Поняттєво-категоріальний апарат дослідження

 

Усвідомлення того, що діяльність суспільства призводить до фатальних змін у природі, підтверджує, що цілісна взаємодія особистості з навколишнім середовищем можлива за умови цілеспрямованих педагогічних зусиль. Тому екологічне виховання (освіта в галузі навколишнього середовища) і освіта розглядається на міжнародному рівні як неперервний процес, що охоплює усі вікові, соціальні та професійні групи людей, в тому числі і студентів вищих навчальних закладів [85, с. 31-35].

Початок міжнародної взаємодії у вирішенні педагогічних проблем збереження навколишнього середовища, створення національних систем екологічного виховання і освіти різних вікових груп населення покладено проведенням міжнародної конференції з проблем раціонального використання і охорони ресурсів біосфери (Франція, 1968). У 1970 році з ініціативи ЮНЕСКО і МСОП проведено міжнародну робочу нараду з педагогічних проблем екології, на якій вперше здійснено розробку понятійного апарату екологічної освіти та відображення проблем охорони довкілля у вузівських програмах.

Каталізатором розвитку екологічної освіти в Україні була Стокгольмска конференція ООН з охорони навколишнього середовища (1972), рішення якої було ратифіковано урядами СРСР та Україської РСР. Розглядались питання узгодження дій педагогічної громадськості країн, учасниць конференції, з питань екологічної освіти різних верств населення, надання їй практичного спрямування [62, с. 17].

Отже, ми можемо зробити висновок, що значення цих форумів полягає у тому, що на них уперше одержали визнання нові підходи щодо розуміння функцій та завдань освіти в галузі навколишнього середовища (екологічного виховання і освіти).

Для розуміння механізму екологічного виховання студентів як фактору цілісного формування особистості проаналізували поняття: «екологія», «виховання», «екологічне виховання», «екологічна культура», «екологічна освіта», «формування особистості».

Термін «екологія» в наш час став широко відомим і загальновживаним. На початку XX століття його знали лише вчені-біологи, а в 60-х роках коли розвинулась глобальна екологічна криза як криза у відносинах людини з середовищем існування, виник екологічний рух, що набуває все більшого розмаху. На рубежі третього тисячоліття екологічні ідеї набули політичного звучання і екологічний імператив став визначати розвиток матеріального виробництва і культури суспільства в цілому. Екологія стала для всього людства не лише наукою, але й способом мислення, поведінки, реальністю дій. Вона стала однією зі сторін гуманізму, що включає в себе духовність, розуміння єдності людини з природою, високу культуру та інтелект.

Термін «Екологія» запропонований у 1866 р. Е. Геккелем. Поступово це поняття набувало наукового змісту, збагачувалось фактичними та експериментальними даними (праці К.Ф. Рульє, О.М. Сєверцова).

Термін «екологія» у філософському енциклопедичному словнику, розглядається як наука, яка досліджує відношення між людськими спільнотами та навколишнього географічного простору, соціальним і культурним середовищем, прямий і побічний вплив виробництв, діяльності на склад і властивості навколишнього середовища, екологічний вплив антропогенних, особливо урбанізованих, ландшафтів, інших екологічні. факторів на фізичне і психічне здоров'я людини та на генофонд людських популяцій і т. п. [95, с. 789].

У психологічному словнику В. Войтко, термін «екологія» пояснює так: Це - наука про закономірності зв’язку живих організмів з навколишнім середовищем. Екологія є комплексною наукою пізнання екологічних процесів. [75, с. 50]

У педагогічному словнику С. Гончаренка, «екологія (від грец. оіkos - дім, помешкання, місце перебування та logos - вчення) - розділ біології, що вивчає закономірності взаємовідношень, а також організацію і функціонування надорганізмових систем (популяцій, видів, біоценозів, біосфери) [19, с. 111].

Термін «екологія» І. Надольний в підручнику з філософії пояснює так. Це - наука про навколишнє середовище, оселю, людину її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її житті [94, с. 236].

Дослідники психології В. Кушерець і М. Хилько вважають, що, по-перше, очевидно, що це не одна наука, а міждисциплінарний комплекс. По-друге, щодо її назви ведуться суперечки, висуваються різні варіанти: велика екологія, загальна екологія, глобальна екологія, натурсоціологія, ноологія, геологія соціосфери, геотехнологія, природокористування, созологія, созіекологія, геотехнія та багато інших. Назва комплексу ще не «встоялася». Певно, щонайбільші шанси має термін «соціальна екологія». Тому, вживаючи термін «екологія», ми матимемо на увазі саме соціальну екологію як екологію всього соціуму» [97, с. 9].Водночас, не можна не помітити інтегруючу функцію екології в сучасній науці. За останні десятиріччя, як справедливо зауважує Ю. Одум, екологія все більше стає цілісною дисципліною, що пов'язує природничі та гуманітарні науки. Зберігаючи свої міцні корені в біологічних науках, вона вже не може бути віднесеною цілком тільки до них [68].

