Конституція України в системі джерел сімейно-правових норм

Конституція має вищу юридичну силу, а всі закони, вК^дЮЧа~ ючи і СК України, інші нормативно-правові акти, приймаються ^{иа 11} основі та мають їй відповідати. Виходячи з цього, якщо будь-яки¹⁴ мативний акт суперечить Конституції України, він не тільки мз^є "У^1И підміненим Конституційним Судом України, а й взагалі не може засто­совуватися.

Конституція містить ряд норм, які визначають зміст сімейнО^{го за}~ конодавства. Такі норми знаходяться в розділі П Конституції, напри­клад, ч. З ст. 24 забезпечує жінкам та чоловікам рівні права, гар^ан1 У^є •творення жінкам умов для можливості поєднання роботи з ма^тЄР^ин~ством тощо.

Особливо важливе значення мають положення статей 51 і 52 Кон-ституції, які встановлюють основні принципи регулювання сімейних відносин, які знаходять своє втілення в нормах СК України та інших нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 51 Конституції сі^ ^я' ^ди~ тинство, материнство та батьківство охороняються державою. Шлюо грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, тобто не може бУ^{ти ш}" якого примусу щодо взяття шлюбу. Незгода батьків, опікунів ^{ие має} значення у разі взяття шлюбу, укладення шлюбу — це справа і"^иХ' *^то його бере для створення сім'ї, а тому вирішальним є їх бажаН^ня- г-^я стаття також встановлює, що кожен з подружжя має рівні пран^{а 1 0} в'язки у шлюбі та сім'ї, батьки зобов'язані утримувати своїх неН°^вно~ літніх дітей, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непра­цездатних батьків.

Відповідно до ст. 52 Конституції діти рівні у своїх правах н£^зал но від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі ^{чИ поза} ним. Таким чином, відтворюється загальне правило, за яким рзаємт права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні ді^теи>^за~ свідченому у встановленому законом порядку. Законом закріп.^^{ено дш} рівнозначні за своєю правовою силою підстави виникнення батьків­ських правовідносин. Якщо батьки дитини перебувають у зар^еЄСТР°"

¹ Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / ^|ШД '^,ел' Ю. С. Червоного. - К.: Истина, 2003. - С. 18.ваному шлюбі, то її походження визначається на підставі запису про шлюб батьків. Наявність зареєстрованого шлюбу є, передусім, підста­вою для презумпції (припущення) батьківства чоловіка матері дити­ни. Тобто жінка, яка перебуває у шлюбі на час зачаття чи народження дитини, звільняється від обов'язку доводити походження дитини від свого чоловіка і може записати його батьком дитини незалежно від волі останнього. Припущення батьківства дає право і чоловікові зареєстру­вати себе батьком дитини, народженої у шлюбі, без згоди матері. Похо­дження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, вста­новлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. За відсутності спіль­ної заяви батьківство може бути встановлено у судовому порядку.

Стаття 52 Конституції встановлює також, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. За жорстоке поводження з дітьми батьки можуть бути позбавлені батьківських прав.

Частина 3 ст. 52 покладає на державу обов'язок по утриманню та ви­хованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Дер­жава заохочує та підтримує благодійницьку діяльність щодо таких дітей.

§ 3. Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавства України¹

СК України складається з семи розділів, які на сьогодні міс­тять 287 статей. Структура його порівняно з Кодексом законів про шлюб та сім'ю, який було прийнято ще 20 червня 1969 р. (далі — КЗпШС)², зазнала істотних змін.

По-перше, такі розділи як «Акти цивільного стану» (розділ V) (ра­ніше назва була дещо іншою — акти громадянського стану) та «Опіка та піклування» (розділ IV) вилучено з нього. Більшість норм про опі­ку та піклування міститься тепер в ЦК України (глава 6), хоч окремі норми, наприклад, ті, що регулюють опіку та піклування над дітьми як одну з форм влаштування дітей-сиріт і дітей позбавлених батьків­ського піклування, залишено в СК (статті 243—251). Реєстрація актів цивільного стану відбувається на підставі Правил реєстрації актів ци­вільного стану в Україні 2000 р.³.

