у 2007 р. власний капітал здійснює 0,74 оберти, то на кінець періоду цей показник збільшився до 1,57. термін обертання зменшився на 260 днів, що є позитивом.
Важливим питанням, що у світовій практиці перебуває в центрі уваги економістів-фінансистів як банків, так і фірм, компаній є достатність власного капіталу підприємства. Коефіцієнт капітального покриття обчислюють за формулою:
Кк.п. = Власний капітал / Активи (2.3)
За даними фінансової звітності ВАТ коефіцієнт капітального покриття становить: 2007 р. – 0,65; 2008 р. – 0,55; 2009 р. – 0,46.
Як бачимо, вищевказаний коефіцієнт має тенденцію до зниження. За аналізований період він зменшився на 0,18, тобто зменшилася і достатність власного капіталу у забезпечення нормального функціонування підприємства. Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами визначає ступінь залежності покриття потреби матеріальних запасів і затрат від залученого капіталу і розраховується відношенням суми власного оборотного капіталу до вартості запасів і затрат підприємства.[43,c.12]
На ТОВ частка запасів, що фінансується за рахунок власного оборотного капіталу є досить низькою. У 2007 р. – 28%, у 2008 р. цей показник взагалі досягає від’ємного значення -0,02. У 2009 р. коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами становить 4%. Отже, фінансовий стан підприємства можна вважати кризовим, оскільки значення коефіцієнта набагато нижче свого нормативного значення (0,6–0,8) і власними джерелами покривається досить низька частка запасів і затрат.
Всі явища і процеси господарської діяльності підприємств знаходяться у взаємозв’язку та взаємозалежності. Кожне явище можна розглядати як причину і як результат. Результативний показник залежить від багатьох різних факторів і чим більш детально вивчається вплив цих факторів, тим точнішими будуть результати аналізу і оцінка якості роботи підприємства.
Пропонуємо провести аналіз власного капіталу ТОВ за допомогою формули, яка дозволяє визначити зміну рентабельності власного капіталу в залежності від зміни різних факторів:
ROE = (ПК/ВК)*(ВБ/ПК)*(ЧП/ЧД)*(ЧД/ВБ) (2.4)
Таблиця 2.11 Вихідні дані для факторного аналізу власного капіталу
| Показники | 2008 р. | 2009 р. | Відхилення |
| Валюта балансу, тис. грн. | 1557893 | 1809393 | 2515500 |
| Власний капітал, тис. грн. | 857646 | 848307 | -9339 |
| Чистий прибуток, тис. грн. | (91397) | 58517 | 149914 |
| Чистий дохід, тис. грн. | 1036846 | 1273919 | 237073 |
| Позиковий капітал, тис. грн.. | 70615 | 147004 | 76389 |
| Коефіцієнт чистої рентабельності діяльності | -0,09 | 0,05 | 0,14 |
| Ресурсовіддача | 0,67 | 0,7 | 0,03 |
| Плече фінансового важеля | 0,08 | 0,17 | 0,09 |
| Відношення валюти балансу до позикового капіталу | 22,06 | 12,3 | -9,76 |
Із даних, наведених в таблиці, бачимо, що за аналізований період майже всі показники, які характеризують ефективність та результативність діяльності підприємства мають тенденцію до покращення. Проте, певне зменшення спостерігається у структурі власного капіталу (зменшується на 9339 тис. грн.). Як позитив, необхідно відмітити, що підприємство із неприбуткового, неефективно функціонуючого у 2008 р. (збиток 91397 тис. грн.) перетворилося у 2009 р. на прибуткове і як результат – коефіцієнт чистої рентабельності діяльності збільшився на 0,14 (-0,09 у 2008 р. та 0,05 у 2009 р.). Певне покращення спостерігається, також, за показником ресурсовіддачі (збільшився на 0,03). За допомогою даних, наведених в таблиці 2.11, проведемо аналіз впливу різних факторів на рентабельність власного капіталу:
1). Вплив зміни чистої рентабельності діяльності:
∆ROE1 = 0,14*0,67*0,08*22,06 = 0,17
2). Зміна рентабельності власного капіталу під дією зміни ресурсовіддачі:
∆ROE2 = 0,03*0,05*0,08*22,06 = 0,003
3). Зміна рентабельності власного капіталу за рахунок зміни позикового капіталу у структурі валюти балансу:
∆ROE3 = 0,09*0,05*0,7*22,06 = 0,07
4). Зміна частки позикового капіталу у валюті балансу:
∆ROE4 = -9,76*0,05*0,7*0,17 = – 0,06
Отже, найбільший вплив на зменшення рентабельності власного капіталу здійснює частка позикового капіталу в загальній сумі активу. Як видно з таблиці, загальна сума активу за аналізований період збільшилася і одночасно збільшилася сума позикового капіталу, проте частка позикового капіталу у валюті балансу зменшилася на 9,76. Це свідчить про те, що підприємство використовує позиковий капітал у недостатньому розмірі.
Висновок до ІІ розділу
Зіставивши результати аналізу можна зробити наступні виводи:
1. За період сталося повне погашення дебіторської заборгованості покупців.
2. Оборотність КЗ прискорилася, що дозволило значно скоротити суму кредиторської заборгованості постачальникам.
3. Отже, ліквідація дебіторської заборгованості і зменшення кредиторською не є прямим наслідком збільшення виручки від продажів, а пов'язані також із змінами умов розрахунків з дебіторами і кредиторами, у тому числі із станом боргів: сплачена частина боргів, що виникли в попередні періоди і виникли нові борги.
4. При зростанні виручки від продажів на 131,9% балансових запасів збільшилися на 12,3%.
Витрати на продану продукцію, виходячи з даних звіту про прибутки і збитки, збільшилися на 138,28%.
Грошові надходження від продажів залежать не лише від виручки поточного періоду, але і від повернення ДЗ минулих періодів, і від руху іншої ДЗ, не пов'язаної безпосередньо з продажами. Фактичні витрати грошових коштів також не збігаються з витратами, відбитими в звіті про прибутки і збитки. Вони обмежуються наявними (що поступили) грошовими коштами. Грошовий потік на кінець періоду і його зміну в порівнянні з початком періоду можна визначити виходячи із звороту грошових коштів протягом періоду.
Таким чином, виручка від продажів практично повністю визначила суму грошових коштів, що поступили. Їх виявилося досить на оплату всіх видів витрат, пов'язаних з основною діяльністю, а також на розрахунки по обов'язкових платежах до бюджету і єдиний соціальний фонд.
