double arrow

Екологічне виховання студентів сучасного вищого навчального закладу


 

В найважливіших міжнародних документах останнього десятиріччя, присвячених проблемам навколишнього середовища і гармонійного розвитку людства велика увага приділяється екологічній культурі і свідомості, інформованості людей про екологічну ситуацію в світі, регіоні, на місці проживання, їх обізнаності з можливими шляхами вирішення різних екологічних проблем, з концептуальними підходами до збереження біосфери і цивілізації.

Шлях до високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту. Збалансований екологічно безпечний розвиток стає методологічною основою екологічної освіти згідно з міжнародними вимогами. На прийнятті представниками міністерств охорони навколишнього середовища і освіти у Вільнюсі в березні 2005 року Стратегії ЄЕК ООН з освіти в інтересах збалансованого розвитку рекомендовано «включити до відповідних навчальних дисциплін елементи екології. Саме такий підхід дозволить набути знань і спеціальних навичок у сфері збалансованого розвитку, підвищить їх компетентність, а також розширить їхні можливості вести здоровий спосіб життя в гармонії з природою» [84, с. 1].




Зокрема йдеться про те, що необхідно готувати спеціалістів, здатних розв’язувати складні екологічні проблеми. Як зазначає Л. Лук’янова, необхідно виховувати екологічно грамотного фахівця, здатного усвідомлювати себе органічною складовою природи та визнавати необхідність партнерської взаємодії, непрагматичного ставлення до навколишнього середовища [55, с. 98].

Отже, актуальним сьогодні є перехід екологічної освіти і виховання з рівня простої поінформованості чи навіть просвітництва на більш високий рівень формування наукового світогляду, екологічної вихованості особистості, а відтак розуміння нею цілісності природи та її процесів, вироблення нової системи цінностей, де об'єкти природи і людина розглядаються як рівноцінні.

У контексті проблеми дослідження нами здійснено систематизацію та аналіз вітчизняної наукової та навчально-методичної літератури останнього десятиліття, на підставі якого зроблено висновок, що понад 70% цієї літератури стосується екологічної освіти і виховання учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, 10% для позашкільних навчальних закладів і приблизно 20% літератури для вищих навчальних закладів.

Проаналізувавши навчально-методичну літературу, яка безпосередньо стосується проблем екологічної освіти і виховання учнів і студентської молоді, ми здійснили систематизацію та аналіз сучасної наукової і навчально-методичної літератури з цієї проблеми для різних типів навчальних закладів. Так, до першої групи нами віднесено фундаментальні філософські і психологічні праці, словники та довідники А. Брайон, О. Брайона [81], А. Гордецького, Г. Доброва,



М. Кисельова [39; 40], В. Крисаченка [44], М. Мойсеева [64], К. Ситника,

А. Толстоухова, М. Хілько [89].

Ці напрацювання стали методологічною основою для дослідження і розкриття М. Кисельовим, В. Деркачом, А. Толстоуховим та іншими, С. Шмалей еволюції природничо-наукового і соціогуманітарного знання, аналізу екологістських концепцій виходу цивілізації з загальнопланетарної екологічної кризи, критеріїв їх доцільності та ефективності; розробки філософсько-культорологічної моделі екологічного знання у сучасному світоглядному контексті; обґрунтування концептуальних засад екологічної етики, як основи формування екологічної свідомості і екологічної моралі особистості; обґрунтування сутнісних характеристик екологічно вихованої особистості [78, с. 84].

Узагальнюючи, ми можемо зробити висновок, що обґрунтовані у зазначених вище працях ідеї складають сьогодні філософсько-культурологічне і соціально-педагогічне підґрунтя сучасної системи екологічної освіти і виховання різних верств населення України і, відповідно, мають значний вплив на розвиток змісту, форм, методів і інноваційних технологій екологічної освіти і виховання учнів і студентської молоді.

У контексті останнього важливе місце у розвитку екологічної освіти і виховання сьогодні належить працям О. Васюти, С. Васюти, Г. Філіпчука [93; 14, с. 171-199], у яких здійснено глибокий аналіз становлення і розвитку охорони природи в Україні починаючи з періоду «козацької доби» і до сьогодення, виявлено і введено у науковий обіг численні раніше невідомі матеріали і документи природоохоронного, історичного та історико-педагогічного змісту, у яких охарактеризовано ефективні напрями, форми і методи охорони природи, залучення студентів та учнівської молоді до цієї справи у різні історичні періоди. Згадані праці є першими історичними та історико-педагогічними розвідками, що характеризують становлення і розвиток екологічної освіти і виховання в Україні.



