Стратегічні інтереси України

Стратегічні інтереси України в енергетиці пов’язані насамперед з мінімізацією негативних політико-економічних наслідків дефіциту енерго-ресурсів і збігаються з інтересами ЄС. Вирішення проблеми дефіциту енергоресурсів є необхідною умовою не лише для підвищення рівня конкуренто-спроможності українських підприємств, але й для збалансування українсько-російських відносин.

1. Реформування секторів енергетики на правових засадах «Другого» і «Третього енергетичних» пакетів ЄС (лібералізація ринків електроенергії і природного газу), що сприятиме залученню інвестицій у ключові галузі енергетики, зниженню залежності від поставок російських енергоносіїв і посиленню політичних позицій України в переговорному процесі з Росією.

2. Впровадження проектів з енергозбереження, розвитку енергозберігаючих технологій та використання альтернативних видів енергії, збільшення видобутку природного газу (в т.ч. нетрадиційного), а також будівництво СПГ-термінала та диверсифікація джерел постачання ядерного палива.

3. Перегляд архаїчної практики продажу російського газу на західному кордоні України. Європейські покупці повинні отримувати газ від ВАТ «Газпром» на російсько-українському кордоні, а контракти на транзит має укладати український газо-транспортний оператор не з ВАТ «Газпром», а з європейськими компаніями. Це поглибить співпрацю України з ЄС в питанні транзиту, а правові відносини у сфері поставок російського газу перейдуть з двостороннього формату до тристороннього - що мінімізує транзитні ризики та відповідатиме практиці ЄС.

4. Синхронізація української ГТС з газотранспортними мережами ЄС, що дозволить збільшити конкуренцію на українському ринку, позбавитися монопольної залежності від поставок російського газу та сприятиме зниженню цін для споживачів. Крім того, це оптимізує використання потужностей українських підземних сховищ газу, які можуть стати ключовою ланкою спотової торгівлі у країнах Центральної Європи.

5. Поглиблення співпраці на тристоронній основі у вирішенні проблем енергетичної безпеки Європи в рамках застосування механізму «раннього попередження» та з питання поширення режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency (ETR)) на весь ланцюжок від видобутку до споживання енергоносіїв.

6. Збереження ГТС України в державній власності та державного контролю над нею, поки не буде проведене реформування газового сектору відповідно до вимог «Другого» і «Третього пакетів» лібералізації законодавства ЄС. Після цього Україна може залучити європейські або американські компанії до приватизації ГТС - але за умови збереження контрольного пакета акцій у державній власності.

Варіант створення тристороннього газотранспортного консорціуму на базі української ГТС не відповідає інтересам України - оскільки це ще більше посилить позиції російського газового монополіста в питаннях поставок і транзиту газу за відсутності гарантій збереження обсягів транзиту.

По-перше, Росія не пов’язує участь ВАТ «Газпром» у приватизації ГТС України з питаннями будівництва обхідних газопроводів. По-друге, така пропозиція суперечить вимогам енергетичного законодавства ЄС, яке забороняє інвестиції з боку енергетичних компаній третіх країн, що поєднують функції видобування, транспортування та постачання.

7. До головних заходів з подолання монопольної залежності України від поставок російських енергоносіїв необхідно віднести насамперед зниження обсягів закупівлі російського газу з близько 45 млрд. м³ у 2011 р. до 10 млрд. м³ у 2020 р.

Для цього повинні бути проведені послідовні структурні реформи енергетичного ринку за принципами законодавства ЄС, кардинальним чином зменшена енергоємність ВВП, збільшено видобуток природного газу всередині країни за рахунок залучення іноземних інвестицій. Також доцільно розвивати диверсифікаційні проекти, такі як: інтеграція енергетичних систем в єдиний простір з країнами ЄС, будівництво терміналу з приймання скрапленого газу та диверсифікація джерел постачання ядерного палива на АЕС.

Висновки

Європейський Союз є яскравим прикладом розробки наднаціонального регулювання енергетичної політики. Він є своєрідним проміжним рівнем, оскільки вливає на держави-члени, і крім того намагається впливати на міжнародні енергетичні процеси.

У розвитку енергетичних відносин з ЄС потрібно враховувати, що історично інтеграція держав у це міжнародне співтовариство базувалася на об’єднанні енергетичних ринків та на зміщенні центру вироблення стратегічних рішень від національних органів державного управління до союзних.

В ЄС розроблено комплекс галузевих законодавчих актів та правових норм, що дає можливість стверджувати про формування Європейського енергетичного права.

В ЄС створено інституціональну основу для реалізації єдиної енергетичної політики, однією із основних цілей якої є забезпечення безпеки постачань енергетичних ресурсів із зовнішніх джерел. Важливу роль у досягненні цієї цілі відведено Договору до Енергетичної хартії (ДЕХ), реалізація якого мала закласти організаційно-правові рамки багатосторонньої енергетичної співпраці на євро-азійському просторі.

Для вигідної Євросоюзу модернізації транскордонного енергетичного ринку енергетичне право ЄС впроваджується в національні правові системи сусідніх держав через створення міжнародних організацій, центральна роль в яких належить Єврокомісії. Яскравим прикладом є Енергетичне співтовариство Південно-Східної Європи. Обов’язок учасників Енергетичного співтовариства - імплементувати правові акти Євросоюзу в свої національні правові системи.

Крім Міністерської ради, Постійної групи високого рівня, Виконавчого органу та Секретаріату, Енергетичне співтовариство включає форуми по газу та електроенергії. У 2008 р. створено також Соціальний форум, а в 2009 р. - Форум з нафти.

За межами дії договору про Енергетичне співтовариство інструментом енергетичної політики ЄС є Договір до Енергетичної хартії та інститути Енергетичної хартії. Оскільки в даному міжнародному об’єднанні не беруть участі основні світові постачальники та споживачі енергії, крім ЄС, то хартійний механізм призначений для взаємодії ЄС із зовнішніми постачальниками енергетичних матеріалів і продуктів та транзитерами. Важливо відмітити, що в Хартії та ДЕХ є положення, направлені на забезпечення безпеки транзиту, деталізація яких обговорюється на переговорах із розробки Транзитного протоколу. Слід відмітити наявність низки конструктивних положень в ДЕХ. Водночас практика показує неспроможність механізмів ДЕХ розв’язати всі проблеми. Очевидно, що безперебійність функціонування сучасних міжнародних транзитних систем істотно покращиться, якщо будуть розроблені нові міжнародні правові норми, що враховуватимуть інтереси споживачів, виробників та транзитерів.