Основні засади (принципи) сімейного права

Основними засадами (принципами) сімейного права є ті про­відні ідеї та положення, які визначають сутність сімейного права, стри­жень, який поєднує окремі норми та інститути сімейного права в одне ціле. Провідні засади, як правило, знаходять своє безпосереднє закріп­лення у відповідних сімейно-правових нормах, реалізуються вони та­кож в правозастосовній практиці та в процесі реалізації особами своїх сімейних прав та обов'язків. Визначення нових пріоритетів розвитку українського суспільства спричинило потребу у переосмисленні бага­тьох усталених постулатів сімейного права. Це знайшло свій відбиток і в переорієнтації основних засад сімейного права, способах та цілях пра­вового регулювання сімейних відносин.

З урахуванням цього основними засадами (принципами) сучасно­го сімейного права є:

• державна охорона сім'ї, материнства, батьківства;

• рівність учасників сімейних відносин;

• недопустимість державного чи будь-якого іншого втручання в сі­мейне життя;

• пріоритет сімейного виховання;

• регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками;

• пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних чле­нів сім'ї.

Відповідно до ч. З ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК України держава охороняє сім'ю, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Це головне загальне положення, яке стосується сім'ї івизначає її значення в суспільстві, ставлення до неї держави. Держава провадить стосовно сім'ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України. Мета державної сімейної політики полягає в забез­печенні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, най­повнішої реалізації сім'єю своїх функцій та поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства. Основними прин­ципами державної сімейної політики є: суверенітет і автономія сім'ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку; диференційований підхід до на­дання державою гарантій соціального захисту сім'ї; паритетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя; соціальне партнерство сім'ї та держави; пріоритетність інтересів кожної дитини не­залежно від того, в якій сім'ї вона виховується та наступність поколінь¹.

Принцип рівності учасників сімейних відносин базується на по­ложеннях ст. 21 Конституції України та частин 5 і 6 ст. 7 СК України відповідно до яких учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релі­гійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, ма­теріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознака­ми. Дружина та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних від­носинах, шлюбі та сім'ї. Слід зазначити, що рівність прав учасників сімейних відносин не означає їх однаковості. Наприклад, в сімейно­му праві в деяких випадках враховувуються біологічні, статеві особли­вості чоловіка та жінки. Так, чоловік не має деяких прав, які за своєю природою можуть належати тільки жінці і, навпаки, жінка не набуває прав, які належатимуть чоловікові. Наприклад, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності, а також до досягнення дити­ною, яка проживає з матір'ю, трьох років (ст. 84 СК). Разом з тим вра­хування біологічних особливостей чоловіка та жінки не надає переваг тій чи іншій особі в сімейних відносинах, а тим більше не підпорядко­вує їх одне одному. Істотні особливості мають також відносини між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами та підопічними особами. У психічному, соціальному, економічному сенсі ці особи не є рівними. Важко, наприклад, порівняти трирічну дитину та її батька або матір, які є повністю дієздатними та дорослими особа­ми. Разом з тим в юридичному сенсі ці особи визнаються рівними, бо в їх відносинах відсутніми є засади влади і підпорядкування.

Принцип недопустимості державного чи будь-якого іншого втру­чання в сімейне життя закріплено в ст. 32 Конституції України,

¹ Концепція державної сімейної політики (затв. постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р.) // ВВР України. - 1999. - № 46-47. - Ст. 404.

Глава 1. Поняття сімейного права

31

ст. 301 ЦК, ч. 5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 СК України. Цей принцип є новим для вітчизняного сімейного права. За радянських часів протягом десятиліть держава не визнавала сім'ю сферою приватного існування людини і вважала за необхідне проводити політику активного формування сімей­них відносин, втручання в сімейні стосунки. Така політика проводила­ся за допомогою різних соціальних, в тому числі і правових механіз­мів. Останнім часом в Україні в цілому послідовно проводиться кілька основних ідей, які спрямовані на втілення в життя світових стандартів ставлення до людини, до її прав та свобод і які віддзеркалюють ті по­ступові зміни, що відбуваються в нашому суспільстві після визнання Україною незалежності. Це безпосередньо стосується розширення сфе­ри приватного життя людини. Відповідно до ч. 4 ст. 7, ч. 5 ст. 5 СК ре­гулювання сімейних відносин провадиться з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя. Ні­хто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Важливим сучасним принципом сімейного права є закріплений в законодавстві пріоритет сімейного виховання дитини (ч. З ст. 5 СК). Відомо, що основою соціальної політики радянської держави було, нав­паки, суспільне виховання дітей. Саме суспільство за допомогою різно­манітних заходів виховання мало формувати свідомість дитини. Сім'я розглядалася як осередок, який міг провокувати розвиток не громад­ських, а індивідуалістських рис характеру особи. Такий підхід зали­шився в минулому. Підтримка сім'ї у новому контексті означає розши­рення приватної сфери життя дитини, посилення впливу батьків на формування її свідомості. У ст. 8 Конвенції про права дитини зазначе­но, що держави-сторони зобов'язані поважати право дитини на збере­ження індівідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'яз­ки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втру­чання¹. Саме в сім'ї дитина починає формуватися як особистість, в сім'ї вона набуває перші навички соціального спілкування, визначається як особа, яка має певні культурні, мовні, релігійні переконання, що виділяють її серед інших людей та перетворюють у особистість. Цим пояснюється і та обставина, що дитина, яка за тих чи інших причин була позбавлена батьківського піклування, в першу чергу, має бути влаштована в сім'ю (усиновлення, опіка та піклування, патронат) і ли­ше у разі, якщо надати їй умов сімейного виховання неможливо, вона

¹ Конвенція про права дитини (Ратифікована постановою ВР УРСР від 27.02.1991 р.).може бути влаштована в державний дитячий заклад або заклад охоро­ни здоров'я.

Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками є ще однією з принципово нових засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). За радянських часів регулювання від­носин в сім'ї здійснювалося за допомогою прямих імперативних при­писів, а можливість втілення засад самоорганізації та саморегулюван­ня в сімейній сфері не визнавалася. Вважалося, що договори між чле­нами сім'ї не укладаються. Саме це слугувало важливою підставою кон­цепції щодо самостійності сімейного права, його відмінності від права цивільного, в якому договір посідає значне місце. На сьогодні змінили­ся основні принципи регулювання сімейних відносин, у зв'язку з цим правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем диспозитивному регулюванню. Саме тому договір у сімейному пра­ві набуває нового значення. Окрім шлюбного договору подружжя мо­же укладати договори щодо умов і порядку надання утримання одне одному (ст. 78 СК) або припинення права на утримання (ст. 89 СК). Батьки можуть укласти договір щодо здійснення ними батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК); визначення місця про­живання дитини у разі розірвання шлюбу, порядку участі у забезпе­ченні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК) тощо.

1. Одним з основних принципів сімейного права є пріоритет за­хисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім 'ї. За­конодавство містить низку заходів щодо підвищеного захисту прав та інтересів дитини. Такий захист здійснюється батьками дитини (ст. 154 СК), іншими родичами — бабою, дідом, сестрою, братом, мачухою, віт­чимом (статті 258, 262 СК) або іншими особами, які нею опікуються — опікуном, патронатним вихователем (статті 249, 255 СК). Особа, яка досягла 14 років має право на безпосереднє звернення до суду за захи­стом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Учасниками сімейних відносин, які потребують певної підтримки та допомоги, окрім непов­нолітніх, є також непрацездатні особи (інваліди І, II та III групи, осо­би пенсійного віку). СК України передбачає пріоритетний захист не­працездатних членів сім'ї і містить спеціальні юридичні механізми, які дозволяють це зробити найповніше. Відповідно до СК України, пов­нолітні діти зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч. 1 ст. 202 СК); вони мають пра­во звертатися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень (ст. 172 СК); той з подружжя, який є непрацездатним і потребує ма-

Глава 1. Поняття сімейного права

33

теріальної допомоги, має право на утримання від іншого з подружжя (ст 75 СК) тощо. Якщо права та інтереси непрацездатних членів сім і не забезпечуються зобов'язаними особами, вони можуть бути приму­шені до цього за допомогою спеціальних правових засобів.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Яке місце займає сімейне право в системі права?

2. Які відносини складають предмет сімейного права?

3. Які чинники обумовлюють сутність методу сімейного права?

4. В чому полягають основні засади (принципи) сучасного сімейного права України.

5. Що розуміється під поняттям «договірне регулювання сімейних від­носин»? Глава 2 СІМЕЙНЕ

ЗАКОНОДАВСТВО_

§ 1. Загальні положення¹

Відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавство включає в себе Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Зведення сімейного законодавства виключно до СК і інших нормативно-право­вих актів не можна вважати новим для українського законодавства, бо традиційно терміном «сімейне законодавство» охоплювалася вся су­купність нормативних актів, які містили норми сімейного права. Між тим, в самому СК вказується і на інші джерела, які складають сімейне законодавство, які аж ніяк не можна віднести до нормативно-правових актів. Так, ст. 9 СК передбачає можливість врегулювання сімейних від­носин за домовленістю (договором) сторін, а ст. 11 СК допускає враху­вання звичаїв при врегулюванні сімейних відносин, якщо вони не супе­речать СК, іншим законам та моральним засадам суспільства. Звідси і договір, і певні звичаї теж слід відносити до джерел сімейного пра­ва. Ст. 13 СК визнає частиною національного сімейного законодавства України міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.

Ряд норм сімейного права міститься в Цивільному кодексі Украї­ни (далі — ЦК). Так, відповідно до ч. З ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власніс­тю, якщо інше не встановлено договором або законом. До того ж ст. 8 СК України допускає субсидіарне застосування відповідних норм ЦК України².

¹ Питання стосовно історії сімейного законодавства див.: Победоносцев К. П. Курс гражданского права: в 3 т. / К. П. Победоносцев; под ред. В. А. Томсинова. — М.: «Зерцало», 2003. — Т. 2. — С. 1—237; Маслов В. Ф. Действующее законода­тельство о браке и семье / В. Ф. Маслов, 3. А. Подоиригора, А. А. Пушкин. — Харьков: Вища школа, 1974; Сімейне право: навч. посіб. для студ. юрид. вузів та ф-ів. — К.: Вентурі, 1997. — С. 17—33; Антокольская М. В. Семейное право: учеб­ник / М. В. Антокольская. — М.: Юристъ, 2002. — С. 46—80; Сімейне право Украї­ни: підручник / за ред. В. С. Гопанчука. — К.: Істина, 2002. — С. 17— 29.

² На співвідношенні СК України і ЦК України ми зупинимося окремо. І лава 2. Сімейне законодавство

Але, безумовно, слід погодитися з тими правниками, які вва>і^саЮТЬ' що в ст. 7 СК України є певна неточність, бо в першу чергу сімейН^{1 В1Д}" посини регулюються Конституцією України, норми якої є нормам^ ^ПР^Я" мої дії (ст. 8 Конституції)¹.