^{ІСТОрІЮ с}™°Р^е"»я і прийняття нового СК України див. гл. 1 нього під-

² Відомості Верховної Ради УРСР. - 1969. - Додаток до № 26. - Ст. 204 ' Затверджені Наказом Міністра юстиції України 18.10.2000 р. (на сьогодні Діють в редакцп від 22.11.2007 р. // Юридичний вісник України. - 2007 - № 50 - ІО —21 грудня. '

Глава 2. Сімейне законодавство

37

З нового СК України вилучена глава 3 «Позовна давність», хоча залишилася стаття «Застосування позовної давності до вимог, що ви­пливають із сімейних відносин» (ст. 20) і введена стаття «Обчислення строків, встановлених у цьому кодексі» (ст. 12), відповідно до якої ці строки обчислюються відповідно до ЦК України.

По-друге, в кодексі з'явилися нові глави, наприклад, такі як гла­ва 10 «Шлюбний договір» (статті 92—103), глава 20 «Патронат над дітьми» (статті 252—256), а на сьогодні вже глави 20-1 «Прийомна сім'я» (статті 256^і—256⁴), 20-2 «Дитячий будинок сімейного типу»

(статті 256⁵-256⁸)¹.

Розділ І. «Загальні положення» містить 2 глави — «Сім'я. Регу­лювання сімейних відносин» (статті 1 — 13) і «Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків. Захист сімейних прав та інтересів» (статті 14—20). В СК України вперше дається законодавче визначення ознак сім'ї: це спільне проживання осіб, пов'язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків. До підстав створення сім'ї законодавець відніс шлюб, кровне споріднення, усино­влення, а також інші підстави, які не заборонені законом і не супере­чать моральним засадам суспільства (ст. З СК).

До новел у цьому розділі слід віднести, наприклад, встановлення обов'язку батьків неповнолітніх надавати допомогу у здійсненні остан­німи батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків (ст. 16 СК); падання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної про­цесуальної дієздатності, тобто права на безпосереднє звернення до су­ду за захистом свого права та інтересу (ч. 1 ст. 18 СК); можливість від­шкодування матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди тим, хто порушив сімейні права особи у випадках, передбачених СК або дого­вором (ч. 2 ст. 18 СК).

Розділ II. «Шлюб. Права та обов'язки подружжя» містять 9 глав — «Загальні положення» (статті 21—26), «Державна реєстра­ція шлюбу» (статті 27—37), «Недійсність шлюбу» (статті 38—48), «Осо­бисті немайнові права та обов 'язки подружжя»» (статті 49—56), «Право особистої приватної власності дружини та чоловіка»» (статті 57—59), «Право спільної сумісної власності подружжя» (статті 60—74), «Права та обов'язки подружжя по утриманню» (статті 75—91), «Шлюбний договір» (статті 92—103), «Припинення шлюбу» (статті 104— 116, 118—120). У цьому розділі вперше на зако­нодавчому рівні дається поняття шлюбу, яке до цього часу давалося тільки в навчальній та науковій літературі. Шлюб — це сімейний союз

і Закон України від 23.02.2006 р. «Про внесення змін до Сімейного кодексу України» // ВВР України. - 2006. - № 33. - Ст. 277.жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 21)¹. Підхід законодавця залишився незмінним з цього питання, породжує правові наслідки лише шлюб, зареєстрова­ний у встановленому законом порядку. У зв'язку з цим викликає по­див ст. 74 СК, яка поширила на майно, набуте жінкою та чоловіком, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі², правовий режим, що виникає на майно у подружжя, а саме право спільної сумісної власності. Таким чином, фактичним шлюбним відносинам надано значення юридичного факту, який слугує підставою для поширення на них сімейно-правового регу­лювання, що ввійшло в протиріччя до ч. 2 ст. 21 СК України відповід­но до якої проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Винят­ки з цього правила законодавець не встановив. Вважаємо, що слід по­годитися з тими правниками, які підкреслюють, що фактичні шлюбні відносини — це відносини, що стосуються тільки особистого життя лю­дини, вони залежать від волі людини і від того, як вона їх будує, тому втручання держави за встановленим нею правовим регулюванням від­носин за типом сім'ї тут недоречні та необгрунтовані. Так звані факти­чні шлюбні відносини — це відносини окремих людей, що ґрунтуються на підставах, які вони самі для себе встановлюють і погоджують, отже, правове регулювання їхніх особистих, майнових і житлових прав має відбуватися на підставах загального цивільного регулювання³.