Особливе місце у розв'язанні педагогічних проблем екології належить працям В. Червонецького, у яких вперше здійснено глибокий аналіз становлення і розвитку екологічної освіти і виховання у школах розвинених країн світу і зокрема у навчальних закладах Східної та Центральної Європи [103].

Окреме місце у розумінні сучасних педагогічних проблем екології належить працям О. Драєра, В. Лося [27]. Їх відрізняє від звичних навчальних посібників у галузі екологічної освіти і виховання, глибокий філософський аналіз соціокультурних аспектів екології, яку вони розуміють не стільки як науку в системі біологічного знання, скільки як дисципліну, яка формується на грані природознавства, техніки і соціальної екології.

Останню групу наукових та навчально-методичних матеріалів складають підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів І - IV рівня акредитації.

До перших вітчизняних підручників і навчальних посібників з екології, що діють і сьогодні, нами віднесено «Основи загальної екології» та «Основи екологічних знань», автор Г. Білявський [10; 11]. Їх відрізняє чітка побудова змісту розділів та логіка викладу навчального матеріалу у кожній з тем від теоретичних аспектів сучасної екології (еволюції взаємостосунків людини і природи, визначення предмету, методів, завдань та структури екологічно орієнтованого знання) до пізнання законів і закономірностей функціонування біосфери, техносфери, аеросфери та ноосфери. Особливе місце автором відведено екологічному практикуму, набуттю студентською молоддю інтелектуальних умінь і практичних навичок з вивчення та охорони довкілля.

Окрему групу підручників і навчальних посібників для навчальних закладів І-IV рівня акредитації складають підручники «Екологія», автори - В. Джигерей [24], В. Кучерявий [49], «Основи екології», автори Л. Лук'янова [54], Ю. Злобін, «Загальна екологія», автори - Ю. Злобін, Н. Кочубей [36], «Словник з екології», автори О. Микитюк, О. Злотіна [82], «Екологія: тлумачний словник», автор М. Мусієнко [66]. Ці підручники і навчальні посібники побудовані у відповідності до тих освітніх галузей і систем знань, які здобуває студентська молодь у вищих навчальних закладах відповідно до їх профілю.

Здійснено також аналіз змісту державного документа - Концепція екологічної освіти України. Згідно його положень, глибоким опануванням екологічними знаннями, формуванням екологічного мислення, свідомості і культури охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності. Державна політика в галузі екологічної освіти базується на таких принципах: розповсюдження системи екологічного виховання і освіти на всі верстви населення з урахуванням індивідуальних інтересів, стимулів та особливостей соціальних, територіальних груп та професійних категорій; комплексності екологічної освіти і виховання; неперервності процесу екологічного навчання в системі освіти, в тому числі підвищення кваліфікації та перепідготовки. Екологічна підготовка фахівців повинна ґрунтуватися на принципах: системності, систематичності, безперервності.

Згідно Концепції екологічної освіти України, «Екологічна освіта - це сукупність наступних компонентів: екологічні знання - екологічне мислення - екологічний світогляд - екологічна етика - екологічна культура. Кожному компоненту відповідає певний рівень (ступінь) екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань.

Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої освіти на наступному, більш високому рівні з метою формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та біосферного світогляду, підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів у всіх сферах екологічної практичної управлінської, освітньої та наукової діяльності.

Особливе значення має екологічна освіта для студентів педагогічних вищих навчальних закладів, майбутніх вчителів біології, які поряд із загальним високим рівнем екологічної культури опановують методику екологічної виховної роботи. В освітньо-професійних програмах підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра-біолога передбачено викладання наступних професійно-орієнтованих дисциплін: «Основи екології та охорони природи», «Екологія рослин», «Популяційна екологія» [42, с. 3-23]

Система підготовки студентів екологічних спеціальностей у ВНЗ складається з низки форм, що належать до трьох основних напрямів - навчального процесу, наукової роботи та суспільної діяльності [46].

В ході нашого дослідження здійснено також аналіз змісту навчальних програм дисципліни «Основи екологія» Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського на біологічному та механіко - математичному факультетах.

На біологічному факультеті, згідно робочій програмі навчальної дисципліни «Основи екології та охорони природи», для студентів спеціальності «Біологія. Хімія» передбачено: забезпечити пізнання студентами закономірностей процесів і явищ на основних рівнях організації живого в природі, формування уявлення про різнорівневі екосистеми та взаємозв'язки як в їх межах, так і їх в цілому з навколишнім середовищем. Студент, який вивчив курс основ екології та охорону природи, повинен ці знання використовувати при викладанні біології в школі.