У підручнику з основ екології автор Ю. Злобін, визначеного термін «екологія» вперше вжив німецький вчений і філософ Е. Геккель, який стверджує, що це наука, про «дім» людства, тобто про навколишню природу [36, с. 8]. Саме Е. Геккель визначив «екологію як науку про загальну економіку природи» [35, с. 27].

У навчальному посібнику «Лекції з основ екології» автори О. Цебржинський, В. Черно визначають термін «екологія», як розділ біологічної науки, який досліджує організацію та функціонування надорганізмових систем: популяцій, біогеоценозів, біосфери (синекологія), взаємовідносини організмів між собою та оточуючим середовищем (аутекологія), біогеографію, а також забруднення природи техносферою, охорону оточуючого середовища та раціональне природокористування [100, с. 4].

Сучасна екологія XXI століття - це одна з головних фундаментальних комплексних наук про виживання на планеті Земля, завдяки якої є пізнання законів розвитку і функціонування біосфери як цілісної системи під впливом природної і, головне, антропогенної діяльності, а також про визначення шляхів еколого-економічно збалансованого співіснування техносфери і біосфери. Це комплекс наук про будову, функціонування, взаємозв'язки багатокомпонентних та багаторівневих систем у природі й суспільстві та засоби кореляції взаємного впливу техносфери і біосфери з метою збереження людства і біосфери.

«Виховання» як педагогічна категорія має своє лексичне наповнення і тлумачиться у залежності від сфери використання з різними специфічними відтінками. Виховання як процес впливає на збереження життєвої наступності між минулим і прийдешніми поколіннями, особливо у напрямку засвоєння різнорідного досвіду попередників і використання його в осучасненому вигляді в умовах реального життя на конкретному історичному етапі, трактується як взаємодія того, хто виховує та вихованця з метою цілеспрямованого формування цілісної особистості тощо.

В «Етимологічно-семантичному словнику української мови. Т.І.» митрополита Іларіона (професора Івана Огієнка) вказано, що перше значення терміну «виховання» було «вигодування, пізніше й духовне окормлення». Він зазначив наступне: «Лекс. 1627 р. слово «виховання» перекладає церк. словом «воскормленіє». Саме ж трактування «виховання» у Івана Огієнка звучить так: «Виховання - це зовнішня чемність, уміння пристойно триматися на людях. Відповідно «вихований» у Івана Огієнка пояснюється як той, «хто добре знає світські звички, увічливий; не треба плутати зі словом «освічений» [4, с. 223].

Поняття «виховання» І. Надольний в підручнику з філософії пояснює так. Це процес підготовки людей до того, щоб вони могли виконувати необхідну, корисну діяльність. У родлі вихователя виступають найрізноманітніші суб’єкти:суспільство, держава, нація, суспільна група, політичні партія, громадська організація, школа, церква, сімя і т.д. Субєктом виховання також може бути й окремий індивід, який справляє свій вплив на інших індивідів. Відповідно можуть бути й різні об’єкти виховання(виховувані). Вони різняться за віком, статтю, національністю, освітою, професією, фахом, тощо. І до таких особливостей різних груп людей суспільство прагнепристсувати свою систему виховання, її форми [94, с. 322].

В літературі з психології, поняття «виховання» - це процес за допомогою якого молоде покоління засвоює вартості попередніх поколінь. Леонтьєв (1973) наголошував у своїй праці на тому, що новонароджена дитина ще не є людиною у повному розумінні цього слова. Вона стає людиною у процесі спілкування з іншими людьми [17, с. 204].

«Родинно-сімейна енциклопедія» (1996) містить тлумачення виховання як процесу передачі новим поколінням досвіду, набутого старшими поколіннями «з метою забезпечення дальшого розвитку суспільства» [61, с. 174]. Зважаючи й на те, що процес виховання призводить у результаті до змін у станах особистості (психічному, фізичному, духовному), можемо зробити узагальнюючий висновок щодо його тлумачення.

Поняття «виховання» С. Гончаренко в українському педагогічному словнику розглядає як процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. У широкому розумінні виховання - це вся сума впливів на психіку людини, спрямовану на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському і культурному житті суспільства. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і навчального закладу на вихованця [19, с. 53].

