Сучасний стан енергетичної політики ЄС

За умов вичерпності ресурсів, високих цін на них та політичної нестабільності енергетичну безпеку сьогодні можна поставити в один ряд з безпекою в сфері оборони. Зважаючи на низький рівень забезпеченості країн ЄС власними енергоресурсами, проблема енергозабезпечення Союзу є вельми актуальною. Енергетична залежність Європейського Союзу від імпорту нафти та газу є неприпустимо великою, що становить загрозу національній безпеці країн ЄС. Власне виробництво нафти та природного газу складає відповідно 21% та 46%. Лише три країни ЄС з двадцяти п’яти - Великобританія, Данія та Нідерланди експортують газ і тільки дві - Великобританія та Данія - нафту. При цьому країни ЄС споживають 15 млн. барелей нафти на день, в той час, як власне виробництво не перевищує 3 млн. барелей. Окрім цього, очікується, що впродовж найближчих п'яти років споживання газу країнами Європейського Союзу збільшуватиметься щорічно на 2%. Загроза значно посилюється й тим, що імпорт енергоресурсів поки що не є достатньо диверсифікованим та збалансованим, адже частка російських нафти та газу є завеликою. Більш того, враховуючи дефіцит газу в РФ, що має тенденцію до подальшого збільшення, ЄС має ефективно та невідкладно вести розбудову диверсифікованих маршрутів транспортування вуглеводнів і шукати альтернативні джерела їхнього постачання.

На сьогодні основні потреби в енергоресурсах Європейський Союз покриває за рахунок нафти (37,2%), газу (23,9%), вугілля (17%) та ядерної енергетики (14,5%). Природний газ до ЄС постачають Росія (24%), Норвегія (13%), Алжир (10%), інші країни (7%). В Європі споживають 27% російської, 19% близькосхідної, 16% норвезької, 12% північно-африканської та приблизно 5% нафти з інших регіонів.

Очікується, що нафта залишиться головним джерелом енергії (34%), а частка споживання газу сягне приблизно 27%, при чому 90% попиту ЄС на нафту та 80% попиту на газ мають забезпечуватись за рахунок імпорту з третіх країн.

Євросоюз не наділений енергетичними багатствами, за його межами сконцентровано майже 80% світових запасів енергоресурсів: у Норвегії, країнах південного Середземномор’я, Чорного і Каспійського морів, Ближнього Сходу і Персидської затоки. Енергетичні запаси цих регіонів Євросоюз прагне використовувати у своїх інтересах. Євросоюз залучає навколишні та сусідні з ними держави в наднаціональний внутрішній енергетичний ринок шляхом розповсюдження і впровадження в них принципів і норм енергетичного права ЄС.

Першим етапом у цьому напрямі стало створення регіонального енергетичного ринку Південно-Східної Європи (ПСЄ) у формі Енергетичного співтовариства. Співтовариство має підвищити надійність постачань енергоресурсів у Євросоюз, створивши потужності для транспортування природного газу із Каспійського регіону, Північної Африки і Ближнього Сходу, а також розробляти розташовані в регіоні поклади природного газу і вугілля. Підписавши Договір Енергетичного співтовариства, сторони взяли на себе зобов’язання дотримуватися елементів європейської енергетичної політики, що стало початком процесу в перспективі приближення до Євросоюзу Південно-Східної Європи, яка завдяки своєму географічному положенню знаходиться на перетині основних енергетичних шляхів.

Договір про заснування Енергетичного співтовариства між ЄС і дев’ятьма державами: Албанією, Болгарією, Боснією і Герцеговиною, Македонією, Румунією, Сербією, Хорватією, Чорногорією і Тимчасовою місією ООН по управлінню Косово - був підписаний в Афінах 25 жовтня 2005 р. і вступив у силу 1 липня 2006 р. На сьогодні повна участь у договорі обмежується країнами Південно-Східної Європи, однак, в результаті активної діяльності Євросоюзу по залученню нових членів, на міністерській раді Енергетичного співтовариства в Скопьє в листопаді 2006 р. статус спостерігача було надано чотирьом країнам: Молдові, Норвегії, Туреччині та Україні. Цим документом передбачається підключення Греції до ринків газу і електроенергії континентального Євросоюзу, а також створення інфраструктури на Балканах для отримання ЄС доступу до джерел енергоносіїв у Каспійському регіоні, Північній Африці і на Ближньому Сході.

Інтегрування енергетичних систем країн Південно-Східної Європи в європейську означають створення шляхів для постачання в Євросоюз енергоносіїв, які можуть транспортуватися в Європу зі Сходу, Південного Сходу і Півдня.

Позитивний досвід створення енергетичного співтовариства Південно-Східної Європи дав привід Євросоюзу перейти до створення європейського енергетичного співтовариства - подальшому поширенню на навколишні та сусідні з ними країни принципів та права Європейського Союзу в галузі енергетики шляхом укладання надєвропейського договору енергетичного співробітництва і створення тим самим енергетичного ринку для забезпечення поставок енергоносіїв в країни - члени ЄС і стимулюванні інвестицій в енергетичну інфраструктуру Союзу.