Основними завданнями курсу є: сприяти оволодінню методами наукового пізнання, наукових досліджень у екології; виробити у студентів знання про різнорівневі екосистеми та взаємозв'язки як в їх межах, так і їх в цілому з навколишнім середовищем; закріпити на практиці отримані теоретичні знання з різних розділів екології: аутекології, демекології, синекології, біогеоценології, біосферології, прикладної екології (основні напрями розвитку екологічних знань); Сформувати вміння та навички практики наукової роботи студентів у галузі екології. Вдосконалити вміння студентів аналізувати і зіставляти причини та наслідки змін в різнорівневих екосистемах.

На механіко - математичному факультеті, згідно робочій програмі навчальної дисципліни «Основи екології» передбачено: забезпечити розуміння студентами екологічної аксіоматики, сформувати у кожного з них особисте відношення до екологічних проблем, допомогти враховувати екологічні вимоги при вирішенні професійних задач.

Основними завданнями курсу є: підвищити рівень знань студентів в питаннях екології; забезпечити максимально повне володіння студентами фактичним матеріалом з курсу, а також їх термінологічну грамотність; спрямувати увагу студентів на ознайомлення з фундаментальними, теоретичними глобальними і регіональними екологічними проблемами, стратегіями, тактиками і методами їх вирішення; вдосконалити вміння студентів аналізувати й зіставляти причини і наслідки змін, що відбуваються в Природі; формувати вміння та навички практики наукової роботи студентів під час виконання ними рефератів, самостійних робіт і доповідей; розвивати творчу уяву студентів.

Вивчивши даний курс студент повинен:

 

Таблиця 1.1

  Біологічний факультет «Основи екології та охорони природи» Загальна кількість годин 152 Механіко-математичний факультет «Основи екології» Загальна кількість годин 54
Знати: Поняття екосистеми та її типи. Еволюція екології як науки. Аутекологія. Уявлення про фізико-хімічне середовище, в якому живуть організми. Шляхи розвитку екологічної науки, основні екологічні закони, правила і принципи, за якими функціонує біосфера, можливі негативні впливи на довкілля виробничої діяльності людського суспільства.
Знати: Екологічні фактори та їх класифікації. Пристосування організмів до різних доз екологічних факторів. Принцип Шелфорда (толерантності). Стено- й еврибіонти. Взаємодія екологічних факторів. Закон Лібіха (мінімуму). Концепція екологічної ніші. Закон Гаузе. Потенціальна та реалізована екологічні ніші. Організм як індикатор певних екологічних факторів. Біоіндикація. Демекологія. Поняття популяції, їх статичні та динамічні характеристики. Структура популяції (просторова, статева, генетична). Закон Харді-Вайнберга. Динаміка популяції; фактори, що її зумовлюють. Демографічні показники популяції. Синекологія. Біоценоз як природна система. Класифікація біоценозів. Властивості біоценозів. Структура біоценозу. Динаміка біоценозів. Поняття біогеоценозу. Співвідношення понять «біогеоценоз» та «екосистема». Структура біогеоценозу. Межі біогеоценозу. Динаміка біогеоценозу, біогеоценозу. Біохімічні біогеоценозі. Поняття про цикли. Біосферологія. Сучасне наукове уявлення про біосферу, її склад, структура, динаміка. Природокористування, основні принципи.  
Знати: Охорона природи. Використання та охорона атмосферного повітря, води, грунтів, надр, рослинних і тваринних ресурсів. Юридичні аспекти охорони природи. Державне управління в галузі охорони природи. Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи.  
Вміти: - за результатами аналізу інформації, що характеризує екологічну ситуацію, на підставі відомостей щодо структури об'єкту діяльності та його призначення, функцій тощо, використовуючи ознаки системи класифікувати проблему та систему; - з врахуванням особливостей визначеної системи, використовуючи загально прийняті схеми взаємодії та взаємозв'язків всіх компонентів у природничій, соціальній і технологічних сферах визначати стратегію і тактику діяльності, як б забезпечувала стабільний розвиток життя на Землі. В умовах виробничої або побутової діяльності підставі відомостей щодо змісту заходів (або інновацій) у галузі діяльності використовуючи фахову нормативну, методичну, наукову інформацію за відповідними методиками екологічного аналізу. оцінити можливий негативний вплив на довкілля виробничої діяльності людей, оцінити ступінь небезпечності цього впливу.

 

Аналіз даних робочих програм «Основи екології» на різних факультетах діє підстави зробити висновок, що екологічна освіта, а отже й екологічне виховання найкраще реалізується на біологічному факультеті біології у підготовці майбутніх вчителів біології, які поряд із загальним високим рівнем екологічної культури опановують методику екологічної виховної роботи.









Сейчас читают про: