Проблема визначення місця сімейного права в системі права

Питання про природу сімейно-правових норм і про місце сі­мейного права в системі права, без сумніву, належить до числа най­більш дискусійних. Його аналіз з неминучістю виводить за рамки суто правових явищ і можливий лише з урахуванням загальнометодологіч-иих, а часто і філософських аспектів. Яким є статус людини, включе­ної до кола вкрай своєрідних відносин, що називаються сімейними? Який ступінь її свободи та автономного цілепокладання і, навпаки, яка міра відповідальності та залежності від інших людей — членів сім'ї та суспільства в цілому? В чому особливості здійснення сімейних прав та можливого зловживання ними? Якими є межі державного втручання в сімейне життя і чи належить воно повною мірою до приватної сфери

існування людини?

Сьогодні ці питання можуть ставитися в двох аспектах: в ретроспек­тивному плані, з точки зору концепцій сімейного права, які існували в науці за різних часів та в плані сучасного бачення проблеми.

Сімейне право в системі права: ретроспективний аналіз. Не бу­де перебільшенням сказати, що питання щодо місця сімейного права в системі права вирішується не одним поколінням цивілістів. Оскільки йдеться про досить тривалий (більше ніж сто років) історичний відрі­зок, що вмістив у себе воістину глобальні соціально-економічні зміни, не дивно, що дискусію про суть сімейно-правових норм важко назвати спільною для ряду поколінь учених. Так вже склалося, що в нашій краї­ні зв'язок часів розпадався неодноразово, а це спричинило розрив нау­кової та загальної культурологічної традиції. Тому сьогодні можна го­ворити про кілька (далеко не завжди послідовно пов'язаних між со-бою) етапів обговорення цього питання: а) дискусії дореволюційних цивілістів; б) спорів теоретиків і практиків післяреволюційного періо­ду, розвинутих у подальшому юристами радянського часу; в) дискусії останніх років, що виникли в цивілістиці пострадянських країн після розпаду СРСР, переходу до ринкових перетворень і здійснення нової кодифікації цивільного та сімейного законодавства.

У дореволюційній науці питання щодо сутності правових норм, які регулюють сімейні відносини, розглядалося в площині предмета пра­вового регулювання і меж втручання держави в сімейно-правову сфе­ру, тобто в плані належності сімейно-правових норм до сфери публічно­го чи приватного права. Визначалося два основних питання: 1) чи ре­гулюються сімейні відносини правовими нормами повною мірою та 2) предмет якого права — публічного чи приватного вони складають?

Домінуючою була ідея щодо неможливості законодавчого норму­вання внутрішніх суто особистих відносин у сім'ї. Г. Ф. Шершеневич писав, що «введення юридичного елементу в особисті відносини чле­нів сім'ї уявляється більшою частиною невдалим і таким що не досягає мети»¹. На думку цивілістів ці відносини знаходяться поза сферою пра­вового впливу і можуть регулюватися лише моральними, етичними, частково — релігійними нормами. Тому, наприклад, Д. Азаревич іро­нічно коментував спроби законодавця врегулювати деякі відносини по­дружжя. Він писав, що загальновизнаною є негідність таких положень законодавства (статті 106, 107 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імпе­рії), відповідно до яких чоловік зобов'язаний любити свою дружину, а жінка перебувати в любові до свого чоловіка². К. Кавелін однозначно висловився щодо цього: «Те, що становить психологічну, внутрішню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає за­конодавчим визначенням...»³.

Разом з тим, на думку дореволюційних учених, певні різновиди сі­мейних відносин за своєю природою можуть сприймати правове ре­гулювання і тому складають його предмет. До них, зокрема, належать: а) відносини, які пов'язані з захистом прав членів сім'ї; б) майнові від­носини членів сім'ї; в) деякі особисті відносини (реєстрація шлюбу, визначення походження дітей, усиновлення тощо). Стосовно двох пер-

¹ Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права / Г. Ф. Шершене­вич. — М., 1995. — С 406.

² Азаревич Д. Семейные имущественные отношения по русскому праву // Журнал гражданского и уголовного права / Д. Азаревич. — СПб., 1883. — Кн. 4. — С. 101.

³ Кавелин К. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза / К. Кавелин. - СПБ., 1884. - С. 77.

Глава 1. Поняття сімейного права

9

ших видів значних суперечок не існувало, бо майнові відносини і від­носини щодо захисту сімейних прав завжди розглядалися як предмет цивільно-правового регулювання і безперечної сфери втручання зако­нодавця. Більш проблематичним було питання щодо правового нор­мування особистих відносин членів сім'ї. В. А. Умов і К. Кавелін осо­бисті відносини в сім'ї не визнавали предметом правового нормуван­ня. Д. І. Мейєр вважав обґрунтованим регулювання особистих сімей­них відносин нормами канонічного права, а відносини між батьками та дітьми — державного права (бо вони ґрунтуються на засадах влади та підкори). До предмета цивільного права він відносив лише майнові відносини членів сім'ї, інші ж сторони сімейних відносин, мають, на його думку, бути розглянуті у цивільно-правовому ракурсі тільки у ра­зі потреби, для розуміння їх майнової сторони¹.

Не треба забувати, що певна частина відносин, що виникали в сім'ї, в дореволюційний період становили сферу церковного впливу. Тому важливою ознакою того часу був своєрідний дуалізм нормування від­носин подружжя, батьків і дітей. Таке становище давало підстави для широкого обговорення в юридичній літературі питання щодо розме­жування державного (світського) та церковного регулювання відносин в сім'ї. Одні вчені наполягали на необхідності збереження церковного впливу на їх формування, інші, навпаки, пропонували встановити од­накові правила для людей, незалежно від їхнього віросповідання.

І все ж таки більшість учених - Г. Ф. Шершеневич, Н. П. Дювернуа, А. І. Загоровський, Л. І. Петражицький, І. А. Покровський, Ю. С. Гам-баров, К. Победоносцев відносили сімейне право до числа інститутів цивільного права², пояснюючи це єдиною приватноправовою приро­дою цивільних та сімейних відносин. Г. Ф. Шершеневич, зокрема, вка­зував, що «...якщо ми надаємо вирішального значення ознаці приватнос-ті в протилежність публічності відносин, то необхідно ставити сім'ю, шлюб на одному боці з власністю, договором, заповітом. Тому ми вва­жаємо, що сімейне право, не лише майнове, але й особисте, має ввійти до складу цивільного права»³. Стосовно особистих відносин, то пред­метом правового регулювання визнавалися лише певні їх різновиди, ті, що визначають і фіксують зовнішні контури сімейних стосунків — умо-

¹ Мейер Д. И. Русское гражданское право: в 2 ч. / Д. И. Мейер. - М., 1997. -Ч. 1. - С. 34.

² Антокольская М. В. Место семейного права в системе отраслей частного права (но трудам цивилистов России конца XIX — начала XX века) / М. В. Анто­кольская // Госдарство и право. — 1995. — № 6. — С. 34.

³ Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права / Г. Ф. Шершене­вич. - М., 1995. - С. 12-13.ви взяття шлюбу та порядок його припинення, різні сімейно-правові стани (спорідненість, усиновлення) тощо. Відповідала такому підходу і система законодавства, що існувала на той час. Норми, що регулюва­ли сімейні відносини (в межах можливого законодавчого втручання), включалися до загального цивільного законодавства Російської імпе­рії і не мали самостійної кодифікації.

Слід зазначити, що у дореволюційній науці питання про галузеву самостійність сімейного права та його незалежність від права цивіль­ного взагалі не ставилося. Сімейне право однозначно розглядалося як інститут цивільного права. Разом з тим в науці зазначалося, що, базу­ючись поряд із цивільним правом на єдиних приватно-правових заса­дах, сімейне право має певні особливості, які визначаються особливос­тями самих сімейних відносин. З цього приводу К. П. Победоносцев, зокрема, зазначав, що сімейні відносини хоча є відносинами між окре­мими, приватними особами, але назавжди зберігають суспільний ха­рактер. Така «суспільність» сімейних відносин, перш за все, пояснюва­лася особливим значенням сім'ї як суспільного осередка, як опори державного ладу, носія загальних моральних цінностей. Разом з тим відносини в сім'ї ніколи не визначалися як сфера безпосереднього втручання держави. З середини, сім'я розглядалася як сфера приват­ного існування людини, а позитивний закон, за словами К. Победонос­цева, може торкатися сімейних відносин тільки з одного боку, а з того боку, де можливі зіткнення сімейної автономії з автономією держави¹.