У СК України розширено коло осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це стосується двоюрідних братів та сестер, рідних тіток, дядьків та племінників, племінниць. Між тим, за рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним (ст. 26).

Розширено в СК України також коло обставин, які дають можли­вість у судовому порядку визнати шлюб недійсним. Так, приховуван­ня відомостей щодо стану здоров'я одним з наречених, наслідком чого

¹ Традиційно в літературі шлюб так і розглядався, як вільний, рівний і довіч­ний союз жінки та чоловіка, що укладався відповідно до порядку і умов, встанов­лених законом, створював сім'ю і породжував між подружжям взаємні особисті та майнові права і обов'язки (Матвеев Г. К. Семейное право / Г. К. Матвеев. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 44—45; Советское семейное право / под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. - К., 1981. - С. 64 тощо.

² До цієї статті внесені зміни Законом України від 23.02.2006 р. // ВВР Украї­ни. - 2006. - № 33. - Ст. 277.

³ Шевченко Я. М. Проблеми правового регулювання сімейних відносин. Ко­дифікація приватного (цивільного) права України. — С. 272.

Глава 2. Сімейне законодавство

39

може стати (стало) порушення фізичного чи психічного здоров'я ін­шого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. ЗО СК). Легалізовано представництво за по­дачі заяви про реєстрацію шлюбу. Якщо жінка і (або) чоловік не мо­жуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органів державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повно­важення представника мають бути нотаріально засвідчені (ст. 28 СК). Між тим, залишилася незмінною норма відповідно до якої реєстрація шлюбу через представника неможлива (ст. 34 СК). Причому шлюб, за­реєстрований за відсутності нареченої і (або) нареченого вважається неукладеним, що тягне анулювання запису про такий шлюб у орга­ні державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 48 СК). Розширено можливість для взяття шлюбу. Так, місцем взяття шлюбу може бути не лише місце проживання однієї з осіб, що одружується, а за заявою наречених це може бути й інше місце (наприклад, місце надання ста­ціонарної медичної допомоги) (ст. 33 СК). Вперше введена норма, яка закріпила одну із правових презумпцій — презумпцію правозгідності (дійсності) шлюбу (ст. 37) і таке інше.

Розділ III. «Права та обов'язки матері, батька і дитини» міс­тять 6 глав — «Визначення походження дитини» (статті 121— 140), «Особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей» (стат­ті 141 — 172), «Права батьків і дітей на майно» (статті 173—179), «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконан­ня» (статті 180—197), «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання» (статті 198—201), «Обов'язок пов­нолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» (статті 202—206). До новел цього розділу слід віднести таке: визнача­ється походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлю­бу з її матір'ю (ст. 124 СК); при визнанні батьківства за рішенням суду, тобто у випадку народження дитини в незареєстрованому шлюбі, на відміну від ст. 53 КЗпШС законодавець не встановлює якісь конкрет­ні підстави встановлення батьківства. Частина 2 ст. 128 СК закріплює новелу, за якою підставою для визнання батьківства можуть бути будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи; СК України передбачив можливість встановлення не лише батьків­ства, але й материнства (ст. 131 СК), а також встановлення факту ма­теринства за рішенням суду (ст. 132 СК); СК, передбачивши можли­вість оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, не пов'язує її зі смертю матері або позбавленням її батьківських прав (ст. 136); стаття 143 СК України вперше на законодавчому рівні закрі-пила обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з ін­шого закладу охорони здоров'я.

До новел слід віднести норму, яка вирішує долю доходу від майна дитини (ст. 178 СК) відповідно до якої дохід, отриманий від викорис­тання майна малолітньої дитини (орендна плата за будинок, що нале­жить дитині на праві власності, дивіденди, відсотки за користування банківським вкладом і таке інше), батьки мають право використовува­ти не тільки для задоволення потреб самої дитини, а також на вихован­ня та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї. Непов­нолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна. Вперше на законодавчому рівні врегульовано питання стосовно власності на алі­менти, які один з батьків одержує на дитину. Відповідно до ст. 179 СК України ці аліменти є власністю того з батьків, на ім'я якого вони ви­плачуються і тільки в разі смерті останнього аліменти переходять до власності дитини. Важко погодитися з таким вирішенням питання¹. Алі­менти — кошти особливого призначення, вони повинні передаватися у власність дитини, а батько (матір) мали б право па розпорядження ни­ми, як і будь-яким майном (ст. 177 СК). Цілком обґрунтоване і вве­дення ст. 190 СК, яка вперше на законодавчому рівні вирішує питання припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. СК України вводить і норми про обов'яз­ковість батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчан­ня до досягнення останніми двадцяти трьох років за умови, якщо бать­ки спроможні надавати матеріальну допомогу (ст. 199).