У навчальному посібнику «Педагогіка» Василя Ягупова, справедливо зазначено про відокремлення поняття «виховання» від поняття «навчання» у другій половині XVIII століття. Це має своє суттєве пояснення: «Часто освічена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою і явно відштовхує від себе оточуючих» [106, с. 423]. Можемо лише констатувати факт належності навчання до найважливіших компонентів вихованості особистості.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський у своїй ґрунтовній праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» писав: «Процес виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості полягає в тому, що, дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніколи не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людських граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основним» [45, с. 442].

Великий педагог Костянтин Ушинський вважав за можливе виділяти виховання у широкому розумінні. Саме цей аспект виховання ми маємо на увазі, коли говоримо про надзвичайну багатогранність зв’язав і стосунків, у які входять студент у вищій школі. У цьому зв’язку доречно згадати образний вислів Антона Макаренка: людину виховує кожний квадратний метр землі, на якій вона живе.

Поряд із питанням виховання у широкому розумінні К. Ушинський ставив питання про виховання у вузькому значенні цього слова. Головною ознакою виховання у вузькому значенні слід вважати цілеспрямований і систематичний вплив однієї людини вихователя на іншу (виховуваного) для того, щоб формувати в останньої риси, бажані вихователю. Є підстави вважати, що вказана головна ознака виховання у вузькому розумінні збігається з тим змістом, який викладав А. Макаренко у понятті парної педагогіки [1, с. 343].

Цілеспрямована виховна робота молоді здійснюється в різних напрямках: екологічному, естетичному, моральному, трудовому, правовому, антинаркогенному, економічному, фізичному та ін. [96, с. 240]

В даному випадку, вихідне для нашого дослідження є екологічне виховання.

Аналіз психолого - педагогічної літератури дозволив вивчити етимологію понять «екологічне виховання «та «екологічна освіта».

Історія появи терміну «екологічного виховання і освіти» почалася з середини 60-х та 70- х років ХХ ст. Цей період прийнято вважати переломним у розвитку суспільної екологічної свідомості на Заході, оскільки для цього часу характерна поява ряду нових парадигм взаємодії людини і природи.

В тлумачному словнику «Екологія» М. Мусієнко розкриває поняття «екологічного виховання» так: екологічне виховання - формування в людини свідомого сприйняття навколишнього світу, почуття особистої відповідальності за діяльність, що так чи інакше пов’язана з перетворенням навколишнього середовища природного, впевненості в необхідності дбайливого ставлення до природи, розумного використання її багатств [66, с. 119].

У філософському аспекті екологічне виховання розглядається як особлива форма людського спілкування, в процесі якого здійснюється засвоєння екологічних норм, цінностей, установок, світоглядних орієнтацій - екологічного соціокультурного досвіду індивідами, котрі об’єктивно та суб’єктивно потребують такого роду комунікації, щоб увійти до світу екологічної культури і свідомо й відповідально розв’язувати екологічні завдання [113]. При осмисленні екологічного виховання спостерігається наявність двох підходів - суб’єкт-об’єктний та суб’єкт-суб’єктний. Суб’єкт-об’єктний підхід зумовлений репресивною педагогікою. В ній учень розглядається як об’єкт впливів, а не як суб’єкт екологічного самовиховання. Виховна робота розглядається як система цілеспрямованих впливів на свідомість і поведінку об’єкта з метою формування у нього відповідних норм стійкого ставлення до природи [105, с. 83-84].

У психологічному аспекті екологічне виховання розглядається як процес формування екологічних уявлень про складність системи внутрішніх взаємодій у природі, при цьому світ природи розглядається як духовна цінність [25].

У підручнику «Педагогіка вищої школи» М. Фіцула розглядає поняття «екологічне виховання», як педагогічна діяльність, що спрямована на формування у студентів екологічної культури [96, с. 268].

Тоді екологічну вихованість ми розглядаємо як один з основних показників індивідуальності студента, що характеризує його поведінку і дії в різноманітних типологічних ситуаціях міжособистісної взаємодії у процесі вивчення і охорони довкілля, в умінні і бажанні адекватної оцінки і самооцінки результатів власної чи колективної дії, спрямованої на збереження природи. Отже, кінцевим результатом екологічної освіти і виховання у вищому навчальному закладі є формування екологічно вихованої особистості, основою поведінки якої у навколишньому середовищі є норми моралі, глибоке розуміння незаперечної цінності всіх без винятку природних об'єктів, неповторності природи та відповідна корекція власних життєвих потреб. Компонентами екологічної вихованості особистості є інтелектуальний, емоційно-ціннісний та діяльнісно-практичний.

Мета екологічного виховання формування відповідального і дбайливого ставлення до природи, що базується на екологічній свідомості. Це передбачає дотримання моральних і правових принципів природокористування й пропаганду ідей щодо його оптимізації, активну діяльність із вивчення й охорони природи своєї місцевості [96, с. 269].

Метою ж збалансованого екологічного виховання є зміна пануючих нині життєвих принципів і орієнтирів людства на такі, що відповідають законам природної еволюції.[21, с. 17]

Ефективне екологічне виховання студентської молоді передбачає:

-     Різноплановість екологічної освіти, охоплення всіх її рівнів, забезпечення потреби держави в екологічно грамотних кадрах з урахуванням потреб усіх регіонів;

-     Виконання усієї різноманітності форм і методів екологічного навчання, врахування специфіки навчальних матеріалів відповідно до особливостей і потреб вищих навчальних закладів і регіонів;

-     Тісний взаємозв`язок екологічної тематики навчання з життєво важливими інтересами(потребами) студентів, населення;

-     Ознайомлення студентів із новітніми результатами екологічних досліджень у прикладних галузях [96, с. 270].

Теоретичні основи екологічного виховання представлені в різних психолого-педагогічних дослідженнях Н. Глазачева, І. Зверева, В. Ігнатової, Б. Ліхачева, П. Саморукової, І. Суравегиной, І. Хайдурової.

Результат екологічного виховання більшість дослідників бачать в сформованості екологічної культури.

У філософському енциклопедичному словнику поняття «культура» пояснюється як специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм, в духовних цінностях, в сукупності відносин людини до природи, між собою і до самих себе [95, с. 292].

У психологічному словнику В. Войтко поняття «культура» пояснює так: це - предметно-ціннісна форма освоювально-перетворювальної діяльності, в якій відображається історично визначений рівень розвитку суспільства і людини, породжується й утверджується людський сенс буття [75, с. 83].

У педагогічному словнику С. Гончаренко поняття «культура» розглядає як сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності [19, с. 182].

Поняття «екологічна культура» М. Мусієнко у тлумачному словнику «Екологія» розглядає як, поведінка й життя суспільства на основі пізнання та раціонального використання законів розвитку природи з урахуванням близьких і відділених наслідків змін середовища [66, с. 115].

Екологічна культура є предметом, який у процесі філософського розгляду відображає взаємозв'язки і взаємозалежності в системі «природа-людина - суспільство» [77, с. 65-72].

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури дозволяють стверджувати, що поняття «екологічна культура» синтезує в собі найкращі досягнення людської цивілізації з проблем пошуку ефективних шляхів гармонізації стосунків суспільства та природи і розглядається нами як складова частина загальної культури особистості, а отже як складова її екологічної вихованості [78, с. 62].

Екологічна культура передбачає наявність глибоких знань про навколишнє середовище, екологічний стиль мислення, що зумовлює відповідальне ставлення до природи та свого здоров`я: уміння і досвід розв`язання екологічних проблем; безпосередню участь у природоохоронній роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини [96, с. 269].

На думку В. Деркача, І. Звєрєва, А. Захлєбного, М. Кисельова, І. Суравегіної, К. Ситника, О. Плахотник, В. Червонецького та ін., екологічна культура, поряд з іншими формами культури (художньо-естетичною, музичною, культурою спілкування та життєдіяльності особистості в соціумі тощо) є невід'ємною складовою загальної культури людини [33; 34; 43; 81; 85; 103].

У навчальному посібнику «Екологічна культура: теорія і практика» Крисаченко В.С. розглядає поняття «екологічна культура» як цілепокладаюча діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів. [44, с. 8].

Екологічне виховання безпосередньо пов'язане з екологічною освітою.

В довіднику з психології поняття «екологічна освіта» пояснюється як елемент загальної освіти, спрямований на оволодіння людиною науковими основами взаємодії людини з природою [74, с. 5].

В тлумачному словнику «Екологія» М. Мусієнко поняття «екологічна освіта» розглядає як виховання екологічного світогляду - глибокого розуміння фактору тісного взаємозв’язку існування людства з екологічними процесами в природі [66, с. 116].

Аналіз науково-педагогічної літератури дозволяє розглядати екологічну освіту як психолого-педагогічний процес впливу на свідомість і поведінку особистості для формування наукових знань про довкілля, необхідних переконань і практичних навичок, ціннісних орієнтацій та норми поведінки в стосунку до природи, активної соціальної позиції щодо охорони та збереження навколишнього середовища [44; 52]. Переважна більшість українських вчених доводять доцільність упровадження неперервної екологічної освіти і виховання у навчальні заклади всіх рівнів акредитації [15; 44; 53, с. 115-122].

Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості, що має екоцентричний тип свідомості. Він у свою чергу, характеризується трьома головними особливостями:

)   Психологічною включеністю людини в світ природи;

)   Сприйняттям природних об’єктів як рівноправних суб’єктів;

)   Прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи. [80, с. 100]

Все це передбачає екофільну рефлексивну взаємодію з природою, а у межах Землі - біосферою, на базі природознавчих й соціальних знань [12, с. 27-31].

Характерною ознакою екологічної освіти є її спрямування на формування свідомого ставлення до природи шляхом розвитку екологічного мислення. Зокрема, як наголошує Л.Білик, «гостро постає проблема виховання духовних потреб, зокрема розгляд природи як неперехідної цінності людського спілкування; спілкування з природою. Вихована на цих ідеях особистість зможе екологічно зважено поводитися у навколишньому середовищу» [8, с. 17].

Нині екологічну освіту й виховання розглядають як аспект гуманізації освіти, що передбачає засвоєння суспільних духовних цінностей, оскільки духовність немислима без усвідомлення єдності людини й природи [30, с. 212]. У Законі України «Про освіту» фокусується увага на необхідності забезпечення всебічного розвитку «людини як особистості й найвищої цінності суспільства, розвитку її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до відомого соціального вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого і культурного потенціалу народу» [31, с. 2].

Педагогічні аспекти формування та розвитку особистості, визначення його змісту, цікавили як дослідників минулого (П. Блонський, А. Дистерверг, Я. Коменський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський, С. Шацький), так і сучасних учених (Д. Белухін, А. Бойко, В. Рибалка та ін.). Концептуальним положенням щодо формування особистості присвячені роботи таких вчених, як В.Г. Асєєв, Л.І. Божович, Б.В. Зейгарник, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, К.К. Платонов.

У філософському енциклопедичному словнику поняття «особистість» пояснюється так: це - людський індивід як суб’єкт відносин і свідомої діяльності, це стійка система соціально - значущих рис, які характеризують індивіда як члена тої чи іншої спільноти [95, с. 314].

У психологічному словнику В. Войтко поняття «особистість» пояснюється так: це - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного [75, с. 116].

У педагогічному словнику С. Гончаренко поняття «особистість» пояснюється так: це - конкретна, цілісна людська індивідуальність у єдності її природних і соціальних якостей [19, с. 243].

Поняття «формування особистості» включає єдність об'єктивних та суб'єктивних умов, що визначають процес становлення та розвитку людини. Тільки враховуючи вплив всієї сукупності суспільних відносин у сполученні із суб'єктивною діяльністю суспільства і самої людини можна говорити про багатобічний вплив на особистість і відповідно про її формування та розвиток. Формування - це процес створення, додання форми, закінченості чому-небудь [70, с. 887]. Формування особистості, тобто її соціально-значущих якостей, відбувається в результаті засвоєння та присвоєння індивідом суспільно виробленого досвіду. Тобто, у людини відбувається присвоєння норм і цінностей, формується суспільна спрямованість особистості. Головне у формуванні особистості - формування нових мотивів та потреб, їхнє перетворення і супідрядність.

В підручнику «Основи психології і педагогіки» автори О. Степанов і М. Фіцула, поняття «формування особистості» розглядають як, процес становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку [83, с. 82].

До ряду вищеозначених понять вважаємо правомірним віднести екологічний світогляд та екологічну свідомість.

Екологічний світогляд - це процес світосприйняття через призму відносин людини до середовища існування. [ 22, с. 149]. Формування екологічного світогляду, мислення через екологічну освіту є найдієвішим [91, с. 15].

На думку дослідниці І. Бартєневої, під екологічно свідомістю треба розуміти «сукупність знань, уявлень людини про її взаємовідносини, взаємозв’язки, взаємозалежність, взаємодію зі світом природи» [5, с. 9-12].

Розглянувши поняття «формування особистості», «екологічне виховання» і пов’язані з ним «екологічна культура», «екологічна освіта», «екологічний світогляд» і «екологічна свідомість» ми можемо зробити висновок, що екологічне виховання є одним із факторів цілісного формування особистості, адже процес формування всебічно розвиненої особистості майбутнього фахівця вимагає здійснення цілеспрямованої роботи в різних напрямках, в тому числі й екологічному. А так як на сьогоднішній день ми стали свідками екологічної кризи, то саме екологічне виховання всього населення, зокрема студентської молоді, є дуже актуальним.

екологічний виховання біологічний факультет