Революція 1917 р. кардинально змінила соціально-економічний устрій та ідеологічні пріоритети в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Принципова відмова від запозичення досяг­нень дореволюційної науки означала, по суті, початок нового етапу у вирішенні питання щодо сутності сімейного права та його галузеву на­лежність. Після революції протягом ряду десятиліть зусилля вчених в першу чергу були спрямовані на пошук особливостей, властивих сі­мейному праву, його відмінностей від права цивільного. При цьому науковий аналіз проблеми доповнився явно вираженим політичним підтекстом. Спори про предмет і метод сімейного права незмінно при­водили до загальних висновків про переваги радянського сімейного ладу і, навпаки, про порочність буржуазної сім'ї, яка ґрунтується на користі та майновому розрахунку. Г. М. Свердлов у той час писав, що «невключения сімейного права до права цивільного в умовах соціаліс­тичної держави має під собою принципове обгрунтування, пов'язане з

¹ Победоносцев К. Курс гражданского права. Права семейственные, наслед­ственные и завещательные / К. Победоносцев. — СПБ., 1871.— С. 3.

Глава 1. Поняття сімейного права

11

природою соціалістичних сімейних відносин. Предметом цивільного права є головним чином майнові відносини. Предметом же соціаліс­тичного сімейного права є відносини іншого роду — відносини шлюбу, спорідненості, всиновлення, прийняття дітей на виховання, майнова сторона яких, хоча й має значення, однак не є головною, що визначає основний зміст перелічених відносин. У цьому докорінна відмінність соціалістичних сімейних відносин від буржуазних, що підкорені май­новим інтересам»¹.

Протиставлення предмета цивільно- та сімейно-правового регулю­вання логічно приводило до висновку про самостійність і незалежність сімейного права від права цивільного та про обґрунтованість «невклю­чения першого до складу другого»². Саме предмет правового регулю­вання з самого початку розглядався як критерій формування галузей права. Відповідно до цього О. Вишинський в 1939 р. прямо вказав на те, що сімейне право є самостійною галуззю права і включається в си­стему основних галузей радянського соціалістичного права поряд із правом цивільним³. Логічним продовженням концепції «сімейне пра­во — самостійна галузь права» була роздільна кодифікація цивільно-та сімейно-правових норм. Відомо, що в радянський період вона здій­снювалася тричі - в 1918 р. (в Україні - в 1919 р.), 1926 р. та 1965-1969 рр. і давала прибічникам автономії сімейного права додаткові аргументи для підтвердження його галузевої самостійності.

Важливого значення набула у той період і боротьба із впливом церк­ви на сімейні відносини. Перш за все це стосувалося церковних шлю­бів (вінчання), реєстрації народження та смерті людини. Хоча теоре­тичне визнання громадянського (не церковного) шлюбу почалося ще до революції, в реальному житті основна маса населення сприймала шлюб як акт релігійний, а держава підтримувала релігійні почуття громадян. Після революції ситуація змінилася кардинально. Можна сказати, що боротьба між церквою і державою була жорсткою і без­компромісною. Достатньо того, що вже 18 грудня 1917 р. було видано Декрет Ради народних комісарів РРФСР про громадянський шлюб⁴, відповідно до якого юридична сила надавалася лише шлюбам грома-

¹ Свердлов Г. М. Советское семейное право / Г. М. Свердлов. - М., 1958. -С. 24.

² Бошко В. И. Очерки советского семейного права / В. И. Бошко. — К., 1952. — С. 47.

³ Вышинский А. XVIII съезд ВКП(б) и задачи науки социалистического пра­ва / А. Вышинский // Советское государство и право. - 1939. - № 3. - С. 26.

⁴ Декрет «О гражданском браке, о детях и о введении книг актов граждан­ского состояния» // СУ РСФСР. - 1917. - № 11. - Ст. 160.дянським, а церковне вінчання визнавалося справою приватною і не мало жодних правових наслідків. В теоретичному плані це мало важ­ливе значення, бо загальне виведення сімейних відносин за рамки цер­ковної юрисдикції означало їх автоматичне включення до сфери пра­вового регулювання, яке здійснювалося державою. Таким чином пи­тання щодо віднесення норм, які регулюють сімейні, і, перш за все, шлюбні відносини, до сімейного або канонічного права вже не виника­ло — нормування відносин у сім'ї визнавалося безперечною прерога­тивою держави.

Не ставилося ще одне питання, яке свого часу бентежило доре­волюційних цивілістів. Йдеться щодо віднесення сімейно-правових норм до приватного чи публічного права. Широко відомим є вислів

B. І. Леніна щодо невизнання нічого приватного в сфері господарю­вання¹. На жаль, цей постулат був широко розтиражований його по­слідовниками та застосовувався у сферах далеких від господарювання. Внаслідок цього ознака публічності була розповсюджена майже на всі суспільні відносини в країні, в тому числі й на ті, які виникають в сім'ї. Зрозуміло, що за таких умов питання про належність сімейного права до права приватного чи публічного взагалі ставитися не могло. Таким чином, сім'я також визнавалася сферою інтересів держави, а форму­вання сімейних відносин здійснювалося за єдиними принципами, з єди­ного центру.

Внаслідок перетворень перших післяреволюційних десятиліть сі­мейне право стало розглядатися як самостійна, незалежна від цивіль­ного галузь права, яка має свій власний предмет та метод регулюван­ня. Концепція «сімейне право — самостійна галузь права» поступово стала домінуючою в науці, її підтримувала більшість учених². Треба ви­знати, що ця концепція мала певну емоційну та суто людську приваб­ливість, тому що в ній увага акцентувалася на особистих відносинах у сім'ї, на почуттях взаємної поваги, дружби, любові, що мають складати

¹ Ленин В. И. Полное собрание сочинений / В. И. Ленин. - Т. 44. - С. 398.

² Белякова А. М. Советское семейное право / А. М. Белякова., Е. М. Ворожей-кип. — М., 1974. — С. 8; Братусь С. Н. Отрасль советского права: понятие, предмет, метод / С. Н. Братусь // Советское государство и право. - 1979. - № 11. 27; Ершова Н. М. Вопросы семьи в гражданском праве / Н. М. Ершова. — М., 1977. -

C. 4—5; Матвеев Г. К. Советское семейное право: учебник / Г. К. Матвеев. — М., 1985. — С. 37; Нечаева А. М. Семейное право; проблемы и перспективы развития / А. М. Нечаева// Государство и право. - 1999. - № 3. - С. 72-73; Пергамент А. И. Развитие советского законодательства о браке и семье / А. И. Пергамент, С. Я. Па­лестина // Советское государство и право. - 1975. — № 9. — С. 7; Советское се­мейное право / иод ред. В. А. Рясенцева. - М., 1982. - С. 20-22 та іп.

Глава 1. Поняття сімейного права

13

основу сімейних стосунків, а проблеми, котрі випливають із спорів про поділ майна та взаємне аліментування, трактувалися як такі, що мають тимчасовий характер (тому, що обумовлені капіталістичним ми­нулим) і зникнуть у найближчій соціалістичній перспективі.

На жаль, ця концепція мала й зворотний бік, який був обумовле­ний загальними соціально-екоиомічними реаліями того часу, а також політичними та політико-економічними уявленнями, що панували у суспільстві. Обґрунтування автономності сімейного права в кінцевому підсумку було спрямоване на теоретичне виправдання та законодавче закріплення загальних конструкцій соціалізму стосовно сім'ї. Деякі про­цеси в соціально-економічній сфері радянської держави мали в цьому питанні вирішальне значення. До них, зокрема, належали: а) деперсо-ніфікація і тотальне усуспільнення власності, в силу чого члени сім'ї перестають існувати як носії самостійних майнових інтересів; б) слаб­кий розвиток відносин економічного обігу, в зв'язку з чим членство в сім'ї не обумовлює переміщення і передачу (як у колі сім'ї, так і за її межами) значних цінностей та капіталів; в) акцент на суспільні фон­ди споживання, у зв'язку з чим одержання основних коштів сімейного бюджету здійснюється через державний розподіл, що викликає розви­ток патерналістських тенденцій і залежність від держави; г) неможли­вість державного забезпечення навіть середнього рівня споживацьких запитів населення, в зв'язку з чим низький рівень споживання, і, в пер­шу чергу, в побуті та в сім'ї, штучно підтримується, заохочується і ти­ражується; д) масове залучення жінок до суспільного виробництва, що викликало відрив жінки від сім'ї иа перенесення центру ваги на су­спільні засоби соціалізації дітей.

Ці соціально-економічні реалії не могли не знайти свого відбитку в праві. Відображені вони і в концепції «сімейне право — самостійна га­лузь права». її основу становили такі положення: 1) майнові відноси­ни в сім'ї відіграють порівняно з особистими відносинами другорядну та обслуговуючу роль; 2) відносини в сім'ї потребують однакового дер­жавного регламентування, винятку з загального правила, індивідуаль­не регулювання сімейних відносин не допускається, бо «немає такого положення й не може бути», щоб одні учасники сімейних відносин «могли мати більшу чи меншу різноманітність будь-яких прав, ніж ін­ші»¹; 3) оскільки сімейні відносини становлять особливий інтерес для держави, їх правове регулювання та захист повинні здійснюватися за допомогою чітких імперативних приписів; 4) сімейне життя не є сфе-

¹ Ворожейкин Е. М. Семейные правоотношения в СССР / Е. М. Ворожей-кии. -М., 1972.-С. 97.рою автономного й приватного існування людини, у зв'язку з чим дер­жавні та громадські органи мають широко залучатися до вирішення внутрішньосімейних конфліктів і контролю за поведінкою людини в сім'ї; 5) сімейне виховання дітей може бути успішно замінено більш ефективним громадським вихованням, бо «громадський догляд за діть­ми дає значно кращі наслідки, ніж приватний, індивідуальний, ненау­ковий і нераціональний догляд окремих «люблячих», але недосвічених у справі виховання батьків, які не мають тих сил, коштів, засобів та установ, що їх має суспільство»¹.

Незважаючи на те, що в сімейно-правовій науці радянського періо­ду концепція «сімейне право — самостійна галузь права» явно доміну­вала, але існувала й протилежна концепція, яка, по суті, продовжувала традиції дореволюційної цивілістичної школи (хоча навіть її прихиль­ники навряд чи прагнули до проведення подібних аналогій). Відповід­но до неї сімейне право розглядалося як підгалузь права цивільного. Основним аргументом такої концепції було те, що предмет правового регулювання сімейних відносин не виходить за межі відносин, котрі регулюються цивільним правом (майнові та особисті немайнові відно­сини), а основною рисою методу сімейного права (поряд с цивільним) є рівність сторін². У зв'язку з цим «сімейні відносини завжди склада­ються і існують як «горизонтальні» відносини; вони ніколи не набира­ють форми відносин «вертикальних»³.

З цієї позиції іншого тлумачення набував і факт роздільної коди­фікації цивільних та сімейно-правових норм. Причина розходження законодавчого нормування сімейних та цивільних відносин знаходи­лася у витоках цього розходження, тобто в часі прийняття перших но­рмативних актів, які регулювали сімейні відносини. В цьому плані ці­кавим уявляється висловлювання П. Люблинського, який писав, що «на відміну від законодавств інших країн, в яких норми, що відносять­ся до шлюбу, сім'ї та опіки, які зазвичай коротко іменуються сімейним правом, становлять частину Цивільного кодексу, в окремих республі­ках СРСР ми спостерігаємо відособлення цієї частини права в само­стійні кодекси й закони. Історично це пояснюється тим, що розробка Цивільного кодексу відбулася значно пізніше (в 1922 р.), оскільки ви-

¹ Гойхбарг А. Г. Брачное, семейное и опекунское право советской республи­ки / А. Г. Гойхбарг. - М, 1920. - С. 5.

² Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву / С. И. Виль-нянский. — Харьков, 1958. — Ч. 1. — С. 14; Иоффе О. С. Советское гражданское право / О. С. Иоффе. - Л., 1965. -Ч. 1. - С. 177-178, 185-186.

³ Советское семейное право / под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. - С. 18-19.

Глава 1. Поняття сімейного права

15

никла потреба врегулювати цивільний обіг на ґрунті нової економіч­ної політики, тоді як потреба в перебудові шлюбно-сімейних відносин з'явилась одразу після Жовтневої революції»¹. Немає причин ігнору­вати таке пояснення. Існує чимало фактів, які свідчать про вкрай нега­тивне ставлення теоретиків марксизму до цивільного права в цілому (як юридичної бази буржуазного ладу) та до прагнення замінити ци­вільно-правові норми соціалістичною правосвідомістю та нормами гос­подарського самоврядування. Відомо також, що післяреволюційні пе­ретворення не були пов'язані з розвитком цивільного законодавства, в той час як сімейні відносини одразу стали предметом законодавчого нормування. Можна назвати низку прийнятих одразу після революції 1917 р. нормативних актів, що регулювали відносини в сім'ї². Симпто­матичним є також той факт, що першими «кодексами Жовтня» були саме сімейні кодекси УРСР та РРФСР³.

Стосовно подальшого законотворчого процесу, то він багато в чо­му зумовлювався досвідом першої кодифікації. Однак слід зазначити, що роздільна кодифікація сімейного і цивільного законодавства ніко­ли не розглядалася в науці як безспірно успішне законотворче рішен­ня. В 30-х роках в наукових колах активно велася дискусія з цього пи­тання і навіть були спроби змінити порядок розташування норматив­ного матеріалу, що склався на той час. Відомо, наприклад, що проект Цивільного кодексу СРСР, який розроблявся у той час і так і не був прийнятий, передбачав 7 розділів, один з яких включав норми, що ре­гулюють сімейні відносини (розділ 6 — «Шлюб і сім'я»). Разом з тим таких змін зроблено не було і законотворчий процес 60-х років про-прямував уторованим шляхом: було прийнято Основи законодавства Союзу PCP та союзних республік про шлюб та сім'ю, а також кодекси окремих республік, що регулювали сімейні відносини.

¹ Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гра­нат: изд. 7. - Т. 41. - Ч. 3. - М., Б.г. - С. 110.

² Декрет «Про громадянський шлюб і про введення книг актів громадянсько­го стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 р. // СУ УРСР. - 1919. - № 12. -Ст. 144; Декрет «Про організацію відділів записів актів громадянського стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 р. // СУ УРСР. - 1919. - № 17. - Ст. 143.; Декрет «Про розлучення», прийнятий РНК УРСР в 1919 р. // СУ УРСР. - 1919. -№ 12. -Ст. 145.

³ Кодекс законів УРСР «Про акти громадянського стану, шлюб і опіку» прий­нятий РНК УРСР в липні 1919 р. // Известия Киевского Совета рабочих депу­татов. — № 169 (Цей нормативний акт не набрав чинності у зв'язку з воєнними діями в Україні); Кодекс законов РСФСР «Об актах гражданского состояния, брач­ном, семейном и опекунском праве», прийнятий ВЦВК РРФСР 22.10.1918 р. // СУ РСФСР. - 1918. - № 76-77. - С. 818.Підсумовуючи зазначене можна сказати, що в 30-х роках сформу­валася і пізніше стала домінуючою в науці загальна концепція, відпо­відно до якої сімейне право — це самостійна галузь права, що має свій власний предмет та метод правового регулювання, які не співпадають з предметом та методом регулювання цивільного права.

Сімейне право в системі права: сучасне бачення. Останні роки позначені відновленням інтересу до проблеми сімейного права в си­стемі права. Це, без сумніву, пов'язано з величезними соціально-еко-номічними змінами нового часу і переосмисленням багатьох теоретич­них стереотипів. Загальні питання щодо суті права та його внутріш­ньої структури неминуче приводять до роздумів про правову природу сімейно-правових норм та їх «прописку» в системі права.

Певною мірою гострота дискусії сьогодні зменшилася у зв'язку з переглядом базових концепцій права. Відновлення поділу права на при­ватне та публічне стало не просто даниною моді, а природним і необ­хідним кроком розвитку української правової думки. Публічне право розглядається як сукупність норм, предметом регулювання яких є сфе­ра публічних (державних) інтересів. Відносини, які тут виникають, ба­зуються на принципах субординації. Приватне право, навпаки, являє собою сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера приват­них, індивідуальних інтересів особи¹. Такі відносини базуються на ко­ординації цілей та інтересів їх учасників, які у процесі взаємодії задо­вольняють у першу чергу свої приватні інтереси.

Здійснюваний в рамках генетичного підходу поділ права на прива­тне і публічне висвітлює те спільне, що поріднює галузі права, об'єд­нує їх в єдину групу. Так, Ч. Н. Азімов зазначає, що «принципи, які ле­жать в основі приватного права, слугують базою не тільки для цивіль­ного права, але й для інших «цивілістичних галузей»². У зв'язку з цим цивільне і сімейне право як галузі, що базуються на єдиному диспози­тивному методі правового регулювання та рівності сторін, належать до галузей приватного права. Таке твердження не викликає сьогодні за­перечень³.

¹ Загальна теорія держави і права / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Пет-ришина. — Харків, 2002. — С. 263.

² Азимов Ч. Н. О соотношении частного и гражданского права / Ч. Н. Азимов // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. Украї­ни, 1995. - Вин. 30. - С. 90.

³ Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украины / под ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: наук.-практ. коментар / 3. В. Ромовська. — К., 2003. — С. 38; Гражданское право: учебник: в 2 т. / отв. ред. Е. А. Суханов. - М, 1998. - Т. 1. - С. 9.

Глава 1. Поняття сімейного права

17

Однак питання про місце сімейного права в системі права в рамках його системно-структурного аналізу — сімейне право як самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного, так і не було однозначно вирішено. Дуже гостро питання щодо місця сімейного права в системі права виникло у зв'язку з останньою кодифікацією цивільного та сі­мейного законодавства. Відомо, що спочатку в Україні розроблявся проект¹ окремого нормативного акта — Сімейного кодексу України. Такий підхід відповідав багаторічній традиції самостійної кодифікації сімейно-правових норм, яка панувала за радянських часів. Пізніше Сі­мейний кодекс практично в повному обсязі було включено до Цивіль­ного кодексу як окрему главу (Книга 6 «Сімейне право»). Це дало змогу логічно пов'язати чимало інститутів сімейного права з іншими спорід­неними інститутами цивільного права. 3. В. Ромовська у цей час ціл­ком слушно писала, що сімейні відносини, як і будь-які інші цивільні відносини, «є відносинами приватного життя особи, їх внутрішня, «гене­тична» спорідненість полягає у вільному волевиявленні їх учасників, юридичній їх рівності». І далі — «книга «Сімейне право» має зайняти у Цивільному кодексі України своє традиційне, зумовлене об'єктивним ходом людського життя місце»². На жаль, такий підхід не було втілено в життя. 10 лютого 2002 р. Верховною Радою України було прийнято окремий кодифікований акт, що регулює сімейні відносини, — Сімей­ний кодекс України (далі — СК). Слід зазначити, що ця обставина має істотне, але не вирішальне значення, бо в результаті головним є не міс­це розташування законодавчих норм (Цивільний кодекс чи окремий Сімейний кодекс), а та концепція сімейного права, яка формується в нашому суспільстві. Вирішення питання щодо місця сімейного права в системі права на сьогодні, в системі суспільних відносин, які зазна­ли кардинальних змін і продовжують трансформуватися, є непростим. Сумніви, як зазначається в літературі, завжди залишаються, протилеж­не свідчило би про теоретичну тлінність сімейно-правового буття³.

Треба підкреслити ще одну важливу методологічну обставину без якої неможливе подальше вирішення питання щодо концепції сімей­ного права. Аналізуючи позиції учених щодо цієї проблеми не можна їх розглядати формально у відриві від часу та обставин за яких вони

¹ Передмова до проекту Цивільного кодексу України // Українське право. — 1999. - № 1. - С. 27.

² Ромовська 3. Сімейне право — перспективи розвитку / 3. Ромовська// Основ­ні напрямки реформи цивільного права в Україні: зб. статей та матер. — К., 1997. — С. 120-121.

³ Тарусина Н. Н. Семейное право: учеб. пособие / Н. Н. Тарусипа. — М., 2001. —

С. 7.були висловлені. Суспільства, держави та права радянських часів уже не існує. Поступово змінюються усі суспільні відносини і загальний порядок їх регулювання. Тому до цитування наукових праць, які були написані кілька десятків років тому, треба підходити дуже виважено, а їх критику з височин сьогодення взагалі важко визнати коректною. Слід враховувати, що багато учених, які свого часу висловлювали свої погляди щодо місця сімейного права в системі права, більше не мо­жуть нам відповісти, не можуть вони змінити чи підкорегувати свої висновки або, навпаки, підсилити їх новою аргументацією. Тому тео­рія питання має в першу чергу базуватися на новітніх дослідженнях у сфері цивільного та сімейного права. Проблема предмета та методу сі­мейного права має розглядатися з точки зору сучасного розвитку сі­мейних відносин в Україні та їх правової регламентації, виходячи із загальних тенденції розвитку суспільства та права.

На сьогодні є усі підстави для неупередженого осмислення питан­ня щодо місця сімейного права в системі права, його виокремленості від цивільного права чи належності до нього. Відповідь має ґрунтува­тися на всебічному аналізі природи сімейних відносин, сучасних спо­собів і меж їх правового регулювання, а також загальнотеоретичних положень щодо сутності системи права. Відомо, що кожна самостійна галузь права характеризується своїм власним предметом та методом правового регулювання. Таким чином відносини, які регулюються та­кою галуззю, мають істотно відрізнятися від усіх інших відносин, а ме­тод, за допомогою якого здійснюється їх регулювання, — являти собою унікальну композицію засобів та прийомів правового впливу. Чи при­таманні ці ознаки сімейному праву? У сучасній вітчизняній науці єди­ної позиції щодо цього питання не склалося. В літературі наводилися аргументи як на користь концепції «сімейне право — самостійна галузь права»¹, так і проти неї². Виходячи з аналізу предмета та методу право­вого регулювання сімейних відносин, з урахуванням загальних тенден-

¹ Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украины / под ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Червоный Ю. С. Понятие и особенности семей­ных правоотношений / Ю. С. Червоный // Суспільство. Держава. Право. — Вип.1. Цивільне право. — Одеса, 2002. — С. 21; Сімейне право України: підручник / за ред. В. С. Гопанчука. - К., 2002. - С. 13.

² Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи / И. В. Жилин-кова. — Харьков, 2000. — С. 80; Сібільов М. М. До питання про договірні засади регулювання сімейних відносин / М. М. Сібільов // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 63. — С. 49; Шевченко Я. М. Проблеми нового сімейного кодексу України / Я. М. Шевчен­ко // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 63. - С. 4.

Глава 1. Поняття сімейного права

19

цій сучасного розвитку права і законодавства, є підстави вважати, що сімейне право становить підгалузь цивільного права, хоча в систе­мі цивільного права воно характеризується певною уособленістю, яка обумовлюється особливостями відносин, які регулюються нор­мами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регу­лювання. Це твердження детальніше розглядатиметься при аналізі відносин, які становлять предмет сімейного права та методу їх право­вого регулювання.