СК розширив коло осіб, які повинні піклуватися про непрацездат­них, немічних батьків, вказавши на те, що таке зобов'язання поклада­ється і на дітей, які не досягли віку 18 років (ст. 172).

Розділ IV. «Влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»¹ містить 5 глав «Усиновлення» (стат­ті 207—242), «Опіка та піклування над дітьми» (статті 243—251), «Патронат над дітьми» (статті 252—256), «Прийомна сім'я» (стат­ті 256'—256"¹), «Дитячий будинок сімейного типу» (статті 256⁵— 256⁸). Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного ото­чення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що за­безпечується передачею її на виховання, усиновлення або за необхід­ності направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. СК

¹ Така точка зору висловлюється в літературі. Див.: Научно-практический ком­ментарий. Семейного кодекса Украины / под ред. ІО. С. Червоного. — С. 292

² Назва Розділу В редакції Закону від 23.02.2006 p.

Глава 2. Сімейне законодавство

41

пстановлює умови, порядок та правові наслідки усиновлення, визнан­ня його недійсним, скасування, а також позбавлення усиновлювача ба­тьківських прав. До новел СК слід віднести встановлення можливості за виняткових обставин усиновити повнолітню особу (ст. 208 СК); вста­новлення різниці у віку усиновлювача і усиновленого. Так, усиновлю-вач — дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за ви­нятком, коли усиновлювач — родич дитини, обов'язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п'ятнад­цять років. У разі усиновлення неповнолітньої дитини різниця у віці не може бути більшою, ніж 45 років. У разі усиновлення повноліт­ньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять ро­ків. Дещо по-іншому вирішується доля рідних братів і сестер. Так, як­що на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані за їх усиновлення, за виклю­ченням обставин, що мають істотне значення (наприклад, один з бра­тів має фізичну ваду). Згоду на це обов'язково дає орган опіки та пік­лування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210 СК). Встановлена нова підстава припинення усиновлення — позбавлення усиновлювача батьківських прав (ст. 242).

Законодавець виходить з того, що опіка та піклування — цивіль­но-правовий інститут і залишає в СК лише норми про опіку і піклу­вання над дітьми як правову форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

В сімейному законодавстві відновлено інститут патронату за яким патронатний вихователь виконує свої договірні відносини, а саме за­безпечує дитину житлом, одягом, харчуванням, створює їй належні умови для навчання, фізичного та духовного розвитку, захищає дити­ну, її права та інтереси на оплатних засадах (статті 255, 254 СК).

Окрім цього, СК України передбачив на сьогодні такі форми прий­няття дітей на виховання, як розміщення їх у прийомній сім'ї або у бу­динках сімейного типу.

Розділ V. «Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів» містять 2 глави «Особисті немайнові права та обов'язки інших чле­нів сім'ї та родичів» (статті 257—264), «Обов'язок по утриманню інших членів сім'ї та родичів» (статті 265— 274). СК розширив коло осіб, які віднесено до «інших» членів сім'ї та родичів (прабаба, прадід), а також сферу відносин за їх участю за рахунок врегулювання особис­тих немайнових відносин (право на виховання онуків та правнуків ба­бою та дідом, прабабою та прадідом; право на захист онуків; права бра­тів та сестер на спілкування тощо). Розділ VI. «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства» (статті 282—287)¹, норми якого встановлю­ють усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, усиновлення іноземцем дитини, яка є громадяни­ном України, усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Украї­ні, усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або осо­бою без громадянства, а також встановлюють нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями.

Розділ VII. «Прикінцеві положення» встановлює термін набран­ня СК України чинності та правові наслідки цього.