double arrow

Нова енергетична стратегія ЄС

 

січня 2007 року Європейська Комісія оприлюднила документ «Європейська енергетична політика», в якому визначені пріоритети нової енергетичної стратегії Європейського Союзу у ХХI столітті, спрямованої на створення диверсіфікованих ринків енергоносіїв, зменшення енергоспоживання та енергозалежності економічного простору «ЄС-25+». Як висловився Президент Єврокомісії Х.М. Баррозо: «Енергетична політика була провідною галуззю з початку формування європейського проекту (маються на увазі Угоди зі сталлі та вугілля, а також про Євроатом) і наразі ми маємо поставити її в центр нашої уваги».

Серед превентивних заходів, спрямованих на формування менш вразливої до енергетичних потрясінь економіки, можна виділити наступні:

а) внутрішні складові:

1) розробка системи та ефективного механізму енергозбереження;

2) використання нетрадиційних, альтернативних джерел і відновлюваних видів енергії;

б) зовнішні складові:

3) стимулювання видобутку основних видів палива та виробництва електроенергії;

4) диверсифікація джерел надходження енергоносіїв.

Розглянемо зовнішні складові нового енергетичного плану ЄС, запорукою ефективної реалізації якого має стати здійснення спільної й узгодженої зовнішньої енергетичної політики.

Окрім вже зазначених трьох російських енергоконекторів, Європейський Союз також використовує або планує використовувати наступні:

) Північноморський - надходження газу та нафти з шельфу Північного моря, експортує Норвегія (частка споживання в країнах ЄС - відповідно 13% та 16%). Видобутком також займаються декілька країн-членів Європейського Союзу. За оцінками аналітиків, ера нафти Північного моря підходить до завершення.

) Північноафриканський - 21,2% газу та 10% нафти з Алжиру та Лівії. Як зазначалося вище, з минулого року Алжир зв'язаний з Російською Федерацією зобов'язаннями щодо узгодженого експорту енергоресурсів у треті країни.

) Суецький - приблизно 20% нафти ЄС імпортує з країн Перської затоки (Ірану та Саудівської Аравії).

) Малоазіатський (Турецький) - з Азербайджану по трубопроводах Баку-Тбілісі-Джейхан та Баку-Тбілісі-Ерзурум (через територію Туреччини) нафта і газ надходять до території країн-членів ЄС (Газові проекти «Набукко» та «Блакитний потік-2», нафтовий проект Самсун-Джейхан).

) Чорноморський - ресурс - Каспійські газ та нафта. Перебуває в стадії розробки.

Отже, оскільки ресурси Північного моря швидко вичерпуються, а залежність від російських постачань зростає дуже швидкими темпами, Європейська Комісія спрямувала свою увагу на енергоресурси Каспію. Елементи спільного підходу країн ЄС, стратегічні цілі, а також конкретні кроки з їх реалізації, містяться у Плані дій, що лежить в основі прийнятого 10 січня 2007 року документу «Європейська енергетична політика». Деякі його положення:

1) впровадження єдиних технічних стандартів та правил транскордонної торгівлі енергоносіями, а також прозорості єдиного енергетичного ринку ЄС, що передбачає обмін інформацією та унеможливлює маніпуляцію за допомогою цін.

2) визначення до 2013 року щодо головних ланок інфраструктури, які необхідно побудувати.

3) досягнення домовленості щодо терміну, впродовж якого мають бути завершені процедури планування та узгодження проектів, що становлять інтерес для Європи.

4) призначення Європейських координаторів для реалізації пріоритетних проектів:

4.1. будівництва електромережі між Німеччиною, Польщею та Литвою;

4.2. розширення співробітництва у форматі Африкансько-Європейського енергетичного партнерства, зокрема, започаткування в цьому форматі діалогу з питань безпеки постачання;

4.3. розширення відносин в енергетичній сфері та створення нового регіонального енергетичного ринку із залученням країн-сусідів ЄС, включаючи Україну. Основою має стати співробітництво в рамках Договору про Енергетичне Співтовариство;

4.4. об'єднання електромереж Іспанії та Франції;

4.5. прокладення газопроводу НАБУККО для постачання природного газу з Каспійського регіону до Європи. Слід зазначити, що у 2000-2005 роках було введено в експлуатацію наступні газопроводи:) Trans-Med (Алжир-Італія, 2003 рік),) Magrib Europa Pipelines (Алжир-Іспанія, 2004 рік),) «Зелений потік» (Лівія-Італія, 2004 рік),) MedGas (Алжир-Іспанія-Франція-Австрія, 2004 рік) загальною вартістю 35 млрд. доларів.

Проект НАБУККО, спрямований на забезпечення поставок каспійських енегоресурсів до Європи через Туреччину, обминаючи Росію, є п'ятим за рахунком проектом ЄС, що має на меті зниження газової залежності від РФ. Початок будування 3 300-километрового газопроводу з Середнього Сходу (Іран) та країн Каспійського регіону (Азербайджан, Туркменістан) через територію Туреччини, Болгарії, Румунії, Угорщини до австрійського Баумгартена планується на 2008 рік. Завершення очікується у 2011 році. В проекті мають взяти участь компанії з п'яти країн:

·   австрійська ‘OMV’;

·   угорська ‘MOL’;

·   румунська ‘Transgaz’;

·   болгарська ‘Bulgargaz’;

·   турецька ‘BOTAS’.

Свою зацікавленність в участі в цьому проекті висловили французькі компанії ‘Gaz de France’ і ‘Total’, а також німецькі ‘EON Ruhrgas’ та ‘RWE’.

Прагнучи законтракувати весь ценральноазійський газ і не допустити функціонування НАБУККО, російський «Газпром» виступив з проектом спорудження газопроводу «Блакитний потік-2», що проходитиме дном Чорного моря і фактично співпадає з маршрутом НАБУККО. Російський проект передбачає постачання газу за декількома можливими маршрутами: до Італії, Греції, Болгарії, Румунії, Угорщини, Австрії. Позитивним чинником є те, що спорудження НАБУККО очікується в 2011 році, «Блакитного потіку-2» - роком пізніше; негативним - налаштованність світового товариства, особливо Сполучених Штатів та Ізраїлю, проти Ірану, газ якого передбачається транспортувати газопроводом НАБУККО.

Слід окремо зазначити, що 11 квітня 2007 р. Європейська Комісія оприлюднила свою ініціативу створення нового регіонального виміру Європейської політики сусідства в Чорноморському регіоні - «Black Sea Synergy» («synergy» - успішні спільні дії або істотне підвищення ефективності підприємства), що поміж іншого передбачає співробітництво з енергетичних питань між країнами ЄС, чорноморськими державами, Азербайджаном, Вірменією та Молдовою. Планується використання існуючих чорноморських організацій та структур (ГУАМ, СДВ. ЄС, зокрема, прагне отримати статус спостерігача в ОЧЕС). «Black Sea Synergy» має бути схвалена під час червневого самміту Європейського Союзу і таким чином може стати третім проектом співробітництва ЄС в басейнах стратегічних європейських морів (після балтійського «Північного виміру» та Середземноморського «Євромед» (Барселонського процесу)).

 


 



Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: