Предмет сімейного права

У праві предмет правового регулювання розглядається як сфе­ра, на яку розповсюджується право¹. В суспільстві існує багато різно­манітних відносин. Право впливає на ті з них, які за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і потребують правової регламентації². Безпосереднім предметом правового регулю­вання виступає вольова поведінка учасників суспільних відносин че­рез яку може бути здійснено стимулювання чи примус³. Відповідно до цього може бути визначено і предмет сімейного права. Сімейне право регулює певну сукупність суспільних відносин — сімейні відносини. Ці відносини характеризуються спільними ознаками, що дає підстави розглядати їх як цілісне утворення в загальній системі суспільних від­носин. Важливо зазначити, що до сімейних належать різні за своєю при­родою відносини. Це відносини, які складаються між членами сім'ї, а також особами, які хоч і не є членами сім'ї в повному розумінні, але пов'язані між собою певними сімейними правами та обов'язками (на­приклад відносини між батьком, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини і самою дитиною).

Предмет сімейного права становлять: а) відносини, які виникають у зв'язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім'ї; в) особисті та майнові відносини між іншими родичами; г) відносини, які виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьків­ського піклування.

Норми сімейного права опосердковують відносини, пов'язані з ви­никненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійс-

¹ Общая теория государства и права / под. ред. проф. М. Н. Марченко. — М., 1998. - Т. 2. Теория права. - С. 234.

² Теория государства и права; учебник / под ред. В. М. Корельского и В. Д. Пе-рсиалова. — М., 1997. — С. 260,

³ Алексеев С. С. Право: азбука — теория — философия: Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. — М., 1999. — С. 376.ним. Ці відносини виникають у процесі створення сім'ї (реєстрація шлю­бу) або, навпаки, її припинення (розірвання шлюбу). У зв'язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення сімей­них прав вони становлять предмет сімейно-правового регулювання. Сімейне законодавство містить норми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, порядок його реєстрації, правові наслідки за­ручин; умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійс­ним тощо.

До другої групи відносин, які становлять предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім'ї — подруж­жям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішення усіх питань життя сім'ї, виховання дітей тощо). Існує чимало різноманітних майнових відно­син подружжя, які потребують правового врегулювання — це відно­сини стосовно спільного та роздільного майна подружжя, вчинення правочинів щодо нього, користування, розпорядження тощо. Предмет сімейного права становлять також різноманітні особисті та майнові відносини батьків і дітей. З урахуванням того, що неповнолітні діти потребують відповідної підтримки та захисту в першу чергу нормами сімейного права регулюються відносини батьків і дітей щодо надання останнім утримання. Необхідну правову регламентацію отримують та­кож відносини батьків і дітей щодо належного їм майна та управління батьками майном неповнолітніх.

Особливої уваги та правового регламентування потребують відно­сини, які виникають в процесі влаштування дітей, позбавлених бать­ківського піклування. З урахуванням особливостей різних форм влаш­тування таких дітей формуються правові механізми, за допомогою яких створюються відповідні умови для забезпечення прав та інтересів не­повнолітніх, котрі за тих чи інших обставин не мають можливості про­живати в сім'ї (усиновлення, патронат, дитячий будинок сімейного типу).

Правові норми регулюють особисті та майнові відносини між ін­шими членами сім'ї та родичами — відносини баби, діда, прабаби та прадіда з їх внуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків. До предмета правового регулювання належать також від­носини між іншими особами — братами, сестрами, мачухою, вітчимом та дітьми стосовно виховання та захисту дітей. Підлягають правовій регламентації і аліментні відносини певних членів сім'ї та родичів.

Сімейні відносини можуть виникати з приводу різних благ — окре­мих речей та майна в цілому, грошей, цінних паперів, благ, які нале-жать членам сім'ї особисто тощо. У зв'язку з цим виділяють особисті немайнові та майнові відносини членів сім 'ї, які стаповляФ^{ь п}Р^е мет правового регулювання.

До немайнових належать ті відносини членів сім'ї, які спрі^{іимають} правове регулювання, піддаються правовому впливу. Так, праі*^{ош 1І0}Р~ ми визначають порядок встановлення або зміни прізвища ди'Г^{ини а 0} одного з подружжя при реєстрації шлюбу, закріплюють особ^{исП не}~ майнові права учасників сімейних відносин — право на виховаіі^ия> ^сшл" кування, захист тощо. Разом з тим основна кількість особиС^{тих В1Д}~ ігосин, які виникають в сім'ї та ґрунтуються на таких почуття^» ^{яК лю}. бов, дружба, відданість не становлять сферу правового регулі^{овання 1} не включаються до предмета сімейного права. Майнові відно^{сини ви}" никають стосовно конкретного майна, його належності тим ч^и іншим учасникам сімейних відносин, порядку користування та розпоР^яДЖЄН ня таким майном, вчинення правочинів щодо нього тощо.

Відносини, які регулюються нормами сімейного права, вИ^{никають} між особами, які об'єктивно є рівними між собою. Це також стосується відносин за участю неповнолітніх або непрацездатних члені^{8 сШ 1 га} родичів. Подружжя, батьки та діти, усиновителі та усиновлю#^ач1> ^1НШ1 члени сім'ї та родичі знаходяться між особою у рівному поло>і^{сеиШ 1 не} підпорядковуються один одному. Кожен учасник сімейних віД^иоСИНЄ не тільки рівною, але і автономною у майновому сенсі особое ^{31 св01} ми власними інтересами. Тому майно кожного з них не зміп^ІУ^{ється 3} майном іншого і завжди може бути конерктно визначено. Це £іосуєть ся і ситуацій, коли батьки, усиновлювачі та опікуни управля^{ІОТЬ маи} пом дитини. Така природа сімейних відносин обумовлює і хаР^ак1еР ^х правового регулювання.

Таким чином, предмет сімейного права становлять осо^ииь айнові та майнові відносини, які випливають зі шлюбу, споР^{1ДІ1ешІЯ}'усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім'ї^{0 дЛЯ ви} ховання та з інших підстав, які не заборонені законом і такі^дх> ^ІД0 суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рі^вн майновій самостійності їх учасників.

§ 3. Метод сімейного права Питання щодо сутності методу правового регулюваіі^ня : відносин у науці завжди було спірним і залежало від ві/*^п°^{шд1 на} апня стосовно місця сімейного права в системі права. Прибічники концепції «сімейне право — самостійна галузь права» відшук^0ВУ^{вали в} методі сімейного права особливості, що давали змогу відокрег⁴¹¹¹"^{11 И01}° під методу регулювання відносин, які традиційно розглядалася ^{як ци}~вільно-правові. І, навпаки, учені, які підтримували концепцію «сімей­не право — підгалузь цивільного права» підкреслювали ті ознаки ме­тоду сімейного права, які зближали його з методом права цивільного. Концепція, відповідно до якої сімейне право становить підгалузь ци­вільного права, як уже зазначалося, вбачається більш переконливою. Додаткових аргументів на свою користь вона набула за останній час, який без перебільшення можна визначити як час загальної зміни мето­ду регулювання сімейних відносин.

Метод сімейного права — це сукупність засобів, прийомів, спосо­бів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольову по­ведінку учасників сімейних відносин. Характер юридичного інстру­ментарію, що застосовується в процесі регулювання, в першу чергу визначається характером самих відносин, що регулюються. Саме пред­мет правового регулювання обумовлює ступінь інтенсивності дії пра­ва, тобто широту охоплення правовим регулюванням, ступінь обов'яз­ковості правових приписів, форми і засоби правового примусу, сту­пінь деталізації правових норм та напруженість правового впливу на суспільні відносини¹. Тому особливості сімейних відносин визначають сутність правових засобів, які застосовуються в процесі їх регулюван­ня, особливості юридичного інструментарію, який «стягується» в єди­ний регулюючий комплекс.

В праві виділяють два загальних методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний. Диспозитивний метод базується на координації цілей та інтересів учасників суспільних відносин, коли во­ни самі вільні приймати рішення щодо участі в цих відносинах. При цьому суб'єкти права мають змогу відступати від описаних у правових нормах форм стосунків, встановлювати для себе основні та додаткові, тобто безпосередньо не передбачені юридичними приписами, права та обов'язки. Імперативний метод базується на відносинах субордина­ції. Для нього характерним є переважання обов'язків, обмеження ініціа­тиви суб'єктів правовідносин щодо зміни положень юридичних припи­сів, а серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волевиявлення².

У сучасних умовах метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, оскільки він являє собою сукупність засобів, прийомів і способів, за допомогою яких здійсню­ється юридичний вплив на відносини рівноправних суб'єктів, поло-

¹ Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. — М., 1995. — С. 214—215.

² Загальна теорія держави і права / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Пет-ришина. — Харків, 2002. — С. 409.

Глава 1. Поняття сімейного права

23

ження яких характеризується взаємною координацією цілей та інтере­сів, що в процесі взаємодії задовольняють свої власні інтереси.

Зміст диспозитивного та імперативного методів в першу чергу утво­рюються з тих елементів правової матерії, які виражають способи пра­вового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та по­зитивне зобов'язання. Ці способи правового регулювання пов'язані з суб'єктивними правами та здійснюються через них¹. Певне поєднання цих способів визначає загальну лінію правового регулювання сімей­них відносин. Дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування знаходять свій безпосередній вираз у відповідних регулятивних нормах об'єктив­ного права — уповноважувальних, заборонних та зобов'язувальних. Внаслідок їх дії в процесі правового регулювання, учасники сімейних відносин набувають суб'єктивних прав та обов'язків.

У сімейному праві існує увесь спектр способів правового регулю­вання². В першу чергу треба відзначити ті з них, які визначають сферу дозволеної поведінки учасників сімейних відносин. Дозволи в сімей­ному праві можуть виражатися різними способами — прямо чи опосе­редковано. Подружжя має право укласти договір про надання утриман­ня одному з них, визначивши умови, розмір та строки виплати алімен­тів (ст. 78 СК); батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК); батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ч. 1 ст. 154 СК) тощо. Це зразки прямого дозволу, який наділяє учасників сімейних правовідносин певними правами без будь-яких застережень. Поряд з цим існують норми, що закріплюють адресовані членам сім'ї дозволи, але ці дозволи не мають прямого характеру бо обумовлюються певними застереженнями. Так, один з подружжя може набути право на майно, яке раніше належало другому з подружжя, але за умови, що це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя (ст. 62 СК); батьки мають право управляти майном малолітньої дитини, але при цьому вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управ­ління майном (ч. 1 ст. 177 СК) тощо.

Порівняно з дозволами, що мають широкий, загальний характер, заборони в сімейному праві, як правило, формулюються більш кон­кретно. Нерідко вони висловлені досить категорично. Наприклад, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої

¹ Алексеев С. С. Общая теория права: в 2 т. / С. С. Алексеев. — М., 1981. — Т. 1.-С. 297.

² Нечаева А. М. Семья и закон / А. М. Нечаева. — М., 1980. — С. 77—78.лінії споріднення, рідні брат і сестра, двоюрідні брат та сестра, рідні тіт­ка, дядько та племінник, племінниця (частини 1—3 ст. 26 СК); приму­шування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст. 24 СК). Заборони можуть бути і більш опосередкованими, у зв'язку з чим во­ни нерідко пов'язуються з санкціями. Наприклад, мати або батько мо­жуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони ухиляються від ви­конання своїх обов'язків з виховання дитини, жорстоко поводяться з нею тощо (ст. 164 СК). Таким чином, ця поведінка батьків щодо ди­тини є забороненою, хоча зазначена норма і не моделюється за прин­ципом «не вправі», «не допускається» або «заборонено». Незважаючи на відсутність прямої вказівки, прихована в цій нормі заборона є оче­видною.

Для сімейного права характерним є те, що до випадків невиконан­ня заборон, які встановлені сімейно-правовими нормами, застосовують­ся санкції, закріплені в цивільному законодавстві. Наприклад, якщо один з подружжя уклав договір, який потребує нотаріального посвід­чення, без згоди другого з подружжя, яка також мала бути висловлена письмово і нотаріально засвідчена (ч. З ст. 65 СК), то такий договір є нікчемним за правилами ст. 220 ЦК України. Такий правочин не ство­рює юридичних наслідків для сторін і кожна з них зобов'язана повер­нути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшко­дування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Для сімейного права характерна наявність багатьох норм, які міс­тять позитивні зобов'язування. В першу чергу вони адресуються пов­нолітнім членам сім'ї та родичам — батькам, усиновлювачам, опікунам та піклувальникам. Позитивні зобов'язування як би спонукають учас­ників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню право­мірну поведінку. Так, батьки зобов'язані утримувати дитину до досяг­нення нею повноліття (ст. 180 СК); опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти (ч. 1 ст. 249 СК); особи, у сім'ях яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї не­має батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 269 СК) тощо.

Метод сімейного права, як і будь-який інший метод правового ре­гулювання, в першу чергу залежить від того, що саме — дозволи чи за­борони та зобов'язання переважають у ньому, яке співвідношення, яка питома вага кожного з цих способів правового регулювання. Мабуть

Глава 1. Поняття сімейного права

25

одним із головних аргументів на користь концепції «сімейне право — самостійна галузь права» було те, що в сімейному праві міститься чи­мало заборон та позитивних зобов'язувань, натомість дозволи мають обмежений характер. Останнім часом в цьому питанні з'явилися кар­динальні зрушення. Визнання приватної власності, відміна багатьох заборон щодо об'єктів права власності, розширення сфери приватно­го права в цілому знайшли свій відбиток і в сфері регулювання сімей­них відносин. Новий Сімейний кодекс України закріпив цю тенденцію. В сімейному праві значно розширилася сфера дозволу, сфера вільно­го цілепокладання та власного вибору учасниками сімейних відносин своєї поведінки. Диспозитивні засади починають домінувати в сімей­ному праві, а можливість регулювання сімейних відносин за домовле­ністю (договором) між їх учасниками визначена як одна із загальних засад сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). Все це наближує основні засади регулювання сімейних відносин до інших цивільних відносин.

Процес правового регулювання сімейних відносин починається з норм об'єктивного права, що закріплюють дозволи, заборони та пози­тивні зобов'язування, однак ними, як відомо, не вичерпується. Право як нормативний регулятор діє через суб'єктивні права та обов'язки учасників сімейних правовідносин. Належне учаснику сімейних від­носин суб'єктивне право може розглядатися як сукупність двох спро­можностей: 1) спроможності реалізації свого права власними діями (наприклад, подружжя здійснює права щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном); 2) спроможності вимагати відповід­ної поведінки від іншої особи (батьки, які є непрацездатними і потре­бують матеріальної допомоги, мають право вимагати від. повнолітніх дітей відповідного утримання). Крім того, кожен з учасників сімейних відносин має суб'єктивне право на захист свого права або інтересу у разі їх порушення.

У літературі відзначалися особливості суб'єктивних прав та обов'язків учасників сімейних правовідносин. По-перше, вони є не-відчужуваними бо тісно пов'язані з особистістю їх носіїв. Так, бать­ко або матір дитини не вправі передати свої обов'язки щодо утриман­ня дитини іншій особі. По-друге, вони, як правило, є відносними, бо виникають між конкретними особами — подружжям, батьками та діть­ми, усиновителями і усиновлювачами тощо. По-третє, деякі віднос­ні за своєю природою суб'єктивні права мають абсолютний характер захисту. Так, право батьків виховувати дитину має відносний харак­тер бо виникає між чітко визначеними особами — батьком, матір'ю та дитиною. Разом з тим ці права в разі їх порушення мають абсо­лютний характер захисту бо будуть захищатися проти будь-якого по-рушника¹. По-четверте, певні права членів сім'ї можуть здійснювати­ся не їх носіями безпосередньо, а за допомогою інших осіб, які діють в його інтересах. Таким чином, здійснюється більшість майнових прав неповнолітніх та недієздатних осіб.

Слід зазначити, що ці особливості суб'єктивних прав та обов'язків не є притаманними виключно сімейним правовідносинам. Вони харак­терні і для інших цивільно-правових правовідносин. По-перше, невід-чужуваний характер мають особисті немайнові права, які закріплені в Конституції та Цивільному кодексі України (право на життя, здоров'я, особисту недоторканність тощо), значна кількість прав, що виникають у відносинах інтелектуальної власності, права та обов'язки, які вини­кають у відносинах щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю та деякі інші цивільні права. По-друге, в цивільному праві також виникають відносини, учасники яких — носії відповідних прав та обов'язків — є чітко визначеними. Наприклад, це відносини, які виникають внаслідок вчинення цивіль­ного правопорушення (порушення права власності, завдання шкоди однією особою іншій тощо). По-третє, стосовно відносних прав, які мають абсолютний характер захисту. В цивільному праві чимало прав такого роду. Усі відносини спільної власності (як часткової, так і сумі­сної) мають загальну ознаку — вони, з одного боку, є відносними, бо виникають між конкретними суб'єктами — співвласниками, а з іншо­го — абсолютними, бо мають абсолютний характер захисту проти будь-якої особи, яка порушує або може порушити право спільної власності. Слід, до речі, зазначити, що коло відносин спільної сумісної власності останнім часом значно розширилося. Сталося це завдяки тому, що від­повідно до ч. 2 ст. 368 ЦК України суб'єктами спільної сумісної влас­ності можуть бути не тільки подружжя та члени сім'ї, як це було рані­ше, а будь-які особи, в тому числі держава та територіальні громади. По-четверте, в цивільному праві виникає чимало відносин, учасники яких не мають повного обсягу цивільної дієздатності, а тому здійсню­ють свої права через представників (відносини з опіки та піклування, деяких видів представництва). Все це дає підстави стверджувати, що суб'єктивні сімейні права та обов'язки хоч і мають у своїй сукупності певні особливості, все ж таки істотно нічим від інших цивільних прав та обов'язків не відрізняються і не мають таких особистих ознак, які б беззастережно давали змогу виокремити їх в самостійну групу прав та обов'язків суб'єктів права.

¹ Советское семейное право / под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. - К., 1982. - С. 53.

Глава 1. Поняття сімейного права _27

Правове регулювання сімейних відносин здійснюється не тільки шляхом надання особам суб'єктивних сімейних прав та обов'язків. Значною мірою воно забезпечується застосуванням засобів примусу, а також самої можливості застосування правового примусу (превентив­на дія норм). Указані способи правового впливу на сімейні відносини мають додатковий характер, бо вони спрямовані на забезпечення на­даних суб'єктам прав, виконання їх обов'язків та дотримання заборон, тобто несуть правоохоронну функцію. Незважаючи на це, засоби при­мусу відіграють в процесі правового регулювання сімейних відносин важливе значення.

Примусові заходи стосовно учасників сімейних відносин у першу чергу розглядаються як міри захисту порушених сімейних прав, хоча допускається застосування і мір відповідальності¹. Наприклад, у про­цесі поділу майна подружжя частка одного з них може бути зменшена в зв'язку з його несумлінним поводженням у шлюбі (самовільне відчу­ження спільного майна подружжя, необгрунтоване відхилення від по­повнення сімейного бюджету тощо); батьки несуть майнову відповідаль­ність за заподіяння неповнолітньому майнової шкоди тощо. Однією з основних ознак сімейного права, яка слугувала підставою його ви­окремлення з права цивільного, вважалася відсутність в сімейному пра­ві таких санкцій як сплата неустойки за невиконання зобов'язання, від­шкодування матеріальної чи моральної шкоди. Вважалося, що такі засо­би впливу на поведінку суб'єктів притаманні тільки цивільному праву. За рядянських часів це дійсно було так, бо логічно вписувалося в кон­цепцію самостійності сімейного права та неможливості розповсюджен­ня на сімейні відносини тих принципів, які притаманні цивільному пра­ву. Останнім часом ситуація змінилася. Новий СК застосовує такі мі­ри відповідальності за порушення сімейних прав, як відшкодування матеріальної чи моральної шкоди (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК). Вперше в сімейному законодавстві передбачене і стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів (ч. 1 ст. 196 СК). Це поясню­ється тим, що без дійових заходів правового примуса правові дозволи та заборони, що адресовані учасникам сімейних відносин, не були б за­безпеченими повною мірою і їхнє дотримання та виконання залежали б лише від волі цих осіб.

Основними чинниками, які обумовлюють сутність методу сімейно­го права, є:

1) юридична рівність учасників сімейних відносин;

' Ромовская 3. В. Зашита в советском семейном праве / 3. В. Ромовская. — Львов, 1985.2) самостійний майновий статус їх учасників;

3) диспозитивний характер сімейно-правових норм;

4) специфіка розгляду конфліктів в сімейній сфері.

1. Першою і визначальною ознакою методу сімейного права є рів­ність учасників сімейних відносин. Ці відносини моделюються як такі, що виникають між юридично рівними сторонами, між якими не вини­кає стосунків влади та підкори. Юридична рівність характерна для усіх учасників, в тому числі недієздатних та неповнолітніх осіб. Батьки і ді­ти, незалежно від їх віку, в юридичному сенсі знаходяться у рівному становищі. З урахуванням тієї обставини, що дитина потребує підви­щеного захисту, батьки зобов'язані діяти в її інтересах. У разі порушен­ня інтересів дитини з боку батьків, зловживання ними своїми батьків­ськими правами, застосовуються механізми державного захисту прав дитини. Будь-якого владного, а тим більш адміністративного підпо­рядкування дитини батькам не існує. Так само моделюються і відноси­ни між іншими учасниками сімейних відносин — усиновителями та уси-новлювачами, опікунами, піклувальниками, та особами, які знаходяться під опікою та піклуванням, повнолітніми дітьми та непрацездатними батьками тощо.

2. Сімейні стосунки передбачають спільність майнових інтересів їх учасників. Разом з тим у праві кожен учасник сімейних правовідносин розглядається як самостійна особа, з власними майновими правами та обов'язками. Ніхто з членів сім'ї та, перш за все, малолітні та непраце­здатні її члени, не «поглинаються» іншою особою — батьками чи пов­нолітніми та дієздатними членами сім'ї. Сучасна концепція правовід­носин в сімейній сфері базується на визнанні самостійності особисто­го та майнового статусу кожного з їх учасників.

3. У сімейному праві переважають диспозитивні норми, які нада­ють учасникам сімейних відносин можливість самостійно визначати свої інтереси, вільно здійснювати свої права. Останнім часом на тлі загальних соціально-економічних зрушень в Україні, в праві здійс­нюється «перехід від одного типу регулювання до іншого», який, за словами П. М. Рабиновича, здатний «відобразити реальні тенден­ції в розвитку свободи різних суб'єктів, у зміні меж їхнього убачання, можливості врахування їх інтересів, перерозподілу централізації і де­централізації»¹. Розширення диспозитивності в процесі регулювання сімейних відносин - найважливіша ознака розвитку сімейного права

¹ Рабинович П. М. Методологические аспекты исследования системы нрава как основы системы законодательства / П. М. Рабинович // Проблемы совершен­ствования республиканского законодательства: сб. — К., 1985. — Ч. 1. — С. 89.

Глава 1. Поняття сімейного права

29

останніх років. Разом з тим у цій сфері існує і завжди залишатиметь­ся певна кількість імперативних приписів. Це пов'язано з тим, що учас­никами сімейних відносин є неповнолітні та непрацездатні особи, пра­ва та інтереси котрих потребують підвищеного захисту та забезпе­чення.

4. З урахуванням того, що учасники сімейних відносин є юридич­но рівними між собою, розгляд конфліктів, які виникають між ними, здійснюється незалежним органом — судом. З урахуванням особливо­стей сімейних відносин, участі в них широкого кола осіб, які не мають повної дієздатності, для розгляду конфліктів у сімейній сфері широко залучаються спеціальні незалежні органи — органи опіки та піклуван­ня. Захист сімейних прав здійснюють також інші юрисдикційні органи (прокурор, нотаріус).