Забезпечення енергетичної безпеки країн-членів ЄС

Метою антикризових заходів є запобігання кризовим явищам в економіці у випадку надзвичайних ситуацій.

Створення запасів нафти, нафтопродуктів і природного газу.

Створення стратегічних запасів нафти започатковане в Європі після нафтової кризи 1973-1974 pp. Запаси нафти існують у таких формах: запаси компаній (обов'язкові та комерційні); державні запаси (створення фінансується з державних бюджетів); запаси спеціальних агенств (державно-приватні).

Загальне планування спільних стратегічних запасів та управління ними здійснює Міжнародне Енергетичне Агентство (MEА). Нинішній сумарний запас становить понад 500 млн. т нафти, що відповідає 114-денній потребі в імпорті. Близько двох третин сумарних запасів створено приватними компаніями, решта - урядами та спеціальними агентствами.

Зараз Європейська Комісія розробляє програму екстренних заходів на випадок великомасштабної енергетичної кризи. ЄК має намір досягти домовленості про те, щоб за умов можливої кризи європейські виробники нафти припинили всі поставки за межі Європи та зосередили зусилля на постачанні до країн ЄС. Крім того, пропонується збільшити стратегічні запаси нафти до обсягу 120-денного споживання та створення стратегічних запасів природного газу. Початковий обсяг запасу визначений на рівні 60-денного споживання.

Підвищення енергетичної ефективності

Метою підвищення енергетичної ефективності є зниження споживання енергії без зменшення її використання. Реалізація заходів з підвищення енергетичної ефективності не лише зміцнює енергетичну безпеку, а й дає значний екологічний ефект (зокрема сприяє зменшенню викидів парникових газів).

При цьому ЄС провадить послідовну політику, що передбачає як активізацію наукових досліджень, так і реалізацію конкретних заходів із залученням законодавчих та економічних механізмів її стимулювання. Внаслідок цього країни ЄС мають один з найнижчих показників енергоємкості ВВП.

Головними завданнями спільної енергетичної політики ЄС є забезпечення енергетичної безпеки та стійкості енергетичного ринку. Вимоги виконання цих завдань ЄС поширює і на майбутніх членів, що матиме відповідні наслідки (як позитивні, так і негативні) для структури та ефективності їх енергетичних секторів.

Також серед головних завдань э зниження рівня енергоспоживання на 13% до 2020 року і довести частку поновлюваних джерел енергії до 20% з нинішніх 7%, зменшити викиди вуглекислого газу на 20%.

Енергетичний трикутник» ЄС-Україна-Росія: взаемовідносини, інтереси, протиріччя

Виробництво та постачання енергоносіїв із Західного Сибіру до країн Європи здійснюється в єдиному технологічному ланцюжку, який об’єктивно пов’язує Росію (виробництво), Україну (транзит) та ЄС (споживання) в неформалізований «енергетичний трикутник». Особливо суттєва взаємозалежність між його сторонами спостерігається в газовій галузі, оскільки останніми роками близько 100 млрд. м3 російського газу транспортувалося територією України. Вказані обсяги - це понад 70% усього експорту газу з Росії і близько 20% його споживання країнами ЄС.

Сторони «трикутника» об’єктивно мали б бути зацікавлені в координації зусиль з важливих питань енергетичної політики (розвиток видобувних потужностей, безпека транзиту та постачання енергоносіїв, лібералізація енергетичних ринків, захист прав споживачів тощо). Це сприяло б переходу на новий якісний рівень європейської енергетичної політики та суттєвому покращенню загального політичного клімату в Європі.

Проте на практиці впродовж 2000-2011 рр. спільних узгоджених дій між сторонами не спостерігалося через їх суперечливі інтереси¹. На цей час ситуація не змінилася на краще, особливо - для України, оскільки після підписання Харківської угоди коридор можливостей її традиційної політики маневрування між енергетичними просторами ЄС і РФ істотно звузився.

Реформування національного енергетичного комплексу на засадах законодавства ЄС підміняється декларативними заявами урядовців, за якими ховається підтримка монополістичнихутворень, заснованих на зрощенні бізнесу і влади та корупційних схемах. Така спотворена енергетична політика призвела до стагнації енергетичного комплексу та збільшення до критичного рівня загрози поглинання стратегічних підприємств України енергетичними монополіями РФ.